Справа № 303/3984/25
Іменем України
12 січня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача - Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Мацунича М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-банк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2025 року (головуючий суддя Полянчук Б.І.) у справі № 303/3984/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року АТ «Акцент-банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, вказуючи, що ОСОБА_1 приєдналася до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг. 19.02.2024 між АТ «Акцент-банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ABH0CT155101708342433576, на підставі якого відповідачу було надано кредит в розмірі 26 900,00 грн строком на 36 місяців, а саме до 18.02.2027 зі сплатою процентів у розмірі 85.00 щорічно. Кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту. Станом на 26.05.2025 заборгованість відповідача за даним кредитним договором становить суму в розмірі 56 474,68 грн., яка складається з 26 900,00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 25 260,15 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 4314,53 грн - загальний залишок заборгованості за пенею, яку товариство просило стягнути з відповідача, а також стягнути витрати по оплаті судового збору..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2025 року позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 52 160,15 гривень та 2 422,40 гривень судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції визнав доведеним факт укладення договору між Банком та ОСОБА_1 , встановив невиконання умов договору позичальником щодо повернення боргу, а також відсутність підстав для стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань, посилаючись на дію норм, викладених у пункті 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, Акціонерне товариство «Акцент-Банк», в інтересах якого діє адвокат Омельченко Євген Володимирович, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги АТ «А-Банк» про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 в повному обсязі.
У апеляційній скарзі АТ «Акцентбанк» зазначає, що суд першої інстанції при відмові у стягненні пені неправомірно застосував до правовідносин п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважаючи, що підлягає застосуванню спеціальна норма - Закон України «Про споживче кредитування».
У своїх доводах апелянт посилається на п.1 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті. Вказує, що розділом розділ IV прикінцеві та перехідні положення передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання, невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Апелянт вважає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року (оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів, тобто до 23.01.2024 року, а з 24 січня вже заборона відсутня).
Відтак вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Про відкриття апеляційного провадження відповідач повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату ОСОБА_1 29.09.2025 (а.с.82).
Письмового відзиву на апеляційну скаргу не подано. Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Оскільки апелянтом оскаржено рішення в частині відмови у позові щодо стягнення заборгованості за пенею, апеляційний суд переглядає рішення в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи встановлені судом
З матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2023 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банку» (а.с.13).
03.11.2023, за заявою ОСОБА_1 , клієнтці було відкрито поточний рахунок в гривнях з кредитним лімітом та пільговим періодом користування коштами до 62 днів за ставкою 0.000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць. Строк кредитування - 240 місяців. При не виконанні зобов'язання передбачалось нарахування ставки 6,8 % у місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості. А також передбачено штрафи за несвоєчасне погашення кредиту та/ або відсотків (а.с.14-15).
19 лютого 2024 року, будучи клієнтом банку, ОСОБА_1 подала Заяву про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101708342433576 щодо надання їй кредиту в розмірі 26900 грн. 00 коп., строком на 36 місяців зі сплатою процентів в розмірі 85 % на рік. Строк дії кредиту - по 18.02.2027 (а.с.17 (зворот) -18).
У вказаній заяві клієнт погодив з товариством розмір щомісячного платежу, що складає 2102,74 грн, номер платіжної картки, яка є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155123048728.
У пункті 9 Заяви про надання кредиту зазначено, що загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить75699,1 грн, (а.с.17).
Вказані Заява та Таблиця підписані ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису.
Відповідно до меморіального ордеру №TR.35405072.34584.65455 від 19 лютого 2024 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» перерахувало ОСОБА_1 26900 грн, де призначення платежу: видача кредиту № ABH0CT155101708342433576 від 19.02.2024 (а.с.20).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 26 травня 2025 року становить 56474,68 грн, з яких: 26 900,00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 25 260,15 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 4314,53 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
Застосовані норми права та мотиви апеляційного суду
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У справі, яка переглядається апелянт оспорює рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача нарахованої пені за користування кредитними коштами. В апеляційній скарзі представник АТ «А-Банк» стверджує, що суд неправомірно застосував до правовідносин норми Цивільного Кодексу, оскільки до таких слід було застосувати спеціальну норму права, а саме Закон України «Про споживче кредитування», в якому п.6 визначено: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Таким чином вважає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024, аз 24.01.2024 вже заборона відсутня.
Такі твердження позивача колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» 3498-IX прийнятий Верховною Радою України 22.11.2023 та набув чинності 24.12.2023.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір, за яким нараховано пеню за користування кредитними коштами, укладено 19.02.2024.
Таким чином правовідносини щодо споживчого кредиту з 24.01.2024 не врегульовані спеціальною нормою права, відтак застосуванню підлягає загальна норма права Цивільного Кодексу України.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє по цей час.
На час розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанції положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046,1049,1050,1054 ЦК України, колегія суддів доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_2 звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
Строк дії таких обмежень триває включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Висновки апеляційного суду
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 пені в розмірі 4314,53 грн, нарахованої внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Відтак, доводи апеляційної скарги позивача про те, що до відносин за договором про надання споживчого кредиту мають застосовуватися спеціальні норми, визначені Законом України «Про споживче кредитування» щодо нарахування штрафних санкцій та те, що позивач має право на стягнення неустойки за кредитним договором ABH0CT155101708342433576 від 19.02.2024 відхиляються апеляційним судом, як безпідставні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його зміни чи скасування - немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.368, ч. 1 ст. 369, п. 1 ч. 1 ст.374, ст. ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-банк - залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді: