Справа № 604/401/25Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б.
Провадження № 22-ц/817/34/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
08 січня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Храпак Н.М., Костіва О.З.
за участю секретаря - Хоміцької С.О.,
відповідача ОСОБА_1 та представника позивача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 604/401/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені якої діє адвокат Богуш Володимир Данилович на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року (ухвалене суддею Сташківим Н.Б.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 20.08.2025 року вона звернулась до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (далі - Регіональний сервісний центр) з метою відчуження транспортного засобу, який належить їй на підставі договору купівлі - продажу від 26.09.2024 року, однак їй було відмовлено з тих підстав, що на на транспортний засіб накладено арешт.
Зазначала, що з наданої на адвокатський запит відповіді Регіонального сервісного центру від 28.08.2025 року їй стало відомо, що на її транспортні засоби: - Mazda 2006 року, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_2 ;
-Renault 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_4 ;
-Renault 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_6 ;
-KRONE 1999 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_8 ;
-SAMRO 2004 року випуску номерний знак НОМЕР_9 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_10 , накладено арешт, згідно ухвали Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року про забезпечення позову в рамках розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення 1/2 частки вартості майна.
Стверджувала, що є власницею вищезазначених транспортних засобів, які були придбані нею 26.09.2024 року у сім'ї відповідачів та жодного відношення до вищезгаданої справи вона немає.
Вказувала на те, що накладений арешт на належне їй майно не дає можливості ним розпоряджатись, а тому просила позов задовольнити та скасувати арешт, який накладений ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року в справі 604/401/25 на вищевказані транспортні засоби та скасувати заборону на їх відчуження.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 від імені якої діє адвокат Богуш В.Д. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу на те, що транспортні засобі були нею придбані 26.09.2024 року у сім'ї відповідачів, за десять місяців до накладення на них арешту судом, що підтверджується датою реєстрації транспортних засобів на її ім'я.
Вважає неспівмірним накладений арешт на транспортні засоби із заявленими вимогами про поділ майна, зокрема із вимогами ОСОБА_3 про стягнення з колишнього чоловіка грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортних засобів.
Вказує на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у знятті арешту з транспортних засобів, порушив вимоги ст. 319 ЦК України.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Богуш В.Д., а також відповідач ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено наступні обставини.
В провадженні Підволочиського районного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа №604/401/25 (провадження №2/604/262/25) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення 1/2 частки вартості майна, в якому позивачка просить стягнути з відповідача 1/2 частини ринкової вартості відчужених відповідачем без її згоди (зі слів останньої) транспортних засобів: автомобіля Renault Magnum 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіля Renault Premium 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіля Mazda, номерний знак НОМЕР_1 ; причіпа VAN HOOL, номерний знак НОМЕР_11 ; причіпа KRONE, номерний знак НОМЕР_7 ; причіпа SAMRO 2004 року випуску номерний знак НОМЕР_9 .
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року в рамках розгляду цивільної справи №604/401/25 (провадження №2/604/262/25) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення 1/2 частки вартості майна, забезпечено позов - накладено арешт, шляхом встановлення заборони на відчуження на наступні транспортні засоби: автомобіль марки Renault Magnum, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіль марки Renault моделі Premium 450.18Т, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_4 ; автомобіль марки Mazda моделі 5, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_2 ; причіп марки Van Hool, номерний знак НОМЕР_11 ; причіп марки KRONE моделі SDP 27, номерний знак НОМЕР_7 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_8 ; причіп марки SAMRO моделі ST 39MPHA номерний знак НОМЕР_9 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_10 ;
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено, а судом не здобуто належних та допустимих доказів того, що позивач не має можливості розпоряджатись належним їй майном.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Так, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначала, що набула право власності на спірні транспортні засоби на підставі договорів купівлі-продажу від 26.09.2024 року, право власності на це рухоме майно за нею зареєстровано 26.09.2024 року, проте ухвала Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року про забезпечення позову обмежує її право на розпорядження даними транспортними засобами.
Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Питання, пов'язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.
Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).
Колегія суддів звертає увагу на те, що право власності на спірні транспортні засоби позивачка ОСОБА_2 набула на підставі договорів купівлі - продажу від 26.09.2024 року, укладеними між нею та ОСОБА_1 (який на час відчуження транспортних засобів перебував у шлюбі з ОСОБА_3 ) і презумпцію правомірності цих правочинів не спростовано), право власності на транспортні засоби також були зареєстровані за ОСОБА_2 26.09.2024 року, тобто за десять місяців до накладення 22 липня 2025 року арешту на транспортні засоби в межах цивільної справи №604/401/25 (провадження №2/604/262/25) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення вартості частки майна.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що наявність арешту перешкоджає позивачці, як власнику транспортних засобів розпоряджатися ними, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із схожими висновками Верховного Суду, які містяться у постанові від 27.06.2024 року в справі №522/2279/21.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що зняття накладеного арешту на транспортні засоби та скасування заборони на їх відчуження в межах цивільної справи №604/401/25 (провадження №2/604/262/25) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення вартості частки майна, з урахуванням позовних вимог, а саме стягнення 1/2 частини ринкової вартості відчужених відповідачем транспортних засобів, жодним чином не утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивачка у позовній заяві заявила вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. (по 5 000 грн з кожного відповідача).
На підтвердження витрат на правову допомогу у матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги №20/08/25, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Богушем В.Д. та платіжна інструкція №АВ7В-149А-ТМН6-ОХ8Р від 08.09.2025 року.
Відповідно до п.1.2 Договору адвокат бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта; - складання документів правового характеру та процесуальних документів; - представництва та захисту клієнта, зокрема в судах.
Відповідно до п.3.1. Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається за згодою сторін, яка може бути здійснена як в письмовій так і усній формі.
Згідно п.3.3. Договору сплата узгодженої сторонами суми гонорару та витрат здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок адвоката.
Відповідно до платіжної інструкції №АВ7В-149А-ТМН6-ОХ8Р від 08.09.2025 року ОСОБА_2 сплатила адвокату Богушу В.Д. 10 000 грн за надання правової допомоги згідно договору 20/08/25 від 20.08.2025 року.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Так, вирішуючи чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивача послуг при розгляді справи в суді першої інстанції, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу, які пов'язані із розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.
Також з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частках сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна - задовольнити.
Звільнити з під арешту та заборони на відчуження, які накладені ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2025 року у справі №604/401/25 (провадження №2/604/262/25), транспортні засоби, які належать ОСОБА_2 , а саме: автомобіль марки Renault Magnum, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіль марки Renault моделі Premium 450.18Т, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_4 ; автомобіль марки Mazda моделі 5, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN код) НОМЕР_2 ; причіп марки KRONE моделі SDP 27, номерний знак НОМЕР_7 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_8 ; причіп марки SAMRO моделі ST 39MPHA номерний знак НОМЕР_9 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_10 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_12 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_13 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_14 ) 1 211, 20 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 1 453, 44 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 2 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в рівних частках, по 2 332,32 грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 12 січня 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Костів О.З.