08 січня 2026 року
м. Київ
справа № 705/6441/24
провадження № 61-16243ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 серпня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 143 887, 25 грн, трьох процентів річних у розмірі 283 967, 56 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області
від 29 серпня 2025 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що із поданих позивачем доказів, які не заперечуються та не спростовуються відповідачем, відповідач взяла у позивача в борг 100 000,00 доларів США, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції обраховуються пільги до боргових зобов'язань у національній валюті.
У даній справі, стверджуючи про наявність невиконаного боргового зобов'язання, на яке позивач нараховує відсотки та інфляційні втрати у порядку частини другої статті 625 ЦК України, ОСОБА_1 посилається на судове рішення у справі № 758/4812/13-ц від 28 березня 2016 року, яке, на його переконання, є новим грошовим зобов'язанням. Отже, грошове зобов'язання, на думку позивача, виникло на підставі вказаного судового рішення.
Суди вважають такі висновки позивача безпідставними, оскільки дійсно нарахування штрафних санкцій, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України можливе, якщо грошові зобов'язання виникли із судового рішення. Однак у даній справі вказане судове рішення було ухвалено на підставі невиконання договірних грошових відносин сторін. Тобто сама суть спору полягала у вирішенні питання щодо стягнення боргу за позикою і з указаного рішення жодних інших грошових зобов'язань для сторін не виникло.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 758/4812/13-ц фактично є підтвердженням грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору позики від 27 червня
2012 року, а не новим грошовим зобов'язанням, яке підлягає примусовому виконанню.
Тому позовні вимоги є безпідставними, та спрямовані на покладення подвійної відповідальності на відповідача за борговим зобов'язанням, яке нею погашене у повному обсязі.
23 грудня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 серпня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені
у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц,
від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, від 04 березня 2019 року у справі № 916/190/18,
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26296/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судами становлено, що 27 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав у позику відповідачу грошові кошти у розмірі 100 000, 00 дол. США строком до 18 листопада 2012 року.
Рішенням Подільського районного суду від 28 березня 2016 року у справі
№ 758/4812/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 позику в розмірі 2 607 033, 20 грн, три проценти річних в розмірі 254 132, 17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 1 207 734, 91 грн та судові витрати. Рішенням Київського апеляційного суду від 21 березня 2018 року рішення було змінене в частині розміру відсотків з 1 207 734, 91 грн до 560 918, 49 грн.
Заочним рішенням Подільського районного суду від 03 листопада
2016 у справі № 758/6175/16-ц, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2018 року, з
ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто три проценти річних у розмірі 40 077, 82 грн та проценти на рівні облікової ставки НБУ за користування позикою за період з 28 березня 2016 року по 03 жовтня
2016 року, в розмірі 201 845, 85 грн.
Рішенням Подільського районного суду від 13 грудня 2018 року у справі
№ 758/338/18 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто три відсотки річних за період з 03 жовтня 2016 року по 03 квітня 2018 року у розмірі 117 616, 80 грн; проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 558 881, 42 грн та судовий збір в розмірі
6 764, 98 грн, яке постановами Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року та Верховного Суду від 25 січня 2021 року в частині стягнення трьох відсотків річних залишено без змін.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської від 19 листопада 2024 року у справі № 758/1160/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з такими вимогами, оскільки позивач просив стягнути три відсотки річних за період з 03 квітня 2018 року по 13 листопада 2019 року, а з вказаним позовом звернувся лише 01 лютого 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 січня 2025 року скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської
від 19 листопада 2024 року та ухвалене нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних у розмірі 1 770 32, 09 грн, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області Кіртка А. А. від 11 листопада 2019 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 758/4812/13-ц від 28 березня 2016 року. У постанові зазначено, що виконавчий документ виконано фактично у повному обсязі.
Отже, позивачем на суму заборгованості за розпискою стягнуто із відповідача: три відсотки річних у розмірі 254 132, 17 грн, проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 1 207 734, 91 грн
(рішення від 28 березня 2016 року у справі № 758/4812/13-ц); три відсотки річних у розмірі 40 077, 82 грн, проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 201 845, 85 грн (рішення від 03 листопада 2016 року у справі № 758/6175/16-ц); три відсотки річних у розмірі
117 616,80 грн. (рішення від 13 грудня 2018 року у справі № 758/338/18); три відсотки річних у розмірі 177 032, 09 грн (постанова від 06 січня 2025 року). Таким чином позивачем, після прийняття рішення Подільським районним судом міста Києва від 28 березня 2016 року, стягнуто з відповідача, крім процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ, три відсотки річних на суму заборгованості за розпискою у загальному розмірі 334 726, 71 грн.
Позивач долучив розрахунок трьох процентів річних на суму
2 607 033, 20 грн за період з дня проголошення рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 758/4812/13-ц по дату фактичного виконання зобов'язання - 13 листопада 2019 року.
Частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання,
у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16.
Суди встановили, що ОСОБА_2 погасила суму боргу 13 листопада
2019 року у повному обсязі, що не заперечується позивачем.
За час прострочення виконання грошового зобов'язання, яке було виражене у доларах США на користь позивача судовими рішеннями було стягнуто, зокрема трьох процентів річних, за періоди включно
до 13 листопада 2019 року.
Тобто, позивач скористався своїм правом на нарахування компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики.
Вказані правовідносини припинилися у зв'язку з їх виконанням
13 листопада 2019 року.
У даній справі, стверджуючи про наявність невиконаного боргового зобов'язання, на яке позивач нараховує відсотки та інфляційні втрати у порядку частини другої статті 625 ЦК України, ОСОБА_1 посилається на судове рішення у справі №758/4812/13-ц від 28 березня 2016 року, яке, на його переконання, є новим грошовим зобов'язанням. Отже, грошове зобов'язання, на думку позивача, виникло на підставі вказаного судового рішення.
Суди правильно вважали такі висновки позивача безпідставними, оскільки дійсно нарахування штрафних санкцій, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України можливе, якщо грошові зобов'язання виникли із судового рішення. Однак у даній справі вказане судове рішення було ухвалено на підставі невиконання договірних грошових відносин сторін. Тобто сама суть спору полягала у вирішенні питання щодо стягнення суми боргу за позикою і з указаного рішення жодних інших грошових зобов'язань для сторін не виникло.
Судове рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 березня 2016 року у справі № 758/4812/13-ц фактично є підтвердженням грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору позики від 27 червня
2012 року, а не новим грошовим зобов'язанням.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів та вказує, що фактично грошове зобов'язання було виконано 13 листопада 2019 року та до цього часу судами стягнуто три проценти річних з розміру заборгованості 100 000,00 доларів США за офіційним курсу НБУ на дату звернення до суду, тобто сам стягувач визначив вказаний розмір заборгованості. Зазначені кошти, тобто три проценти річних, уже стягнуто за періоди включно до 13 листопада 2019 року. Оскільки грошове зобов'язання було виражене у доларах США, а тому не передбачається застосування індексу інфляції, оскільки індекс інфляції НБУ визначається виключно щодо національної грошової одиниці - гривні.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 924/312/18, від 04 березня 2019 року у справі № 916/190/18, від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26296/16-ц,
від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15 є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Встановлені судом фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суд виходив з конкретних обставин справи та
фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 серпня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська