Справа № 462/2590/15-цГоловуючий у 1 інстанції
Провадження № 22-з/811/318/25 Доповідач в 2-й інстанції Мікуш Ю. Р.
12 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Савуляка Р.В.,Шандри М.М.
Секретар Іванова О.О.
у відсутності учасників справи,
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тітова Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу у справі №462/2590/15-ц за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02 червня 2025 року у справі за заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця» (заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_1 , Кабінет Міністрів України, Міністерство розвитку громад та територій України /колишня назва Міністерство інфраструктури України/) про поворот виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року,-
06 квітня 2015 року адвокат Барила К.В., діючи в інтересах позивача, звернувся до суду з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту (треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство інфраструктури України) в якому просив визнати причини пропуску строку до суду поважними; визнати незаконним та скасувати наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 3 грудня 2014 року № 4114/ос «По особовому складу», яким його звільнено з посади генерального директора; поновити його на зазначеній посаді; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Акціонерного товариства «Українська залізниця» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство інфраструктури України) про скасування розпорядження про звільнення, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 1154-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України».
Визнано незаконним та скасовано наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 3 грудня 2014 року № 4114/ос «По особовому складу».
ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 834743 гривень 65 коп. та у відшкодування моральної шкоди 75000 гривень 00 коп. Всього стягнути 909743 (дев'ятсот дев'ять тисяч сімсот сорок три) гривні 65 коп.
Стягнуто з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 75000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2024 рокуРішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2022 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2025 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено.
АТ «Укрзалізниця» виконало судове рішення в частині виплати ОСОБА_1 коштів в розмірі 909743,65 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, що підтверджується наказом АТ «Укрзалізниця» від 05 серпня 2024 року № 1758/0с «Щодо добровільного виконання рішення суду», платіжними відомостями № 792, 794 від 16 серпня 2024 року та платіжною інструкцією № 592144 від 16 серпня 2024 року
13 травня 2025 року представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Прасол Альона Сергіївна звернулася до суду зі заявою про поворот виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» (заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Кабінет Міністрів України, Міністерство розвитку громад та територій України /колишня назва Міністерство інфраструктури України/) про поворот виконання рішення Залізничного районного суду м.Львів від 23 лютого 2022 року.
Ухвалу суду оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця».
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2025 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02 червня 2025 року залишено без змін.
15 грудня 2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Тітов Олег Михайлович звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу .
Заява мотивована тим, що відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на те, що несе витрати на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 15000 грн., докази понесення таких витрат будуть надані у встановленому ЦПК України порядку та строки, а саме протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення у справі.
Просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу розмірі 15000,00 грн. Зазначений розмір витрат підтверджується копією Договору про надання правової допомоги від 11.10.2024 року, актом приймання - передачі наданих послуг.
29 грудня 2025 року представник АТ «Українська залізниця» -адвокат Прасол Альона Сергіївна подала заперечення на заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Наголошує на тому, що підстави для її задоволення відсутні. Звертає увагу, що додатковою угодою передбачено, що позивач сплачує надані адвокатом послуги на підставі виставленого рахунку, однак такого до заяви не долучено. Щодо переліку наданих послуг, зазначає, що такі дублюють одна одну, тому адвокатом було завищено свій гонорар. Посилається також на те, що у цьому випадку розглядалася лише заява про поворот виконання рішення, тому адвокатом було затрачено мінімум зусиль під час надання правничої допомоги. Також вважає, що оскільки представник позивача не навів поважних причин неподання доказів,які підтверджують витрати на правничу допомогу до закінчення судових дебатів, заява до задоволення не підлягає. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21. Просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення рішення, а у випадку,якщо суд дійде висновків про задоволення заяви, просить зменшити розмір витрат з 15000 грн. до 3000 грн., оскільки заявлений розмір не відповідає критеріям розумності і співмірності.
Відповідно до ч.3 ст.270 ЦПК України у разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати заява розглядається без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що заява про ухвалення додаткового рішення містить лише вимоги про стягнення судових витрат на правову допомогу, тому така підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Тітова Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.
Згідно з ст.ст.133,134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частинами 1-6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
3. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Адвокат Тітов О.М. на підтвердження заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, яка подана після ухвалення постанови апеляційним судом надав наступні документи:
-копію договору №121 про надання правової допомоги від 11 жовтня 2024 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням «АО» та ОСОБА_1 ,
-копію Додаткової угоди №1 до договору №121 про надання правової допомоги від 11.10.2024 року від 10 липня 2025 року
-копію акту приймання -передачі наданих послуг від 12 грудня 2025 року.
Відповідно до п.1.1 укладеного договору адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання надати правову допомогу та представництво інтересів клієнта .
Додатковою угодою до договору сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво у Львівському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 02.05.2025 року у справі № 462/2590/15-ц становить 15000 грн.
Згідно з актом приймання -передачі наданих послуг від 12 грудня 2025 року ОСОБА_1 надано правову допомогу у вигляді таких послуг:
-аналіз апеляційної скарги -2000 грн.
-аналіз матеріалів справи-2000 грн.
-підготовка та поданя відзиву на апеляційну скаргу-2000 грн.
-підгтовка та подання заперечент на пояснення КМУ -2000 грн.
-надання усних консультацій -3000 грн.
-участь в судовому засіданні -4000 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом з тим , пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати за надану професійну правничу (правову) допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи.
Предметом апеляційного розгляду 08 грудня 2025 року була апеляційна скарга на ухвалу суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про поворот виконання рішення, разом з тим, загалом у цій справі постановою Верховного Суду від 12 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено, тому з врахуванням п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Крім цього, згідно з ч.1 ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21 виклав наступний висновок щодо застосування наведених норм:- «з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».
Подаючи заяву про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесених судових витрат після ухвалення постанови апеляційним судом, представник позивача-адвокат Тітов О.М. не подав обґрунтувань поважності причин не подання доказів про понесення витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі.
Таким чином, у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу необхідно відмовити, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Також, оскілки позивачу відмовлено у задоволенні позову, тому з врахуванням п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Отже, з врахуванням норм ст.ст.141,246 ЦПК України, а також висновків Верховного Суду, які є релевантними станом на сьогодні та на момент розгляду заяви про ухвалення додаткової постанови у цій справі Львівським апеляційним судом, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Також з врахуванням того, що позивачу відмовлено у задволенні позову, судові витрати на правову допомогу залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст.133; 137; 141; 270; 381-384; 388-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 -адвоката Тітова Олега Михайловича про ухвалення додаткового рішення відмовити .
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 12 січня 2026 року.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Р.В.Савуляк
М.М.Шандра