08 січня 2026 року
м. Київ
справа № 210/3429/24
провадження № 61-12238св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - російська федерація,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Літвіненко Н. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації (далі - рф) про відшкодування майнової та моральної шкоди.
2. Позов обґрунтований тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія рф проти України, що призвело до окупації рф частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим (далі - АРК) і міста Севастополя та включення цієї території до складу рф на правах суб'єктів федерації - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 18 березня 2014 року нібито внаслідок проведення 16 березня 2014 року так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії рф проти України.
3. У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби рф проголосили створення Донецької народної республіки (07 квітня 2014 року) та Луганської народної республіки (27 квітня 2014 року).
4. 27 серпня 2014 року рф розпочала масоване вторгнення регулярних підрозділів збройних сил рф на територію Донецької та Луганської областей.
5. 21 лютого 2022 року президент рф підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
6. 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора рф на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В даний час Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку рф, яку остання здійснює.
7. рф своїми протиправним діями заподіяла як майнову, так і немайнову шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
8. З інформації, розміщеної The Washington Post і Нафтогаз України в мережі Інтернет, встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області рф присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному - урану, золота та великий кар'єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 % покладів вугілля, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % родовищ металів і 33 % родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об'єктами права власності Українського народу.
9. рф взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, і це лише половина доларової вартості 2209 родовищ, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev. Також, рф захопила 63 % вугільних родовищ, 11 % родовищ нафти, 20 % родовищ природного газу, 42 % покладів металів та 33 % рідкісноземельних та інших важливих корисних копалин, включаючи літій.
10. «Акціонери» України, якими є Український народ, тобто, громадяни України, понесли збитків у сумі 36 трильйона 700 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 1 990 149,79 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення на тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства рф.
11. Позивач вважав, що незаконна експропріація рф зазначених вище природних ресурсів України під час незаконної окупації території АРК, Луганської та Донецької областей рф порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї, що призвело до нанесення йому майнової шкоди.
12. Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд:
- визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - Україна та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областях та АРК - геноцидом Українського народу;
- стягнути з рф на його користь 1 990 149,79 доларів США на відшкодування майнової шкоди та 5 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
13. Дзержинський районний суд м. Кривого рогу Дніпропетровської області рішенням від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, позов задовольнив частково. Стягнув з рф на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України. В іншій частині позову відмовив.
14. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що доводи позивача про відшкодування майнової шкоди не містять обґрунтування негативного впливу окупації відповідачем природних ресурсів України саме на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, а посилання на порушення інтересу Українського народу, частиною якого він є, і для якого цей інтерес має значення, свідчить про відсутність предмету захисту у суді, оскільки позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку.
15. У зв'язку зі збройною агресією рф проти України позивач дійсно зазнав душевних страждань і приниження, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв'язки, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права, а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу порушенням його особистих конституційних прав внаслідок неправомірних дій держави відповідача: повномасштабних незаконних військових дій, незаконної збройної агресії проти України.
16. Врахувавши множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, тяжкість вимушених змін у його житті, суди вважали, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з відповідача 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
17. Щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання збройної агресії геноцидом Українського народу, то суди дійшли висновку про відмову у задоволенні таких вимог, з огляду на те, що юридичне визнання подій в Україні геноцидом можливе лише після проведення відповідного розслідування компетентним судом, яким є Міжнародний Суд ООН.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
18. 26 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана засобами поштового зв'язку представником - адвокатом Висоцьким О. О., на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, в якій заявник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
19. Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріації державою-агресором природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Луганської, Донецької областей і АР Крим, геноцидом Українського народу, суди не взяли до уваги, що постановою від 14 квітня 2022 року № 2188-ІХ Верховна Рада України вже визнала збройну агресію рф проти України геноцидом Українського народу.
20. Обставини, які визнані Верховною Радою України в її актах, не підлягають доказуванню, оскільки стали загальновідомими. Проте, встановлення Верховною Радою України на законодавчому рівні певних обставин, зокрема визнання збройної агресії рф проти України геноцидом Українського народу, не позбавляє цей народ права на звернення до суду з подібною вимогою, оскільки судовий захист гарантується Конституцією України.
21. Вимогу про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріації природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей і АР Крим, геноцидом Українського народу не можна вважати безпідставною, оскільки ця обставина відома широкому колу осіб, в тому числі і суду, а тому є загальновідомою в силу частини третьої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та не потребує додаткового доказування.
22. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка вступила в силу 12 січня 1951 року та була Ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 15 листопада 1954 року, не встановлює для національних судів незалежної України будь-яких застережень щодо неможливості розгляду позовних вимог фізичних чи юридичних осіб, які вважають, що дії, які здійснюються з наміром знищити повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу, як таку, можна вважать геноцидом такої етнічної групи.
23. Звертає увагу, що в інших судових справах Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області неодноразово встановлював подібні факти.
24. Від відповідача не надходило відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
25. Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Висоцький О. О., на рішенняДзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
26. У листопаді 2025 року матеріали цивільної справи № 210/3429/24 надійшли до Верховного Суду.
27. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20, від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункти 3, 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
29. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16-18).
30. Загальновідомими та такими, що відповідно частини третьої статті 82 ЦПК України не потребують доказування, є обставини, що збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року.
31. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії - повномасштабне вторгнення російського агресора на нашу суверенну територію.
32. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих.
33. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2022 року № 945 «Про затвердження переліку об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими російською федерацією» затверджено перелік об'єктів нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України, які є окупованими.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Щодо відшкодування моральної шкоди
34. 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
35. 15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що продовжуючи агресивну війну, яку рф веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року рф ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.
36. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
37. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
38. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
39. Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21.
40. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
41. Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
42. Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
43. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
44. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
45. Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
46. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).
47. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
48. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
49. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
50. Взявши до уваги загальновідомі факти, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що внаслідок збройної агресії рф проти України, розв'язання і ведення агресивної війни, обстрілів цивільної інфраструктури, нехтування фундаментальними цінностями і людськими правами позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань, які виразилися у безперервному, невгамовному душевному болю, втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому має право на компенсацію завданої моральної шкоди, розмір відшкодування якої складає 100 000,00 грн. Питання розміру компенсації моральної шкоди не є доводом касаційної скарги, отже учасниками справи не оспорюється.
Щодо відшкодування майнової шкоди
51. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
52. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
53. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
54. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
55. Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
56. Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
57. Підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
58. Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
59. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
60. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20).
61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо йому майнової шкоди внаслідок російської військової агресії та тимчасової окупації суверенної території України, зокрема привласнення природних ресурсів.
62. У статті 13 Конституції України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
63. Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, здійснюється у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф».
64. Відсутність порушеного належного саме позивачу майнового права виключає відшкодування майнової шкоди на його користь.
65. Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23.
66. У пункті 1619 рішення «Україна та Нідерланди проти росії» від 09 липня 2025 року Європейський суд з прав людини встановив неодноразові порушення статей 2, 3, 4 § 2, 5, 8, 9, 10, 11 та 14, а також статей 1 та 2 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також наголосив на руйнуванні верховенства права на територіях, що знаходяться під фактичним контролем рф, та атмосфері страху та залякування як на територіях, що знаходяться під їхнім контролем, так і на територіях, що постраждали від їхніх військових атак.
67. У пункті 1650 рішення «Україна та Нідерланди проти росії» від 09 липня 2025 року Європейський суд з прав людини, встановивши порушення державою-відповідачем прав людини та основоположних свобод, гарантованих Конвенцією з прав людини і основоположних свобод (нехтування фундаментальних цінностей: миру, людського життя, людської гідності та індивідуальних прав, гарантованих Конвенцією (пункт 177)), зазначив, що з огляду на безпрецедентний характер цієї справи та враховуючи характер багатьох виявлених порушень, Суд вважає, що питання застосування статті 41 Конвенції ще не готове до вирішення. Більше того, Суд вважає, що будь-яке майбутнє рішення повинно належним чином враховувати створення Реєстру збитків та поточні обговорення щодо майбутнього механізму компенсації.
68. Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України, відкрив 02 квітня 2024 року процес подання претензій щодо відшкодування збитків, втрат або шкоди, завданої внаслідок російської агресії проти України.
69. Метою запровадження і функціонування цього Реєстру є забезпечення фіксації у документальній формі доказів та інформації про претензії щодо шкоди, збитків або тілесних ушкоджень, завданих усім зацікавленим фізичним та юридичним особам, а також державі Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні або контрольовані суб'єкти господарювання), що мали місце 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, протиправними діями держави-агресора в Україні або проти України.
70. Виходячи з вищенаведеного, оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди є законними та обґрунтованими, оскільки позивач не довів під час розгляду справи підстав відшкодування шкоди та її розмір.
Щодо визнання збройної агресії рф геноцидом Українського народу
71. Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року схвалено заяву Верховної Ради України щодо вчинення геноциду в Україні, згідно з якою від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.
72. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року геноцид визнаний міжнародним злочином.
73. Україна та рф свого часу ратифікували Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка уповноважує Міжнародний суд ООН серед іншого розглядати ці питання.
74. Геноцид, незалежно від того, вчинений він у мирний час чи під час війни, є злочином за міжнародним правом, якому вони зобов'язуються запобігати і за який карати, у разі його вчинення (стаття І Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього).
75. Під геноцидом розуміється будь-яке з наступних діянь, вчинене з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:
(a) вбивство членів такої групи;
(b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
(c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих призвести до її повного або часткового фізичного знищення;
(d) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
(e) примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи.
76. 30 травня 2022 року Європейський Союз ухвалив Регламент (ЄС) 2022/838, що вносить зміни до Регламенту (ЄС) 2018/1727 щодо збереження, аналізу та зберігання в Агентстві Європейського Союзу з питань співробітництва у сфері кримінального правосуддя (Євроюст) доказів, що стосуються геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та пов'язаних з ними кримінальних правопорушень. У Регламенті зазначалося, що існують «достатні підстави вважати, що в Україні в контексті поточних воєнних дій скоювалися та скоюються злочини проти людяності та воєнні злочини».
77. 28 лютого 2022 року Прокурор Міжнародного кримінального суду розпочав розслідування за звинуваченнями у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді в Україні (B325).
78. 17 березня 2023 року досудова палата Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт високопосадовців держави-агресора. Вона вважала, що є достатні підстави вважати, що кожен з підозрюваних несе відповідальність за воєнний злочин незаконної депортації населення (дітей) та незаконного переміщення населення (дітей) з окупованих територій України на шкоду українським дітям, згідно зі статтями 8(2)(a)(vii) та 8(2)(b)(viii) Римського статуту.
79. 05 березня 2024 року досудова палата Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт ще двох осіб у контексті ситуації в Україні. Палата вважала, що існують достатні підстави вважати, що кожен підозрюваний несе відповідальність за воєнні злочини: спрямування нападів на цивільні об'єкти (стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту), заподіяння надмірної випадкової шкоди цивільному населенню або пошкодження цивільних об'єктів (стаття 8(2)(b)(iv) Римського статуту) та злочин проти людяності - нелюдські дії (стаття 7(1)(k) Римського статуту) - стосовно ракетних ударів, здійснених по українській енергетичній інфраструктурі щонайменше з 10 жовтня 2022 року до щонайменше 09 березня 2023 року. Характер ударів, що включав багаторазове вчинення дій проти цивільного населення, свідчить про обраний курс державної політики державної політики.
80. Міжнародний Суд ООН у межах розгляду справи, ініційованої Україною, вжив 16 березня 2022 року тимчасових заходів, закликавши рф негайно припинити військові дії на території України.
81. Національні парламенти Польщі, Канади, Естонії, Латвії, Литви та Ірландії визнали, що російською агресією вчиняється акт геноциду Українського народу.
82. 27 квітня 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію держави-агресора, як такими, що мають ознаки геноциду. ПАРЄ закликала Міжнародний кримінальний суд розглянути можливість кримінального переслідування за цей злочин.
83. Верховний Суд Великої Британії у рішенні від 29 липня 2025 року у справі «Швідлер та компанія «Далстон» проти державних секретарів» погодився, що російське вторгнення до України є кричущим порушенням міжнародного права та Статуту ООН, що становить одну з найсерйозніших загроз європейській безпеці та міжнародному порядку з часів закінчення Другої світової війни. Воно спричинило величезні втрати життя та людські страждання. Варварські та постійні напади на цивільне населення України та цивільну інфраструктуру призвели до жахливої гуманітарної кризи (пункт 167).
84. Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що одним із наслідків російської збройної агресії проти України стала тимчасова окупація частини території України, держава-агресор чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань, такі дії грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Держава-окупант відповідно несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
85. У постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 Верховний Суд підкреслював, що держава-агресор, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій абсолютний судовий імунітет.
86. Таким чином, міжнародне та внутрішнє політичне визнання російської агресії геноцидом Українського народу, встановлення у вказаних вище судових рішеннях кричущого порушення державою-агресором міжнародного права, нехтування фундаментальних цінностей: миру, людського життя, людської гідності та індивідуальних прав, не потребують для мети захисту прав ОСОБА_1 визнання окремим судовим рішенням національного суду вчинення повномасштабної збройної агресії рф, окупації територій геноцидом всього Українського народу. Разом з тим, необхідно взяти до уваги компетенцію Міжнародного Суду ООН та Міжнародного кримінального суду, у провадженні яких перебувають відповідні справи, вказані у пунктах 90-93 цієї постанови.
87. Наявність судових рішень Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпровської області у справах № 216/3972/22, № 216/5657/22, № 216/5656/22, № 212/8289/23, № 216/2222/24, № 216/2223/24, на які посилався заявник, висновків судів у розглядуваній справі не спростовують.
88. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23, від 15 жовтня 2025 року у справі № 211/515/24, від 12 листопада 2025 року у справі № 211/2449/24.
89. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20, від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, згідно з якими рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України, є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду.
90. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, а саме судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні, є безпідставними та спростовуються змістом судових рішень судів попередніх інстанцій, що містяться в матеріалах справи (а. с. 90-94, 170-175).
91. Доводи позивача у касаційній скарзі про те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, є безпідставними.
92. З матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції 10 грудня 2024 року представник позивача - Висоцький О. О. подав заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності позивача та його представника (а. с. 88). Наведене свідчить про те, що представнику позивача - Висоцькому О. О. було відомо про дату, час і місце судового засідання в суді першої інстанції. При цьому в апеляційній скарзі на рішенняДзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року позивач не посилався на те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді першої інстанції.
93. Наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджується, що представник позивача - Висоцький О. О. був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції (а. с. 166).
94. Отже, доводи позивача про неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи у судах не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
95. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами справи і оцінкою доказів, надання їм власної суб'єктивної оцінки, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
96. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
97. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
98. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
99. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
100. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняДзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
А. І. Грушицький
Є. В. Петров