Справа № 521/13229/25
Провадження № 2/521/761/26
08 січня 2026 року
Хаджибейський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді Мурзенко М.В.
при секретарі Корнієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
В липні 2025 року до Хаджибйського районного суду м. Одеси звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 823132331, укладеним 31 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем в сумі 110 565 грн. 00 коп., а також судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 31 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 823132331 (далі- «кредитний договір»), відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачеві на умовах строковості та оплатності кредит в сумі 27 000 грн., свої зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальній сумі 110 565 грн. 00 коп., в т.ч. 27 000 грн. 00 коп.- заборгованість за кредитом, 83 565 грн. 00 коп.- відсотки за користування кредитом.
Право звернення до суду про стягнення вказаних коштів обґрунтовано позивачем тим, що право вимоги за кредитним договором було відступлено на його користь у встановленому законом порядку.
Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2025 року вирішено питання про витребування доказів.
Представницею відповідача, адвокаткою Шелудько Оксаною Олександрівною через систему «Електронний суд», надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, погодження його умов, отримання кредитних коштів, наявності боргу, відступлення права вимоги, також посилається на несправедливість умов договору щодо нарахування відсотків, невідповідність суми заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу складності справи.
Учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені.
Справу розглянуто в змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 31 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем в електронній формі було укладено договір кредитної лінії № 823132331 (копія міститься в електронній справі), відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалось надати кредит в сумі 27 000 грн. строком до 30.01.2029 зі сплатою відсотків згідно п. 8.3., 8.4. кредитного договору в наступному порядку:
-за період від дати видачі кредиту до 30.01.2024 р. включно (дисконтний період)- за ставкою 0,4 % в день;
-у разі подовження дисконтного періоду- 1,25 % в день;
-поза дисконтним періодом- 2,98 % в день.
На виконання умов вказаного договору 31 грудня 2023 року відповідачу було надано кредитні кошти в сумі 27 000 грн 00 коп. шляхом перерахування коштів на картку, що випискою по рахунку відповідача, наданою АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 81-82).
Своїх зобов'язань за вказаним договором відповідач не виконав. Доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором суду не надано.
Також судом встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строком дії до 28 листопада 2019 року. Строк дії вказаного договору подовжено сторонами до 31 грудня 2024 року, що підтверджується копією вказаного договору та додаткових угод до нього, що містяться в матеріалах електронної справи).
На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 53 865 грн. 00 коп., що підтверджується витягом з з реєстру прав вимоги № 274 від 05.03.2024 року до вказаного договору факторингу (міститься в матеріалах електронної справи).
Також судом встановлено, що 19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» було укладено Договір факторингу № 19/1224-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон плюс» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» право вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 110 565 грн. 00 коп., що підтверджується копією вказаного договору факторингу та витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 року до вказаного договору факторингу (міститься в матеріалах електронної справи).
В подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та позивачем 04 червня 2025 року укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» відступило на користь позивача право вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 110 565 грн. 00 коп., що підтверджується копією вказаного договору факторингу та витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу (міститься в матеріалах електронної справи).
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять право первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно ст. 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.
У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що будь - який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Таким чином, скріпивши Договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема у відповідача виникло зобов'язання повернути отримані кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідачем взяті на себе зобов'язання щодо повернення отриманих кредитних коштів належним чином не виконано.
Враховуючи невиконання відповідачем умов кредитного договору, позивач вправі вимагати дострокового повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про недоведеність укладення кредитного договору на зазначених в ньому умовах та доказів ознайомлення та прийняття відповідачем при укладенні кредитного договору правил надання відповідних фінансових послуг, оскільки кредитний договір укладено в електронній формі, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.
Підпис відповідача під договором свідчить про ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісним кредитором надано відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.
Отже, підписуючи кредитний договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання позичальником коштів в кредит на умовах строковості та оплатності, що і було здійснено сторонами.
Так, відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно ним обраної фінансової установи, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є позивач у справі, отримавши всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням відповідного договору, у тому числі, умови щодо процентної ставки та пролонгації строку користування кредитним коштами.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність доказів на підтвердження переходу права вимоги до позивача, оскільки вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами, а саме копіями договорів факторингу та витягами з додатків до них, документів, що підтверджують факт проведення розрахунків за такими договорами, що містяться в матеріалах електронної справи.
Матеріали електронної справи не містять доказів нікчемності вказаних договорів, а також відомості про їх розірвання або визнання недійсними у встановленому законом порядку.
З наданої позивачем виписки щодо суми заборгованості за кредитним договором (міститься в електронній справі) вбачається, що заборгованість відповідача за кредитом станом на 25 червня 2025 року складає 110 565 грн. 00 коп., в т.ч. 27 000 грн. 00 коп.- заборгованість за кредитом, 83 565 грн. 00 коп.- відсотки за користування кредитом.
Суд частково погоджується з позицією сторони відповідача щодо надмірного нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки згідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, що є чинною з 23.12.2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
З наданої стороною позивача копії договору факторингу № 19/1224-01 від 19 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс», витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 19.12.2024 року до вказаного договору факторингу (містяться в матеріалах електронної справи), вбачається, що заявлена до стягнення сума заборгованості розрахована станом на 19 грудня 2024 року.
В позовній заяві позивач стверджує, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та безпосередньо позивачем нарахування за кредитним договором не проводились.
Заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 19 грудня 2024 року складає 117 450 грн. 00 коп.., в т.ч. заборгованість за кредитом- 27 000 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками за період з 31.12.2023 р. по 30.01.2023 р. включно за ставкою 0,4% в день- 3240 грн. 00 коп. , заборгованість за відсотками за період з 31.01.2024 р. по 19.12.2024 р. включно за ставкою 1 % в день- 87 210 грн. 00 коп.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в межах заявлених позивачем вимог в сумі 110 565 грн. 00 коп., в т.ч. заборгованість за кредитом- 27 000 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками- 83 565 грн. 00 коп.
Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір у разі задоволення позову стягується з відповідача.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп.
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стороною позивача заявлено до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
На підтвердження вказаних витрат до позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025 р., укладеного між позивачем та АБ «Тараненко та партнери»; додаткової угоди № 25770840843 від 05.06.25 до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025 р.; акт прийому-передачі від 25.06.2025 року до договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 25.06.2025 р. на загальну суму 7000,00 грн.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Так, відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, законом передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов'язок доведення не співмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.
Суд зауважує,що судові витрати на професійну правничу допомогу мають бути спів мірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом,витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
У розумінні приписів частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас у частинах третій, четвертій, дев'ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Оцінюючи заявлену до стягнення суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. на відповідність критерію обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, складності справи, суд доходить висновку про заявлена до стягнення сума вказаному критерію в повній мірі не відповідає.
Так, з наданої стороною позивача копії акту приймання-передачі наданих послуг від 25.06.2025 року вбачається, що стороні позивача були надані наступні послуги:
-складання позовної заяви ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до позичальника, яким є ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 823132331 від 31.12.2023- 5 000 грн.;
-вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 , за кредитним договором № 823132331 від 31.12.2023- 1000 грн. 00 коп.;
- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 823132331 від 31.12.2023 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 - 500 грн. 00 коп.
-підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 823132331 від 31.12.2023 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 - 500 грн.
Суд зауважує, що заявлені до стягнення витрати на вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості, підготовку адвокатського запиту, не є судовими витратами в розумінні ст. 133, 137 ЦПК України, оскільки передують складенню позовної заяви та подання відповідного позову до суду.
Також з матеріалів справи вбачається, що обґрунтування необхідності витребування доказів міститься в самій позовній заяві, у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для окремого відшкодування витрат на його підготовку.
Таким чином, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст.4,5,12,13,81,89,141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024, м. Київ, Рогнідинська, 4А, офіс 10) заборгованість за договором кредитної лінії № 823132331, укладеним 31 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 у розмірі 110 565 (сто десять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп., з яких:
-27 000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом;
-83 565 (вісімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024 м. Київ, Рогнідинська, 4А, офіс 10) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024 м. Київ, Рогнідинська, 4А, офіс 10) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.
Повний текст рішення складено 08 січня 2026 року.
Головуючий: