12 січня 2026 року
м. Київ
справа №340/228/25
адміністративне провадження № К/990/54120/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М. В., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року
у справі № 340/228/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, -
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області від 09.12.2024 №748-О «Про припинення державної служби»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора Світловодської державної податкової інспекції Головного управління державної податкової служби у Кіровоградській області;
- стягнути з Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.12.2024 по день фактичного поновлення її на роботі, що станом на 14.01.2025 складає 46 616 (сорок шість тисяч шістсот шістнадцять) грн. 90 коп.;
- допустити негайне виконання судового рішення щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 .
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної податкової служби України у Кіровоградській області від 09.12.2024 №748-О «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інспектора Світловодської державної податкової інспекції Головного управління державної податкової служби у Кіровоградській області з 16 грудня 2024 року.
Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2024 року по 27 травня 2025 року на загальну суму 184640,04 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягало негайному виконанню.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду 30 січня 2025 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування наказу про припинення державної служби та поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас відповідач посилається на пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 31 січня 2024 року у справі №400/4445/22 та від 10 липня 2024 року у справі №500/95/23 щодо застосування норм пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України №889-VIII «Про державну службу» в редакції від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ, який набув чинності 06.03.2021.
Проте, Суд відхиляє зазначене посилання скаржника з огляду на те, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Так у справі №400/4445/22 від 31 січня 2024 року, на яку посилається скаржник, позивачці було запропоновано інші посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Однак від переведення на будь-яку із запропонованих посад позивачка відмовилася, зазначивши у попередженні про те, що ці посади не відповідають її кваліфікації та вважає, що має перевагу перед іншими заступниками для залишення на займаній посаді. А тому у справі №400/4445/22 Верховний Суд досліджував питання щодо продуктивності праці і кваліфікації позивача у відповідності до вакантних посад.
Також у справі № 500/95/23 від 10 липня 2024 року позивачу запропоновано інші посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Суд досліджував питання можливості пропонування рівнозначної посади в інших територіальних органах ДПС у разі наявності вакансій.
При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, у справах № 640/12871/21, № 340/1791/22, № 120/3712/21-а, № 640/12442/21, № 140/7340/22 щодо пропонування державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 340/228/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
В. М. Соколов