12 січня 2026 рокуСправа №160/25049/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 10, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач зазначає, що звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, проте відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту з посиланням на відсутність документів, що підтверджуються необхідність здійснення постійного догляду за дружиною. Позивач також зазначає, що відмова у задоволенні рапорту , оформлена листом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2025 №7427 протирічить вимогам законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року відкрито провадження у справі №160/26223/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Від Військової частини НОМЕР_1 відзив на позовну заяву не надійшов.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення 09.09.2025 до його електронного кабінету ухвали суду, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа.
За правилами ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 12.12.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів.
В період з 15.12.2025 по 02.01.2026 суддя знаходилась у відпустці, що підтверджується довідкою Відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Справа розглянута в перший робочий день виходу судді з відпустки.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2024 №136, призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 07.05.2024 був зарахований до списків Військової частини та на всі види забезпечення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024 №353 про результати службового розслідування, ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено сувору догану, а також визнано таким, що самовільно залишив військову частину.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024 року №353 про результати службового розслідування.
Позивач зазначає, що 04.03.2025 направив на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 , абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту позивачем були додані наступні документи: копія паспорту та РНОКП військовослужбовця, копія паспорту дружини, копія свідоцтва про шлюб, копія довідки до акту огляду МСЕК, копія довідки ЛКК від 06.06.2024 №48, копія висновку від 06.06.2024 №37, копія висновку від 26.02.2025 №84.
Про результати розгляду рапорту відповідачем не повідомлено.
Представником позивача був направлений на адресу Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 , проте відповідь на запит надано не було.
24.07.2025 за №24/7-1 представник позивача повторно звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом надати інформацію про результати розгляду рапорту ОСОБА_2 про звільнення з військової служби та надати копію рішення, прийнятого за результатами розгляду зазначеного рапорту.
Листом №7422/2 від 29.07.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що проаналізувавши вказаний рапорт, військова частина дійшла висновку, що наданий ОСОБА_1 висновок ЛКК №48 неможливо визнати належною підставою для застосування п.п. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ і, як результат звільнення із військової служби за сімейними обставинами, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за дружиною - ОСОБА_3 , а його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Зазначено також, що після скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024 №353 про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_1 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, ОСОБА_1 виведений в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 №43-рс від 18.03.2025 , а отже, військова служба ОСОБА_1 -призупинена.
На підставі викладеного, повідомлено, що для здійснення належної процедури звільнення з військової служби, ОСОБА_1 слід повернутися до Військової частини НОМЕР_1 , поновити військову службу, та звернутися із відповідним рапортом, у передбачений чинним законодавством спосіб.
Дії відповідача, позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин , зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до п.12.1 та п.12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.28 розділу XIV цієї Інструкції, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:
- копія свідоцтва про шлюб;
- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи) (підпункт 23 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції).
Отже, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з відповіді відповідача, наданої представнику позивача підставою для такої відмови стало ненадання позивачем у справі до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
судом встановлено, що позивачем разом з рапортом про звільнення його з військової служби було надано, зокрема:
копію висновку ЛКК №48 від 06.06.2024, відповідно до якої дружина позивача ОСОБА_3 дійсно страждає на важке хронічне захворювання центральної нервової системи з 30.04.2014 в зв'язку з чим потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;
копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №37 від 06.06.2024 , яким рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 06.06.2025;
копію висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №84 від 26.02.2025, відповідно до якого ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду. Висновок дійсний до 26.08.2025.
Відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за дружиною не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність залишення рапорту останнього без задоволення.
визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Із досліджених норм чинного законодавства, судом встановлено, що Міністерством охорони здоров'я України не затверджено форми первинної облікової документації, а саме форми висновку МСЕК, який видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з інвалідністю ІІ групи.
Суд враховує, що за умови невиконання МОЗ України обов'язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю ІІ групи, висновок лікарсько-консультативної комісії підлягає врахуванню разом з іншими доказами.
До подібного висновку щодо врахування висновку ЛКК під час дослідження питання про звільнення військовослужбовця зі служби дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №П/811/1375/16.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.
Відповідно до пунктів 1, 2 ця Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок).
Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Відповідно до п. 7 Інструкції у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Пунктом 5. Інструкції встановлено, що підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Суд зауважує, що норми Закону №2232-XII на відміну від Постанови №413 мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови №413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 року №582, якою військовослужбовців виключено з Постанови №413.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.06.2024 року у справі №520/21316/23, за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Враховуючи вищевикладене, під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Щодо посилання відповідача на призупинення військової служби позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до пункту 144-3 Положення звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Крім того, відповідно до норм пункту 144-5 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «д» пункту 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.
В силу пункту 144-6 Положення для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.
З урахуванням наведених вище норм Положення, суд зауважує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе або за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду (пункт 144-5 Положення) або за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби, після продовження військової служби у зв'язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження (пункт 144-6 Положення) на підставі наказу командира військової частини по особовому складу.
Тобто, після видання наказу командиром військової частини про призупинення військової служби військовослужбовця , правовідносини з позивачем з приводу можливості його звільнення з військової служби переходять у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024 №353 про результати службового розслідування щодо ОСОБА_1 .
Відповідачем не надано доказів внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань) та призупинення військової служби позивача.
Відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною позивача, відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто протиправно.
Разом з тим, зобов'язавши Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд втрутиться у дискреційні повноваження відповідача, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що компетенція Збройних Сил України полягає у тому, що згідно покладених завдань і функцій Збройні Сили України є спеціалізованим суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо видання наказів.
Отже, належним захистом порушених прав позивача буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 10, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
За ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судом не здійснюється розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби за п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 10, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог -відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона