17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 398/1354/25
провадження № 61-12995св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Калараша А. А., Пророка В. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 січня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1331-2807 (далі - Кредитний договір), що містить Правила надання споживчих кредитів.
Відповідно до умов Кредитного договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» взяло на себе зобов'язання надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 7 500,00 грн, строк кредитування - 300 днів, базовий період - 21 день, знижена процентна ставка - 2,50 % в день, стандартна процентна ставка - 2,50 % в день.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на 13 лютого 2025 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 63 750,00 грн, з яких: 7 500,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 56 250,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
При цьому позивач прийняв рішення про застосування до відповідача Програми лояльності для споживачів фінансових послугТОВ «Укр Кредит Фінанс» щодо часткового списання заборгованості за нарахованими процентами в сумі 26 250,00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором у розмірі 37 500,00 грн.
Враховуючи викладене, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 37 500,00 грн, з яких: 7 500,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 30 000,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області заочним рішенням від 05 серпня 2025 рокупозов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задовольнив.
Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 37 500,00 грн, з яких: 7 500,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 30 000,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» довело й обґрунтувало свій позов належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
19 серпня 2025 року адвокат Бугайченко Т. А. від імені ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» заяву про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року у цій справі.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 16 вересня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бугайченко Т. А., про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року у цій справі залишив без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, адвокат Бугайченко Т. А. як представник відповідача подала до Кропивницького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 14 жовтня 2025 рокуапеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , підписану та подану адвокатом Бугайченко Т. А., на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року повернув заявнику без розгляду.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що до апеляційної скарги, поданої адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, має бути додано доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та довіреність, що посвідчує його повноваження як представника.
На підтвердження своїх повноважень адвокат Бугайченко Т. А. додала до апеляційної скарги лише копію доручення про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року № 1666. Натомість довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, заявник не надала.
Отже, на момент подання апеляційної скарги адвокат Бугайченко Т. А. не надала усіх необхідних документів для підтвердження її повноважень на здійснення представництва відповідача у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Бугайченко Т. А., не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки підписана особою, яка не має права її підписувати.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2025 року адвокат Бугайченко Т. А. від імені ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційну скаргу заявник подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у частині четвертій статті 62 ЦПК України (в редакції Закону України від 10 квітня 2023 року № 3022-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правчиної допомоги», яка діє з 03 серпня 2023 року) передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Отже, з 03 серпня 2023 року доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, є документом, що підтверджує повноваження адвоката та додаткового підтвердження не потребує.
Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 206/3940/23.
Висновок апеляційного суду про те, що повноваження адвоката, крім доручення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, мають бути підтверджені також довіреністю або ордером, не ґрунтується на вимогах закону та є порушенням вимог частини третьої статті 3 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. ухвалою від 24 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у зв'язку з обранням судді Білоконь О. В. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів касаційного провадження у цій справі.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2025 року матеріали касаційного провадження у цій справі передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
20 листопада 2025 року матеріали справи № 398/1354/25 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. ухвалою від 09 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
У березні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором (а. с. 1-14).
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області заочним рішенням від 05 серпня 2025 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задовольнив. Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 37 500,00 грн, з яких: 7 500,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 30 000,00 грн - прострочена заборгованість за процентами. Вирішив питання про розподіл судових витрат (а. с. 97-99).
19 серпня 2025 року адвокат Бугайченко Т. А. від імені ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» заяву про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року у цій справі (а. с. 105-107).
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 16 вересня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бугайченко Т. А., про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року у цій справі залишив без задоволення (а. с. 118, 119).
02 жовтня 2025 року адвокат Бугайченко Т. А. як представник відповідача ОСОБА_1 подала до Кропивницького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року (а. с. 122-125).
На підтвердження повноважень адвокат Бугайченко Т. А. додала до апеляційної скарги доручення для надання безоплатної вторинної правчиної допомоги ОСОБА_1 у цій справі від 10 липня 2025 року № 1666, видане на підставі наказу Південного міжрегіонального центру з надання безоплатної правчиної допомоги від 09 липня 2025 року № Н-БВПД/013///225 (а. с. 126).
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , підписану та подану адвокатом Бугайченко Т. А., на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 серпня 2025 року повернув заявнику без розгляду на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України (а. с. 134, 135).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України»).
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
За правилами частини третьої та пункту 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
10 квітня 2023 року прийнято Закон України № 3022-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правчиної допомоги», який набрав чинності 03 серпня 2023 року, пунктом 3 розділу I якого частину четверту статті 62 ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України (в редакції вказаного Закону, яка була чинною на момент подання апеляційної скарги та постановлення оскарженої ухвали) повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Повноваження адвоката підтверджуються дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреністю відповідно до вимог процесуального закону (частина друга статті 21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» в редакції вказаного Закону, яка була чинною на момент подання апеляційної скарги та постановлення оскарженої ухвали).
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки (частина перша статті 64 ЦПК України).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 206/3940/23 (провадження № 61-1519св24), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначив, що тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторін та інших учасників справи можуть бути підтверджені будь-яким з наведених у частині четвертій статті 62 ЦПК України документів: довіреністю, ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. З 03 серпня 2023 року доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, є документом, що підтверджує повноваження адвоката та додаткового підтвердження не потребує. Копії доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, або довіреності фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, можуть посвідчуватись посадовою особою відповідного органу (установи), який прийняв таке рішення, або самим адвокатом.
Наведене свідчить, що подане разом із апеляційною скаргою доручення для надання безоплатної вторинної правчиної допомоги ОСОБА_1 у цій справі від 10 липня 2025 року № 1666, видане на підставі наказу Південного міжрегіонального центру з надання безоплатної правчиної допомоги від 09 липня 2025 року № Н-БВПД/013///225, повною мірою підтверджує повноваження адвоката Бугайченко Т. А. на представництво інтересів відповідача у суді апеляційної інстанції у цій справі.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував, що повноваження адвоката як представника сторін та інших учасників справи можуть бути підтверджені будь-яким із наведених у частині четвертій статті 62 ЦПК України документів: довіреністю, ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. З 03 серпня 2023 року доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, є документом, що підтверджує повноваження адвоката та додаткового підтвердження не потребує. Тому помилковим є і врахування висновку, який наведено в ухвалі Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у справі № 608/1505/22 (провадження № 61-5052ск23).
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про повернення апеляційної скаргипредставника ОСОБА_1 адвоката Бугайченко Т. А. на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК Українияк такої, що підписана особою, повноваження якої на здійснення представництва відповідача належним чином не підтверджено.
Загалом Верховний Суд зазначає, що у цій конкретній справі суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а також допустив надмірний формалізм і непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.
Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бугайченко Тетяна Анатоліївна, задовольнити.
Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. А. Калараш
В. В. Пророк
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік