про відмову у забезпеченні позову
13 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/385/26
Волинський окружний адміністративний суд в складі судді Плахтій Н.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
12.01.2026 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вінцюк Ю.Б. до пред'явлення позову звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Вказана заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Його матір ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи та обрала його для свого утримання та догляду, а тому він має право на відстрочку на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На цій підставі він неодноразово отримував відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та в листопаді 2025 року звернувся до ЦНАПу у м.Вараш для подачі заяви та документів на продовження відстрочки. Проте в усному порядку йому було відмолено у прийомі у зв'язку з тим, що його відстрочка мала б продовжитись автоматично у мобільному застосунку «Резерв+».
06.01.2026 близько 10 год. ОСОБА_1 був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ) та доставлений в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_6 . 07.01.2026 ввечері, після виклику працівників поліції, військовослужбовці ТЦК та СП все ж перевірили наявність у ОСОБА_1 підстав для відстрочки. Оскільки було з'ясовано, що він дійсно має право на відстрочку, то увечері того ж дня його відпустили додому з повісткою, яка зобов'язувала його з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_6 - 13.01.2026.
Після цього, для належного оформлення свого права на відстрочку, 08.01.2026 зранку ОСОБА_1 вирушив до ЦНАПу у м.Луцьк, проте по дорозі був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_7 , які знову ж доставили його до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
На даний момент, ОСОБА_1 продовжує перебувати в приміщенні цього ТЦК та СП, нових повісток не отримував та фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на відстрочку. Оскільки ОСОБА_1 мав заздалегідь підготовлену заяву про надання відстрочки та пакет підтверджуючих документів, то 09.01.2026 ці документи було направлено поштою на адресу ЦНАПу у АДРЕСА_2 .
Представник заявника зазначає, що про вчинення протиправних дій щодо військовозобов'язаного було повідомлено Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та Територіальне управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м.Львові.
Проте на момент звернення з цією зайвою жодних дій жодною з вищеперелічених установ здійснено не було, а тому існує необхідність у невідкладному вирішенні цього питання судом.
Представник заявника зауважує, що з 08.01.2026 матір ОСОБА_1 залишається вдома сама без будь-якого нагляду та догляду. Ці обставини негативно впливають на стан її здоров'я, а також можуть нести загрозу для її життя.
У зв'язку з цим існує необхідність у здійсненні усіх можливих заходів для відновлення та забезпечення реалізації права ОСОБА_3 на отримання відстрочки від призову на військову службу.
Представник заявника також зазначає, що матір ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю другої групи, довічно, це підтверджується довідкою до акту огляду МСВК та пенсійним посвідченням. Окрім того, вона також потребує постійного стороннього догляду на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії.
Щодо родичів, які б могли за нею доглядати, то слід зауважити, що з чоловіком шлюб було розірвано ще у 1982 році, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, а її інший син ОСОБА_4 не підтримує з нею жодних зв'язків, відомості про його місце перебування в неї відсутні. Інших родичів у неї немає, а тому саме Святослав може за нею доглядати і утримувати. Він неодноразово отримував відстрочку від призову на військову службу по догляду за матір'ю, тобто його право було неодноразово підтверджено комісією ТЦК та СП. Проте на даний момент він опинився в обставинах, де це право абсолютно проігнороване.
Вважає, що діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 порушені права й інтереси ОСОБА_1 як військовозобов'язаного, який має право на відстрочку щодо призову його військову службу до розгляду його заяви на відстрочку та до ухвалення рішення у справі.
Відповідно до частин першої, четвертої-шостої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавець визначив лише дві підстави, за наявності яких суд може забезпечити позов, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Суд зауважує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.
При цьому Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі №380/14241/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Отже, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У заяві про забезпечення позову представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 перебуває у статусі військовозобов'язаного, який має право на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із постійним доглядом за матір'ю з інвалідністю II групи.
На підтвердження факту надання ОСОБА_1 відстрочки до заяви долучено довідку ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25.09.2024 №689, з якої слідує, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 надана на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 25.03.2025, а також скріншоти з «Резерв+», сформовані на станом на 11.11.2025, де вказано, що відстрочку успішно продовжено, та станом на 29.11.2025, де зазначено: тип відстрочки - п.13 ч.1 ст.23, відстрочка дійсна до завершення мобілізації.
Водночас, як слідує з матеріалів заяви, 07.01.2026 ОСОБА_1 отримав від ІНФОРМАЦІЯ_6 повістку для відправки на військову службу по мобілізації, згідно з якою зобов'язаний з'явитися о 10 год 13.01.2026 за адресою: АДРЕСА_2 .
08.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку скеровано до адресата поштою 09.01.2026.
При цьому згідно з наданими ІНФОРМАЦІЯ_2 поясненнями щодо поданої заяви військовозобов'язаний ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 , на військову службу під час мобілізації не призваний, відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації не користується.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», який наданий ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 06.01.2026 взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 , підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Будь-які докази того, що між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 існують спірні правовідносини, в матеріалах заяви про забезпечення позову відсутні.
Таким чином, наведений представником заявника у клопотанні про долучення доказів предмет позову, а саме: оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 про призов ОСОБА_3 на військову службу, не підтверджений, оскільки такого наказу не існує, а призов останнього на військову службу можливий лише ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обліку якого перебуває заявник.
Оскільки між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутній предмет спору, то і підстави для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_11 вчиняти певні дії також відсутні.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про недоведеність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.Б.Плахтій