08 січня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 688/5995/24
Провадження № 22-ц/820/24/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю прокурора Русецької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницькій області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року керівник Шепетівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області (далі - Рада) до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр), Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - Підприємство), ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.
Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 23 вересня 2016 року №22-25198-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0231, розташовану за межами населених пунктів Ради та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі договору купівлі-продажу від 9 листопада 2016 року №1023 ОСОБА_2 продала цю ділянку ОСОБА_1 , який включив її до складу об'єднаної земельної ділянки площею 8 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0237). 21 березня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на новоутворену земельну з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором оренди землі від 22 травня 2018 року ОСОБА_1 передав об'єднану земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» (далі - ТОВ «Агросад-2016») в оренду. На момент передачі земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 у власність ОСОБА_2 вона була віднесена до малопродуктивних деградованих земель Ради та законсервована шляхом заліснення, отже ця ділянка була вилучена із сільськогосподарського обороту та не могла бути передана у приватну власність. Оскільки земельна ділянка 6825584600:07:051:0231 вибула з державної власності поза волею власника, то її може бути витребувано у ОСОБА_1 та ТОВ «Агросад-2016» як добросовісних набувачів на корить Михайлюцької об'єднаної територіальної громади.
За таких обставин Прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 та ТОВ «Агросад-2016» у комунальну власність Михайлюцької об'єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 2 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Ради.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради до ТОВ «Агросад-2016» на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Повідомлено прокурора, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування у ТОВ «Агросад-2016» земельної ділянки віднесений до юрисдикції господарського суду.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року позов до ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 в комунальну власність територіальної громади Михайлюцької сільської ради земельну ділянку площею 2 га в тих же координатах, межах та конфігурації, що і земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Ради.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури 3 028 грн судового збору.
Суд першої інстанції керувався тим, що на момент передачі земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 у власність ОСОБА_2 ця ділянка знаходилась у межах малопродуктивних деградованих земель, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення. Держгеокадастр неправомірно передав спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 , а тому остання набула це право незаконно та не мала права відчужувати земельну ділянку ОСОБА_1 . Оскільки земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням установленого порядку, то її може бути витребувано у ОСОБА_1 як добросовісного набувача за віндикаційним позовом. Факт об'єднання ОСОБА_1 земельних ділянок, у результаті якого земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 не перешкоджає витребуванню земельної ділянки в тих же координатах, межах і конфігурації, що і земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231. У спірних правовідносинах порушені інтереси держави, тому Прокурор вправі звертатися до суду з позовною заявою на захист цих інтересів і здійснювати представництво держави в суді. Задоволення віндикаційного позову Прокурора не призведе до порушення загальних критеріїв правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованих у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Прокурор не довів належними та допустимими доказами порушення прав держави в особі Ради у спірних правовідносинах, а також накладення спірної земельної ділянки на малопродуктивні деградовані землі, які підлягають консервації. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, у зв'язку з чим ця ділянка не може бути витребувана у нього в порядку задоволення віндикаційного позову. До того ж витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки призведе до втручання у мирне володіння майном і порушення принципу належного урядування. Оскільки Прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави щодо витребування земельної ділянки на користь Ради, то мають місце підстави для залишення його позову без розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.
Рада, Держгеокадастр, Підприємство, ОСОБА_2 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Розпорядженням Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Райдержадміністрація) від 5 серпня 2010 року №293/2010-р надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо консервації малопродуктивних, деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель (шляхом заліснення) Державному підприємству «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на території Михайлюцької сільської ради орієнтовною площею 40,00 га.
Розпорядженням Райдержадміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р затверджено проект землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель на території Михайлюцької сільської ради площею 40,00 га, вилучено з активного господарського обігу на території Михайлюцької сільської ради 40,00 га сільськогосподарських угідь (пасовища) та здійснено їх консервування шляхом заліснення.
Наказом Держгеокадастру від 11 серпня 2016 року №22-20863-СГ надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (місце розташування об'єкта землеустрою: за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради (6825584600:07:051); орієнтовний розмір земельної ділянки: 2,0000 га; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (01.03)).
Наказом Держгеокадастру від 23 вересня 2016 року №22-25198-СГ затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0231) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. На підставі цього наказу 19 жовтня 2016 року Соколівська сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області зареєструвала право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 16970361).
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 9 листопада 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О.С. (зареєстровано в реєстрі за №1023), ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_1 9 листопада 2016 року приватний нотаріус Фомова О.С. зареєструвала право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 17386432).
Надалі земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 увійшла до складу новоутвореної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 площею 8,0000 га. 21 березня 2018 року Хмельницька міська рада зареєструвала право власності ОСОБА_1 на новоутворену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 25440342).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок (стаття 33 ЗК України).
В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Як передбачено статтею 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).
Статтею 164 ЗК України визначено, що охорона земель, серед іншого, включає консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь. Порядок охорони земель встановлюється законом.
Згідно з частиною другою статтею 171 ЗК України до малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.
Із положень статті 172 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.
Аналогічні норми закріплено у статті 51 Закону України від 19 червня 2003 року №962-ІV «Про охорону земель» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №962-ІV).
Як визначено частиною другою статті 1 Закону №962-ІV консервація земель - припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.
В силу пунктів 2, 20 Порядку консервації земель, затвердженого наказом міністерства аграрної політики та продовольства України від 26 квітня 2013 року №283 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2013 року за №810/23342) консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений строк та залуження або заліснення. На час проведення консервації земель забороняється зміна цільового призначення земельної ділянки та ведення будь-якої діяльності, крім передбаченої проектами консервації земель.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В силу статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, у тому числі в порядку приватизації та за цивільно-правовими угодами.
Землі сільськогосподарського призначення використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення сільськогосподарської діяльності. До таких земель належать земельні ділянки особистих селянських господарств.
У разі визнання земель сільськогосподарського призначення малопродуктивними чи деградованими, вони підлягають консервації, тобто вилученню із сільськогосподарського обороту. Такі землі можуть бути заліснені та віднесені до земель лісогосподарського призначення, відтак вони не можуть бути передані у приватну власність.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.
Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 у порядку приватизації та відчужила її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який об'єднав цю ділянку з іншими земельними ділянками, внаслідок чого була утворена земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237.
Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_1 спочатку перейшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231, включаючи право володіння та розпорядження, а потім - це право на новоутворену земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237.
Факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 у межах малопродуктивних деградованих земель Ради підтверджується: проектом землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель на території Шепетівського району Хмельницької області за 2010 рік (т. 1 а.с. 35-59); проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Мизайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 87-100).
Також ця обставина була встановлена під час досудового розслідування кримінального провадження №42022242250000062 від 15 вересня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (т. 1 а.с. 102-109), шляхом залучення спеціалістів Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» з метою підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки, яка відведена для консервації шляхом заліснення відповідно до проекту консервації деградованих та малопродуктивних земель на території ІІІепетівського району, затвердженого розпорядженням Райдержадміністрації від 29 жовтня 2010 року №404/2010-р.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка ОСОБА_2 незаконно набула право власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 площею 2,0000 га, яка накладається на межі земель, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення, та відчужила цю ділянку ОСОБА_1 поза волею власника.
Твердження ОСОБА_1 про те, що Прокурор не довів належними та допустимими доказами порушення прав держави в особі Ради у спірних правовідносинах, а також накладення спірної земельної ділянки на малопродуктивні деградовані землі, які підлягають консервації, не відповідають фактичним обставинам справи.
Оскільки ОСОБА_2 неправомірно набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 площею 2,0000 га, що розташована на землях, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення, а ОСОБА_1 придбав цю ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що спірна земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_1 в порядку задоволення віндикаційного позову.
При цьому, враховуючи норми пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України про те, що за загальним правилом з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірної земельної ділянки на користь Ради.
Доводи ОСОБА_1 про неможливість витребування земельної ділянки у нього як у добросовісного набувача не відповідають закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Перший протокол із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_2 незаконно приватизувала земельну ділянку та відчужила її за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної (комунальної) власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну (комунальну) власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Також ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка цієї особи.
У постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21). У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі 488/2807/17 зазначила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.
Під час розгляду справи №488/5027/14-ц, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанції про витребування за позовом прокурора у фізичної особи земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року зазначила, що заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи - відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц). З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес фізичної особи у збереженні земельної ділянки у власності. Отже витребування земельної ділянки у фізичної особи не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності.
За нормами чинного законодавства у приватну власність громадян України не можуть безоплатно передаватися земельні ділянки, що розташовані в межах малопродуктивних деградованих земель, які були вилучені з сільськогосподарського обороту та підлягали консервації шляхом заліснення.
Отже закон прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність такі землі з огляду гарантування безпеки довкілля та непогіршення екологічної ситуації.
Зібрані докази вказують на те, що після того, як 23 вересня 2016 року Держгеокадастр своїм наказом передав земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0231 у приватну власність ОСОБА_2 , та 19 жовтня 2016 року зареєструвала це право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а 9 листопада 2016 року (менше ніж через місяць) відчужила земельну ділянку ОСОБА_1 . У такий же спосіб ОСОБА_1 набув у власність ще ряд земельних ділянок у тому ж масиві, які об'єднав у новоутворену земельну ділянку. Тобто, в діях ОСОБА_1 мають місце ознаки земельної «оборутки», направленої на неправомірне набуття права власності на малопродуктивні деградовані землі, які були вилучені з сільськогосподарського обороту. Такі дії відповідача не відповідають критерію добросовісності та ставлять під сумнів правомірність набуття ним права власності на земельну ділянку.
Крім того, з наданих Прокурором письмових доказів (т. 2 а.с. 82-90) слідує, що спірна земельна ділянка є залісненою та непридатною для вирощування сільськогосподарської продукції. Відтак, якщо б ОСОБА_1 проявив розумну обачність, то він би з'ясував ці обставини для себе та відмовився від придбання земельної ділянки.
Таким чином, встановлені судом апеляційної інстанції обставини та факти, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах Прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».
У зв'язку з цим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення позову Прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
При цьому суд першої інстанції правомірно керувався тим, що майнове право ОСОБА_1 може бути захищене за допомогою встановлених статтями 390, 661 ЦК України механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду земельної ділянки. Такий висновок місцевого суду відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2025 року у справі №911/906/23.
В указаній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що у разі витребування земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані з іншими земельними ділянками, віндикація може бути застосованою винятково одночасно з позовом про припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та зобов'язання скасувати її державну реєстрацію, супроводжувати його в одному позові, але ад ніяк не заміняти собою цей позов чи передувати йому.
Водночас у постанові від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Разом із позовом у справі №688/5995/24, яка переглядається апеляційним судом, Прокурор пред'явив позов до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237 та скасування державної реєстрації новоствореної ділянки. Цей позов перебуває на розгляді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області у справі №688/5994/24. Суд першої інстанції не об'єднав указані позови в одне провадження.
У цілому Прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права держави у спірних правовідносинах, який передбачений законом, що давало суду задоволення пред'явленого ним позову для відновлення порушеного права. Враховуючи, що окремий розгляд позовів Прокурора не перешкодить дотриманню принципу верховенства права та виконанню завдань цивільного судочинства, а інша ефективна вимога наразі перебуває на розгляді, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в позові через обрання Прокурором неефективного способу захисту цивільного права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює : підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).
За змістом статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону №1697-VII).
Із положень частини третьої статті 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Як передбачено частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, пункт 35).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18) зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб'єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Рада як орган, уповноважений територіальною громадою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжила заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації особою земельної ділянки, яка віднесена до малопродуктивних деградованих земель та законсервована шляхом заліснення. При цьому Прокурор попередньо повідомив Раду про своє звернення до суду на захист інтересів територіальної громади (т. 1 а.с. 60-61, 112-113, 115-116), а та, у свою чергу, просила Прокурора звернутися до суду з відповідним позовом про витребування земельних ділянок (т. 1 а.с. 62, 101, 114).
Звернення Прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної приватизації земельної ділянки.
Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 21 січня 2025 року).
Дії суду відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18).
На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави. До того ж, Прокурором дотримано порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Закону №1697-VII.
Посилання ОСОБА_1 на незаконність здійснення Прокурором представництва інтересів територіальної громади в особі Ради не відповідає чинному закону та фактичним обставинам.
3.Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Цідик А.Ю.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47