12 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/2098/25 пров. № А/857/24321/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м. Тернопіль) у справі № 500/2098/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та скасувати рішення від 19.03.2025 № 092250007492 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із зарахуванням до загального страхового стажу згідно архівної довідки періоди роботи 1975-1976 роки та запису у вкладиші в трудовій книжці колгоспника з 25.08.1991 по 18.06.1993.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.03.2025 № 092250007492 про відмову у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі ім. 40-річчя Жовтня протягом 1975-1976 та 1990 згідно архівних довідок від 27.01.2025 №K-7 та №K-10, виданих архівним відділом Косівської районної державної адміністрації, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів; період роботи з 25.08.1991 по 18.06.1993 згідно вкладишу до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.08.1991, оскільки не надано трудову книжку, до якої видано вкладиш. Зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 12.03.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 19.03.2025 № 092250007492 позивачу відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за віком.
До стажу позивача не зараховано:
- період роботи в колгоспі ім. 40-річчя Жовтня протягом 1975-1976 та 1990 згідно архівних довідок від 27.01.2025 №K-7 та №K-10, виданих архівним відділом Косівської районної державної адміністрації, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів;
- період роботи з 25.08.1991 по 18.06.1993 згідно вкладишу до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.08.1991, оскільки не надано трудову книжку, до якої видано вкладиш. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника або службовця у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, посилаючись на те, що записи в архівній довідки № К-7 від 21.01.2025 засвідчені підписом відповідальної особи та скріплені печаткою та зазначений період роботи відповідає отриманою позивачем заробітною платою за період 1975-1976 рік, також в архівній довідки № К-7 від 21.01.2025 не містить записів про відрахування позивача із членів колгоспу у ці роки та те, що він працював в іншому місці. Вважає, що періоди роботи у колгоспі у 1975 - 1976 роки повинні бути зараховані, як за повні роки, оскільки в архівної довідки не зазначено, що позивач не виконував норму без поважних причин. Стосовно незарахування до стажу роботи періоду з 25.08.1991 по 18.06.1993 згідно вкладишу до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.08.1991, позивач вказує, що у нього наявна єдина трудова книжка від 28.02.1986 №1787176, в якій зроблені записи трудового стажу, про причини та підстави внесення записів відділом кадрової роботи малого підприємства “Прометей» до вкладишу в трудову книжку колгоспника від 25.08.1991 № НОМЕР_2 , при наявності трудової книжки, позивачу не відомо.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження трудової участі в колгоспі ім. 40-річчя Жовтня позивачем надано архівну довідку від 27.01.2025 №K-7, видану архівним відділом Косівської районної державної адміністрації (арк.справи 16).
Зі змісту довідки від 27.01.2025 №K-7 встановлено, що в особових рахунках робітників і службовців АТ “Вільна Україна» с. Бабин Косівський район, Івано-Франківська область /колгосп ім. “40-річчя Жовтня» с. Яворів Косівський район Івано-Франківська область/ значиться ОСОБА_1 , 1960 року народження, куток Центр.
Вказана довідка містить відомості про виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , зокрема за 4 місяці 1975 року та за 3 місяці 1976 року, однак в ній відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та кількість відпрацьованих вихододнів.
Крім того, згідно наявної в матеріалах справи довідки від 12.03.2025 №К-18, виданої архівним відділом Косівської районної державної адміністрації судом першої інстанції встановлено, що в особових рахунках робітників і службовців АТ “Вільна Україна» с. Бабин Косівський район Івано-Франківська область/колгосп ім. “40-річчя Жовтня» с. Яворів Косівський район Івано-Франківська область/ значиться ОСОБА_1 , 1960 року народження, куток Центр, його заробітна плата була такою: 1970 рік: червень 56,00, липень 70,00, серпень 97,00, вересень 25,32; 1976 рік січень 167,50, лютий 139,40, березень 210,80 (а.с 25).
Згідно листа від 12.03.2025 №К-19, наданого архівним відділом Косівської районної державної адміністрації, повідомлено, що в особових рахунках робітників і службовців АТ “Вільна Україна» с. Бабин Косівський район Івано-Франківська область /колгосп ім. “40-річчя Жовтня» с. Яворів Косівський район Івано-Франківська область/ за 1975 та 1976 роки не виявлено встановленого та відпрацьованого мінімуму робочих днів, тому видати архівну довідку ОСОБА_1 , 1960 року народження, жителю с. Бабин, куток Центр про встановлений мінімум та відпрацьований мінімум робочих днів за вищевказані роки, не має можливості (арк.справи 26).
Згідно з роз'ясненнями Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 №17 "Про порядок застосування окремих положень статей Закону України "Про пенсійне забезпечення", при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в том випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Позивачем надавалися архівні довідки про його роботу у спірні періоди, з яких видно, що мінімум трудової участі не встановлювався, разом з тим, у довідках зазначений розмір заробітної плати позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у разі відсутності у документах інформації про встановлений у спірний період мінімум трудової участі, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу в разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.
Отже, пенсійний орган, відмовляючи в зарахуванні періоду роботи у 1975-1976 роки в колгоспі 40-річчя Жовтня до страхового стажу позивача, діяв протиправно.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі № 500/2098/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш