вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" грудня 2025 р. Справа№ 910/6012/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Гордієнко В. А.
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_2
на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2025 (повний текст рішення підписано: 11.07.2025)
у справі № 910/6012/25 (суддя Пукас А. Ю.)
за позовом ОСОБА_2
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра"
про розірвання договору поруки
Короткий зміст позовних вимог.
В травні 2025 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ; позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК"; відповідач) про розірвання договору поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019, укладеного між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано істотною зміною обставин, що унеможливлює виконання договору поруки від 31.10.2019 та є підставою для його розірвання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2025, зокрема, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра" (далі - ТОВ "Соколівські надра") до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі № 910/6012/25 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача про розірвання саме договору поруки від 31.10.2019, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо передчасності звернення позивача до суду з даним позовом.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі № 910/6012/25, ОСОБА_2 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 652 ЦК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами зводяться до такого:
суд першої інстанції помилково ототожнив припинення зобов'язання з припиненням дії договору поруки, оскільки не враховано, що приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору Позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення зобов'язання - припинення прав кредитора на одержання плати від поручителя;
належне виконання зобов'язання за договором поруки об'єктивно виявилося неможливим лише внаслідок надзвичайних і невідворотних обставин (дії непереборної сили), які ні позивач ні відповідач на дату підписання договору поруки не могли передбачити;
зміна обставин за договором поруки та кредитним договором в частині виникнення на території виробничої діяльності підприємства воєнних дій, збройних конфліктів, блокад, актів тероризму, проведення військових дій, здійснення диверсій тощо є істотними, оскільки якби такі зміни обставин можливо було передбачити, позивач не укладав би договір поруки;
позивач наполягає на тому, що фактично позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору поруки;
враховуючи специфіку діяльності третьої особи наразі неможливо отримувати дохід від діяльності третьої особи за рахунок якого погашати заборгованість перед відповідачем, а у випадку звернення відповідача до позивача, як поручителя з вимогою погасити заборгованість, позивач не зможе звернути стягнення на майно третьої особи, після набуття прав кредитора, внаслідок окупації селища Покровське Бахмутської міської територіальної громади та м. Соледар Соледарської міської територіальної громади;
судом першої інстанції не враховано доводи позивача про те, що 24.02.2022 рф розпочала відкриту збройну агресію проти України, окупувавши протягом перших діб місцевість, де позивач проживав, а м. Сєвєродонецьк, де був розташований офіс ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" опинилось під постійними обстрілами ворожої артилерії. Але найскладніша ситуація з перших годин війни склалась саме на виробничій ділянці підприємства і саме тому керівництвом Товариства було прийняте єдине на мій погляд правильне рішення розмістити техніку на виробничому майданчику в кар'єрі і не наражати на небезпеку робітників підприємства.
істотна зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона, а саме позивач не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися;
спірний договір поруки не містить жодного застереження, яке б вказувало на те, що позивач несе ризик зміни обставин;
суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо наявності підстав для розірвання договору на підставі статті 652 Цивільного кодексу України
Позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що саме лише укладення кредитного договору № 34086384-КД-4 не є договором новації, а є договором перекредитування і не є підставою для припинення зобов'язань за кредитним договором № 34086384-КД-1.
Позивач подав 04.09.2025 через підсистему "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, які за своїм змістом є запереченнями на відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 15.10.2025 судом залишено без розгляду ці додаткові пояснення з таких підстав.
Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 20.08.2025 визначено скаржнику строк для подання заперечення на відзив в письмовій формі - протягом п'яти днів з дня його отримання.
Представник позивача отримав копію відзиву в електронному вигляді - 28.08.2025 о 22:27, що підтверджується довідкою Північного апеляційного господарського суду про доставку електронного документа.
Отже, строк для подання заперечення на відзив на апеляційну скаргу закінчився 03.09.2025.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Позивач до закінчення строку для подання заперечення на відзив не подав відповідну заяву.
Оскільки станом на 04.09.2025 строк для подання заперечення на відзив (додаткових пояснень у справі) закінчився, суд залишив такі додаткові пояснення позивача без розгляду. Позивач також не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення, а суд поза межами процесуального строку не визнавав їх подання необхідним.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі № 910/6012/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 за клопотанням представника ОСОБА_2 розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 розгляд справи відкладено на 03.12.2025 та продовжено строк її розгляду.
Судове засідання 03.12.2025 не відбулось з технічних причин.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 розгляд справи призначено на 24.12.2025.
У судовому засіданні 24.12.2025 в режимі відеоконференції взяв участь представник позивача, який просив апеляційну скаргу задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 24.12.2025 представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Третя особа явку свого представника у судове засідання 24.12.2025 не забезпечила. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов кредитного договору від 31.10.2019 № 34086384-КД-1, укладеного між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Соколівські Надра", останньому надано кредит 5 175 000, 04 грн, у тому числі на наступні цілі: у розмірі 5 000 000 грн на придбання двох напівпричіпів марки WIELTON (48м та 70 м), та двох сидельних тягачів SCANIA (R та G), у розмірі 175000.04 грн, на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених підпунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору із терміном повернення 30.10.2024 (підпункт А.3., 1.2., 2.2.3. кредитного договору).
З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ТОВ "Соколівські Надра" та відповідачем укладено договір застави спецтехніки № 34086384-ДЗ-1/1 від 31.10.2019 та договір застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020. Загальна вартість заставного майна за двома договорами складає 15 542 300 грн.
31.10.2019 між АТ КБ "Приватбанк" як кредитором та ОСОБА_2 як поручителем укладено договір поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання зобов'язань ТОВ "Соколівські надра" за кредитним договором.
Також, 18.02.2022 між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Соколівські Надра" укладено кредитний договір № 34086384-КД-4 (далі за текстом - кредитний договір від 18.02.2022). Вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту.
Ліміт Договору: 3 330 244,13 грн. в тому числі на наступні цілі: у розмірі 3 196 537,51 грн, на рефінансування кредитного договору № 34086384-КД-1 від 31.10.2019; у розмірі 133 706, 62 грн, на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених підпунктами 2.1.5, 2.2.12 цього договору.
З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 18.02.2022 між відповідачем та третьою особою укладено договір застави транспортних засобів № 34086384-Д3-4/1 та договір застави обладнання № 34086384- Д3-4/2 від 18.02.2022.
Загальна вартість заставного майна за двома договорами складає 15542300 грн.
Окрім того, 18.02.2022 між Ат КБ "Приватбанк" як кредитором та ОСОБА_2 як поручителем укладено договір поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022 (далі - договір поруки від 18.02.2022), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов'язань ТОВ "Соколівські надра" за Кредитним договором від 18.02.2022.
Листом від 30.09.2024 позивач звернувся до АТ КБ "Приватбанк" і заявою про розірвання договору поруки від 18.02.2022 з посиланням на істотні зміни обставин, які фактично призвели до неможливості його як поручителя в подальшому звернути стягнення на майно основного боржника, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, і перебувало в заставі на виконання кредитного договору, укладення договору поруки є абсолютно невигідним та обтяжливим, у зв'язку з несправедливим дисбалансом між інтересами сторін договору поруки внаслідок істотної зміни обставин.
Позивач зазначав, що беручи на себе зобов'язання з надання поруки перед кредитором за виконання зобов'язань ТОВ "Соколівські надра" за кредитним договором від 18.02.2022, за умови виконання зобов'язань перед кредитором як поручитель, набуде право вимоги до боржника у такому ж розмірі, яке зможе реалізувати зокрема і шляхом реалізації заставленого майна, яке в силу істотної зміни обставин є недоступним в зв'язку з фактичним місцезнаходженням заставленого майна на окупованій території.
У відповідь на вказану заяву АТ КБ "Приватбанк" листом № від 22.11.2024 20.1.0.0.0/7-241016/70288 повідомило позивачу, що договір поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022 припинено.
Листом від 03.12.2024 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати документальне підтвердження факту припинення договору поруки від 18.02.2022 АТ КБ "Приватбанк", у відповідь на який банк повідомив, що кредитні кошти за кредитном договором від 18.02.2022 не були видані, а відтак, він є припиненим у зв'язку із закінченням строку дії та відсутності заборгованості.
При цьому, банком зазначено, що у зв'язку з тим, що кредитний договір від 18.02.2022 укладався на рефінансування кредитного договору від 31.10.2019 та кошти не були видані, наразі у позивача наявні зобов'язання за договором поруки від 31.10.2019, що забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором від 31.10.2019, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Соколівські надра".
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що внаслідок збройної агресій Російської Федерації, бойових дій, які проходили в м. Сєвєродонецьк у будівлю, де розміщувався офіс ТОВ "Соколівські надра" за адресою м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, 37а було пряме попадання снаряду, відбулась пожежа та обвал несучих конструкцій будівлі, а отже як наслідок знищення основної (більшої) частини бухгалтерських первинних документів, по факту чого в єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № 12022100010002998; на підприємстві ТОВ "Соколівські надра" вимушено зупинилась виробнича діяльність, враховуючи об'єктивну реальність загрози життю та здоров'ю працівникам підприємства; селище Покровське Бахмутської міської територіальної громади, де знаходились виробничі потужності та засоби підприємства ТОВ "Соколівські надра" перебуває в окупації з 31.07.2022 і до цього часу (бойові дії відповідно до вказаного Порядку велись в селищі з 24.02.2022 по 30.07.2022), м. Соледар Соледарської міської територіальної громади, де в приміщеннях цехів ТОВ "Соколівські надра" знаходилось заставне майно, перебуває в окупації з 25.01.2023 і до цього часу (бойові дії відповідно до вказаного Порядку велись в місті з 24.02.2022 по 24.01.2023); станом на 24.02.2022 все майно, яке є заставою за кредитним договором знаходилось саме на території Бахмутського району, Донецької області. Про цей факт ТОВ "Соколівські надра" повідомляло відповідача листом № 05/08-1 від 05.08.2022, а враховуючи ризик життю і здоров'ю працівникам підприємства та специфіку виробництва, товариство не мало об'єктивної можливості перемістити (вивезти) кар'єрну техніку (вантажівки, екскаватори, бульдозери, навантажувачі тощо) і обладнання (технологічні лінії з подрібнення копалини, сортувальна лінії, авторемонтні комплектуючі, фрези гідравлічні роторні, тощо), а також майно що входило до предмету застави за договір застави спецтехніки №34086384-ДЗ-1/1 від 31.10.2019 та договір застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020 з зони бойових дій.
За вказаних обставин, позивач вказав, що виконання зобов'язання за кредитним договором від 31.10.2019 об'єктивно виявилося неможливим внаслідок надзвичайних і невідворотних обставин (дії непереборної сили), які ні третя особа, ні позивач на дату підписання кредитного договору та договору поруки не могли передбачити.
Форс-мажорні обставини позивач підтверджує Сертифікатом Донецької Промислово-Торгівельної Палати № 1400-23-3594 про форс-мажорні обставини щодо зобов'язання за кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, а саме: погашати кредит та сплачувати відсотки у термін з 01.03.2022.
Про такі обставини банк повідомлявся.
Відтак, враховуючи істотну зміну обставин, які змінилися настільки, що, якби позивач міг це передбачити, він не укладав би договір поруки, в силу чого позивач вимушений просити суд розірвати вказаний договір в судовому порядку на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин.
Заперечуючи щодо поданого позову, відповідач зазначав, що позивач із пропозицією про розірвання договору поруки від 31.10.2019 до нього не звертався, чим порушив порядок, передбачений статтею 652 Цивільного кодексу України; звернення позивачем з даним позовним позовом є передчасним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин регулюється приписами ст. 652 ЦК України, згідно з ч. 1 якої у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 2).
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4).
З наведеного слідує, що положення ст. 652 ЦК України застосовуються як при розгляді справ, предметом спору в яких є вимоги про зміну правочину, так і при подачі позову з вимогами про його розірвання.
Відмінність у застосуванні ст. 652 ЦК України до тих чи інших вимог полягає у тому, що при розгляді справ з вимогами про зміну умов договору, окрім встановлення наявності істотних змін обставин, та одночасного існування визначених ч. 2 цієї статті чотирьох умов при істотній зміні обставини для даного конкретного зобов'язання, дослідженню підлягає також і наявність передбаченого ч. 4 цієї статті виняткового випадку для внесення змін до договору за рішенням суду.
Норма ст. 652 ЦК України є універсальною, а її правозастосування - сталим та послідовним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема змістом постанов Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/15484/17, № 363/1834/17, Верховного Суду у справах № 910/13557/21, № 910/17639/21, № 920/475/23.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у наведених справах при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (припис абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України).
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними.
Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4 цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору.
Істотна зміна обставин, на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі:
- не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин);
- є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, кредитний договір від 31.10.2019 та укладений на його забезпечення договір поруки від 31.10.2019 є дійсними, а зобов'язання за ними не є припиненими в силу відсутності таких доказів із врахуванням підстав, закріплених главою 50 ЦК України та статтею 549 ЦК України.
При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що враховуючи зміст договору поруки від 18.02.2022, останній жодним чином не припиняє дію договору поруки від 31.10.2019 та є окремим зобов'язанням сторін.
На підтвердження істотності зміни обставин позивачем надано до справи сертифікат Донецької торгово-промислової палати № 1400-23-3592 від 15.08.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Апеляційний господарський суд зважає на те, що форс-мажор (ст. 617 ЦК України) та істотна зміна обставин (ст. 652 ЦК України) є різними правовими ситуаціями.
Таким чином, зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору, є виключною мірою, допускається лише за відсутності форс-мажору, у виняткових випадках та при наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір, і на особу, яка подала позов покладений обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність одночасно всіх чотирьох умов та існування виняткового випадку.
За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
Як вказав Верховний Суд під час касаційного перегляду даної справи фактично суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи договір, має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.
При цьому повномасштабна агресія, розпочата 24.02.2022, безпосередньо вплинула на можливість суб'єктів господарської діяльності здійснювати свою підприємницьку діяльність. Водночас стосовно різних видів діяльності цей вплив мав різний ефект та інтенсивність.
Обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору і не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України та не можуть бути підставами для розірвання договору. Посилання на коливання валютного курсу мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін договору та повною мірою стосуються обох сторін договору, а не лише позивача, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.04.2018 у справі № 910/4590/17 та від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.
При цьому судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що посилання позивача на те, що підставою для укладання договору поруки від 31.10.2019 була саме наявність заставного майна є безпідставним та свідчить про суб'єктивну поведінку сторони, яка не підтверджена та не обґрунтована відповідними нормами законодавства.
В будь-якому випадку, як вірно зауважено судом, укладаючи договір поруки від 31.10.2019, який позивач просить суд розірвати, останній повинен був усвідомлювати наслідки у випадку настання у нього обов'язку щодо солідарності виконання зобов'язання за кредитним договором та обсяги такої відповідальності не залежно від вартості та наявності заставного майна, яке перш за все належить на праві власності саме третій особі, а не позивачу, що виключає забезпечення можливості збереження майна виключно за бажанням позивача із врахуванням ризиків підприємницької діяльності.
З урахуванням вищезазначеного та недоведення позивачем наявності одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України при істотній зміні обставини для даного конкретного зобов'язання, вмотивованим є висновок суду про відмову в позові.
Стосовно посилання позивача на неправомірність висновку суду щодо передчасності звернення позивача до суду з позовом, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 652 ЦК України, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони лише якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання.
Таким чином, зазначеною нормою чітко передбачено порядок розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, відповідно до якого заінтересована особа повинна звернутись до іншої сторони договору з пропозицією розірвати і тільки отримавши відмову, звертатись до суду з позовною заявою про розірвання договору.
При цьому, судом першої інстанції правильно зазначено, що п. 4.3 договору поруки №34086384-ДП-1 від 31.10.2019 передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.
Як вбачається з доданих до позовної заяви додатків, позивач не звертався до відповідача із пропозицією про розірвання договору поруки №34086384-ДП-1 від 31.10.2019, чим порушив порядок, передбачений ст. 652 ЦК України.
Посилання позивача на те, що він 30.09.2024 та 03.12.2024 надсилав на адресу відповідача заяви, в яких він просив розірвати договір поруки №34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду даної справи є розірвання договору поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019, а не договору поруки №34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022.
Колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2025 у справі № 910/3688/24:
"закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Поняття "істотна зміна обставин" є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України, яка встановлює, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень ст. 652 ЦК України не підлягає розірванню як за згодою сторін, так і за рішенням суду.
Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.
Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов'язання.
Водночас договір у разі істотної зміни обставин може бути розірваним не лише за згодою сторін, а й на підставі рішення суду, зокрема, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу / пропозицію про розірвання договору, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони має встановити факт зміни істотної обставини за наявності одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Застосування ст. 652 ЦК України є відображенням у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
Існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Так, першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до цієї умови події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона знала про ці події і могла взяти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які й створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", роблять неможливим для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Друга умова - це умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Зазначена умова, з одного боку, вказує на характер причин, які зумовили зміну обставин, з іншого - передбачає оцінку поведінки заінтересованої сторони: чи могла вона усунути зазначені причини. Згідно з вимогами добросовісності виконання зобов'язань кожна зі сторін договору повинна вживати заходів щодо досягнення мети зобов'язання; вчиняти дії, направлені на полегшення виконання зобов'язання та уникати вчинення дій, які можуть обтяжити виконання зобов'язанням чи взагалі унеможливити його; не допускати порушення прав іншої сторони тощо. Тобто сторони мають докладати усіх зусиль для належного виконання договірного зобов'язання. Для відповідного обґрунтування вказаної умови суду необхідно належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, які свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставин, які для неї істотно змінилися.
Третьою необхідною умовою є умова, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для встановлення цієї умови слід довести порушення еквівалентності у відносинах сторін. Майнові інтереси сторін мають перебувати в збалансованому стані. Виконання договору за істотної зміни обставин може призвести до порушення цього балансу. При цьому фактор порушення співвідношення майнових інтересів сторін виступає не як суб'єктивний, а як об'єктивний критерій, фіксація якого здійснюється на підставі не стільки оцінки самими сторонами договору балансу своїх інтересів, скільки комплексного аналізу судом питання адекватності такої оцінки в умовах, що склалися.
Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може випливати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Саме позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.
Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 01.08.2020 у справі № 910/16784/20…"
Обґрунтовуючи третю необхідну умову (п. 3 ч. 2 ст. 652 ЦК України) в позовній заяві позивач зазначив таке:
"Згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Укладаючи Договір поруки №34086384-ДП-1 від 31.10.2019 Позивач ОСОБА_2 очікував, що беручи на себе зобов'язання з надання поруки перед Кредитором за виконання зобов'язань ТОВ "Соколівські надра" за Кредитним договором №34086384-КД-1 від 31.10.2019, за умови виконання зобов'язань перед Кредитором, як поручитель, набуде право вимоги до боржника у такому ж розмірі, яке зможе реалізувати зокрема і шляхом реалізації заставленого майна, яке в силу істотної зміни обставин є недоступним в зв'язку з фактичним місцезнаходженням на окупованій території.
Якби виконання Кредитного договору №34086384-КД-1 від 31.01.2019 ТОВ "Соколівські надра" не було забезпечене Договором застави спецтехніки №34086384-ДЗ-1/1 від 31.10.2019 року та договором застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020 року (Загальна вартість заставного майна за двома договорами складає 15 542 300,00 гривень (п'ятнадцять мільйонів п'ятсот сорок дві тисячі триста гривень 0 копійок), ОСОБА_2 в жодному разі б не брав на себе зобов'язання з надання поруки за виконання зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» за Кредитним договором №34086384-КД-1 від 31.10.2019 року.
Враховуючи істотну зміну обставин, а саме той факт, що після 24.02.2022 р. все майно, яке є заставою за кредитним договором № 34086384-КД-1 залишилось в окупації на території Бахмутського району Донецької області, та не було об'єктивної можливості перемістити (вивезти) кар'єрну техніку (вантажівки, екскаватори, бульдозери, навантажувачі тощо) і обладнання (технологічні лінії з подрібнення копалини, сортувальна лінії, авторемонтні комплектуючі тощо) з зони бойових дій, у справі очевидним є виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.
Повна втрата цінності отриманого стороною Позивача за Договором поруки №34086384-ДП-1 від 31.10.2019 відбулась в результаті не залежних від нього зовнішніх обставин."
Колегія суддів зазначає, що аналіз положень статті 556 ЦК України дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 цього Кодексу, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Отже, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.07.2019 у справі №910/11247/18, а також Верховний Суд України у постановах від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі №6-932цс15.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно виснував, що посилання позивача на те, що підставою для укладання договору поруки від 31.10.2019 була саме наявність заставного майна є безпідставним та свідчить про суб'єктивну поведінку сторони, яка не підтверджена та необґрунтована відповідними нормами законодавства.
Договір поруки був укладений між сторонами 31.10.2019, а отже посилання позивача на очікування в момент його укладання, щодо можливості звернути стягнення на заставу відповідно до договору застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020 не можуть бути підставою для розірвання договору, оскільки даний договір був укладений майже через 4 місяці після договору поруки.
Щодо посилання позивача на договір застави спецтехніки №34086384- ДЗ-1/1 від 31.10.2019, слід зазначити, що позивач, маючи 67 відсотків голосів, міг одноособово приймати рішення на загальних зборах ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА".
Так, пунктом 8.15 Статуту ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" передбачено, що загальні збори вправі розглянути та прийняти рішення з будь-якого питання діяльності товариства.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністреством розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, місто Соледар Соледарської міської територіальної громади, де в приміщеннях цехів ТОВ "Соколівські надра" знаходилось заставне майно, перебуває в окупації з 25.01.2023.
У зв'язку з чим, позивач, будучи одним з учасників ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" та маючи 67 відсотків голосів, відповідно до п. 8.11 та п. 8.15 Статуту ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", міг здійснити передислокацію заставного майна на підконтрольну територію України.
В контексті другої умови (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися), у позовній заяві позивач зазначив таке:
"Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України, які затверджені Законами України воєнний стан продовжується і триває на цей час.
З перших хвилин військової агресії 24.02.2022 року місто Сєвєродонецьк, Луганської області постійно, а потім кожного наступного дня, знаходилось під щільними обстрілами окупантів. Кожного дня війська рф артилерійськими снарядами та ракетами влучали в ключові об'єкти інфраструктури міста, господарські, виробничі та житлові будівлі. Зазначені обставини є загальновідомими фактами та висвітлювались постійно у численних ЗМІ.
Внаслідок збройної агресій Російської Федерації, бойових дій, які проходили в м. Сєвєродонецьк у будівлю, де розміщувався офіс ТОВ «Соколівські надра» за адресою м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, 37а було пряме попадання снаряду, відбулась пожежа та обвал несучих конструкцій будівлі, а отже як наслідок знищення основної (більшої) частини бухгалтерських первинних документів. По вказаному факту в єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № 12022100010002998.
На підприємстві ТОВ «Соколівські надра» вимушено зупинилась виробнича діяльність, враховуючи об'єктивну реальність загрози життю та здоров'ю працівникам підприємства."
Також в своїй позовній заяві позивач зазначив що відповідно до даних з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004 місто Сєвєродонецьк Луганської області, де знаходилось офісне приміщення ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", з 25.06.2022 і до цього часу перебуває в окупації, селище Покровське Бахмутської міської територіальної громади, де знаходились виробничі потужності та засоби підприємства ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", перебуває в окупації з 31.07.2022 і до цього часу, м. Соледар Соледарської міської територіальної громади, де в приміщеннях цехів ТОВ "Соколівські надра" знаходилось заставне майно, перебуває в окупації з 25.01.2023 і до цього часу.
При цьому, позивач зазначив, що він був позбавлений можливості здійснити передислокацію ТОВ "Соколівські надра".
Як зазначено самим позивачем, в м. Сєвєродонецьк Луганської області знаходилось лише офісне приміщення ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" і хоча руйнування даного приміщення є безумовно негативним, проте ніяким чином не впливає на здійснення діяльності самого ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", оскільки, як зазначалось самим же позивачем, виробничі потужності та засоби підприємства знаходяться в селище Покровське Бахмутської міської територіальної громади.
Щодо неможливості здійснити переміщення ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" сліз зазначити таке.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань одним з учасників ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" є ОСОБА_3 Громадянство: Україна Україна, 92722, Луганська обл., Старобільський р-н, село Проїждже, вул. Садова, будинок 43, Відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі: 67.
Відповідно до п. 8.11 Статуту ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі Товариства. Загальні збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотків голосів.
Таким чином, позивач володіючи 67 відсотків голосів, міг одноособово приймати рішення на загальних зборах ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", у тому числі щодо передислокації ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА".
Селище Покровське Бахмутської міської територіальної громади, де знаходились виробничі потужності та засоби підприємства ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА", перебуває в окупації з 31.07.2022, м. Соледар Соледарської міської територіальної громади, де в приміщеннях цехів ТОВ "Соколівські надра" знаходилось заставне майно, перебуває в окупації з 25.01.2023.
Таким чином, починаючи з 24.02.2022 до 31.07.2022 у позивача була можливість здійснити передислокацію ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА".
За змістом статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17.
Саме лише твердження позивача, як одного з учасників, про неможливість здійснити передислокацію ТОВ "СОКОЛІВСЬКІ НАДРА" на підконтрольну територію України не може бути доказом наявності причин, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
Щодо посилання позивача на заборону з самого початку воєнних дій на вивезення з області важкої вантажної техніки, вантажних автомобілей, тощо, слід зазначити, що матеріали справи не містять ані посилань на номер та дату відповідного документу, ані самого документу, у зв'язку з чим відповідне посилання не заслуговує на увагу та не може бути прийняте судом.
Враховуючи усе вищенаведене у сукупності, на переконання судової колегії, в даному випадку позивачем не доведено існування одночасно чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Щодо посилання позивача на те, що з моменту підписання договору поруки №34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, договір поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019 припинив існування, а також, що зобов'язання за первинним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019 припинилися на підставі ст. 604 ЦК України (новація) у зв'язку із укладенням договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022.
В цій частині АТ КБ "ПРИВАТБАНК" доречно звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2024 у cправі № 904/6691/20 (910/18605/19) щодо договору новації і договору перекредитування (рефінансування):
"89. У цьому зв'язку твердження прокурора про те, що спірний Договір є договором перекредитування є безпідставними, оскільки не має жодних притаманних перекредитуванню ознак, що, в свою чергу, вказує на безпідставність тверджень прокурора про те, що вказаний договір є договором перекредитування.
90. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що перекредитування (рефінансування) - це по суті оформлення нового кредиту з метою погасити один чи декілька старих.
91. При цьому, ознакою та умовою перекредитування є надання кредитором грошових коштів позичальнику із цільовим призначенням - для погашення існуючої заборгованості позивальника із припиненням зобов'язань за попереднім кредитним договором. Але, умовами оспорюваного договору не передбачено надання грошових коштів (нового фінансування) та погашення заборгованості за рахунок нового фінансування. Жодних кредитних коштів відповідач за спірним договором не отримував.
92. Отже, господарські суди цілком обґрунтовано відхилили доводи скаржника про те, що оспорюваний договір за своєю суттю є договором перекредитування, оскільки за спірним Договором не передбачається надання грошових коштів.";
"38. Господарські суди зазначили, що оспорюваний Договір не може вважатись договором перекредитування, оскільки не має жодних притаманних перекредитуванню ознак; в результаті укладання договору припинення зобов'язань за кредитними договорами та проспектом емісії облігацій відбувається не шляхом їх виконання відповідно до ст. 599 ЦК України, що є основною ознакою (суттю) перекредитування, а шляхом заміни первісного зобов'язання новим за домовленістю сторін відповідно до ст. 604 ЦК України, що є основною ознакою новації; тоді як ознакою та умовою перекредитування є надання кредитором грошових коштів позичальнику із цільовим призначенням - для погашення існуючої заборгованості позивальника із припиненням зобов'язань за попереднім кредитним договором; умовами оспорюваного Договору не передбачено надання грошових коштів (нового фінансування) та погашення заборгованості за рахунок нового фінансування, жодних кредитних коштів відповідач за спірним Договором не отримував.".
З урахуванням вищезазначеної постанови Верховного Суду варто звернути увагу на п. А2 кредитного договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, де зазначено таке:
"А2. Ліміт цього Договору: 3 330 244,13 грн (Три мiльйони триста тридцять тисяч двiстi сорок чотири гривнi 13 копiйок), у тому числі на наступні цілі:
у розмірі 3 196 537.51 грн. (три мільйона сто дев'яносто шiсть тисяч п'ятьсот тридцять сiм гривень 51 копійок), на рефінансування КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ №34086384-КД-1 від 31.10.2019 року,".
Таким чином, кредитний договір № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 є не договором новації, а договором перекредитування (рефінансування).
Припинення зобов'язання за первинним кредитним договором відбувається шляхом їх виконання відповідно до ст. 599 ЦК України, що є основною ознакою (суттю) перекредитування.
Отже, саме лише укладання кредитного договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 не є підставою для припинення зобов'язань за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.
З урахуванням зазначеного висновку Верховного Суду, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначає, що банком було відмовлено у видачі кредитних коштів по кредитному договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, що встановлено та підтверджується також постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 910/12023/24 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ "Соколівські надра" про розірвання договору поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, якою залишено рішення господарського суду м. Києва від 03.03.2025 в силі, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі № 910/13873/24 за позовом ТОВ "Соколівські надра" до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про зміну кредитного договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, якою залишено в силі рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з тим, що кредитні кошти не були видані за кредитним договором №34086384-КД-4 від 18.02.2022, заборгованість по кредитному договору № 34086384-КД-1 від 31.10.2019 не була погашена, то й зобов'язання по кредитному договору № 34086384-КД-1 від 31.10.2019 припинилися, а також договору поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019 не були припинені.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/6012/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 12.01.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко