13.01.2026 Справа № 908/3999/25
м. Запоріжжя
Суддя Господарського суду Запорізької області Корсун В.Л., розглянувши матеріали
за позовною заявою: Запорізького обласного центру зайнятості, 69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 56А
до відповідача: ОСОБА_1, АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12Г
про стягнення 237 912,32 грн
31.12.25 до Господарського суду Запорізької області в системі "Електронний суд" надійшла позовна заява за вих. від 31.12.25 № 2964/01-22 Запорізького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1.) за участі АТ "Державний ощадний банк України" (далі АТ "Ощадбанк", третя особа) про стягнення суми мікрогранту у розмірі 237 912,32 грн.
31.12.25 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3999/25 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 05.01.26 судом залишено без руху позовну заяву Запорізького обласного центру зайнятості за вих. від 31.12.25 № 2964/01-22. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків, в якій зазначити: повне місцезнаходження (для юридичних осіб) позивача; повне місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) відповідача; повне найменування (для юридичних осіб) третьої особи.
09.01.26 до суду в системі «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява за вих. від 09.01.26 № 83/01-22 про усунення недоліків позовної заяви (зареєстровано канцелярією суду та передано судді 12.01.26), в якій останній усунув недоліки позовної заяви, які викладені в ухвалі суду від 05.01.26.
Розглянувши позовну заяву за вих. від 31.12.25 № 2964/01-22 з доданими до неї матеріалами суд виходить з наступного.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.17 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Запорізький обласний центр зайнятості звертаючись із позовом за вих. від 31.12.25 № 2964/01-22 до ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача суму мікрогранту у розмірі 237 912,32 грн, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Державним центром зайнятості згідно заяви від 27.08.24 про приєднання до договору про надання мікрогранту відповідно до наказу Державного центру зайнятості від 16.08.24 № 140 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу».
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо господарського договору, який було укладено між фізичною особою-підприємцем на отримання гранту на власну справу.
Згідно із положеннями ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15.05.03 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.19 у справі № 910/8729/18.
Судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за її рішенням було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності - номер запису 2010350060001597661 від 24.06.25.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
Як вбачається з відповіді № 2209343 від 05.01.26 з Єдиного державного демографічного реєстру, станом на 05.01.26, повне місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) відповідача - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 , дата реєстрації 04.12.25;
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Приймаючи до уваги те, що відповідач за даним позовом ОСОБА_1, згідно відомостям з Єдиного державного демографічного реєстру знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , суд приходить до висновку, що дана позовна заява не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Запорізької області, у зв'язку з чим позовна заява по справі № 908/3999/25 підлягає передачі за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Частиною 3 ст. 31 ГПК України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті. Здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, матеріали позовної заяви слід направити для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 ГПК України, суд
Передати позовну заяву за вих. від 31.12.26 № 2964/01-22 по справі № 908/3999/25 за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 44В).
Екземпляр ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 2 ст. 235, 255 ГПК України).
Суддя В.Л. Корсун