головуючий суддя у першій інстанції: Каленюк Ж.В.
12 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4805/25 пров. № А/857/43139/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 140/4805/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
08.05.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 22 лютого 2025 року нарахування і виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2025 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 56 років звернулася до Головного управління ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, що не є спірним.
З наявного у справі рішення від 06 березня 2025 року №032350027155 видно, що позивачу призначено пенсію за віком з 22 лютого 2025 року на підставі заяви від 24 лютого 2025 року.
25.03.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області прийняв рішення №032350027155, яким ОСОБА_1 відмовив у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку за заявою від 24 лютого 2025 року з тих підстав, що період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року становить менше трьох років (6 місяців 4 дні). До періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання у Луцькому професійно-технічному училищі з 28 жовтня 1986 року по 24 липня 1987 року та період роботи на Луцькому шовковому комбінаті з 27 липня 1987 року по 15 січня 1990 року, оскільки місто Луцьк не належить до території, що зазнала радіоактивного забруднення.
Листом Головне управління ПФУ у Волинській області від 01 квітня 2025 року №0300-0401-8/21659 повідомив про необхідність повернення зайво виплачених сум пенсії.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р.
ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991р. (далі - Закон №796-XII).
ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
В абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видно, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
Отже, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р. протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986р. - 01.01.1993р.) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)
ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
В ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видно, що довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Тобто, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 28.03.2018р. у справі №333/2072/17, від 08.05.2018р. у справі №708/1022/17, від 31.10.2019р. у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018р. у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі № 152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 р.у справі № 212/5780/16-а.
Таким чином, видача уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993р. у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу апелянта, що ОСОБА_1 народилася в селі Чорниж Маневицького району Волинської області, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України.
Із довідки виконавчого комітету Колківської селищної ради Чорнижівського старостинського округу від 17 квітня 2024 року №393 видно, що ОСОБА_1 постійно проживала та зареєстрована у селі Чорниж Волинської області з 01 січня 1986 року по 15 січня 1990 року; Підстава видачі - погосподарська книга №5, особовий рахунок № НОМЕР_1 за 1986-1990 роки.
Село Чорниж Маневицького району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, про що 02 квітня 1993 року видано посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 3).
Виходячи зі змісту спірного рішення, пенсійний орган заперечує можливість проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 28 жовтня 1986 року по 24 липня 1987 року під час навчання у Луцькому професійно-технічному училищі та у період з 27 липня 1987 року по 15 січня 1990 року під час роботи на Луцькому шовковому комбінаті, тобто у населеному пункті (місто Луцьк), який не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 надала довідку органу місцевого самоврядування від 17 квітня 2024 року №393 про зареєстроване місце проживання в селі Чорниж Волинської області, зокрема, з 26 квітня 1986 року - 15 січня 1990 року. Жодних зауважень щодо дійсності довідки Пенсійний орган не висловлює; належні докази проживання у цей період в іншому населеному пункті відсутні, а отже відповідачами не може заперечуватися можливість позивача приїжджати від місця навчання/роботи до місця проживання (населені пункти знаходяться в межах однієї області).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Згідно абз.8 п.3 ч.1 ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Верховний Суд у постановах від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), умовою видачі якого є факт проживання або роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, дає підстави для зменшення пенсійного віку у загальному порядку - на один рік за кожних два роки проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
У цій справі докази про анулювання (скасування) посвідчення серії НОМЕР_2 відсутні.
Місце роботи/навчання та місце реєстрації особи може не співпадати. Однак, надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено. За відсутності безпосередніх доказів, які спростовують факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (згідно з довідкою органу місцевого самоврядування - з 26 квітня 1986 року - 15 січня 1990 року), доводи відповідачів ґрунтуються на припущеннях.
Таким чином, враховуючи у сукупності наявність посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, факт реєстрації та проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років підтверджено належними та допустимими доказами - документами, які визначені підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1. Доказів на їх противагу відповідачі суду не надали.
Враховуючи довідку від 17 квітня 2024 року №393, позивач, яка має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, має право на застосування початкової величини для зниження пенсійного віку (на 3 роки), оскільки проживала у селі Чорниж Волинської області з 26 квітня 1986 року, а зважаючи на період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, пенсійний вік підлягає зменшенню на один рік за кожні 2 роки проживання/роботи. Позивач звернулася із заявою про призначення пенсії у віці 56 років та вона має право на зменшення пенсійного віку на 4 роки (3 - початкова величина та ще 1 рік за два роки проживання).
Обчислений органом Пенсійного фонду страховий стаж становить 37 років 8 місяців 8 днів (є достатнім).
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ є протиправним яке слід скасувати.
Скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 25 березня 2025 року №032350027155 матиме наслідком відновлення дії рішення від 06 березня 2025 року №032350027155 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 140/4805/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель