12 січня 2026 рокуСправа №160/35045/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 після звільнення з військової служи за станом здоров'я компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій за 2022-2023 роки; одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби; допомоги на оздоровлення за 2023 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2022-2023 роки; одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 08 (вісім) календарних років служби; допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі грошового забезпечення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; грошову компенсацію за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми (із врахуванням раніше виплачених сум), розрахунок здійснювати виходячи з розміру грошового забезпечення, що становить 29380,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач є учасником бойових дій та проходив службу у відповідача та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022-2023, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 10.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копія ухвали від 10.12.2025 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом № 60 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров'я.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 23.12.2024, в якій прохав роз'яснити здійснення виплат відповідачем після звільнення з військової служби.
Однак, 15.01.2025 у відділенні Укрпошти позивачу повернули вищезазначений лист з позначкою «за закінченням терміном зберігання».
Позивач звернувся до Міністерства оборони України листом від 18.01.2025. Вказаний лист відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення отримано адресатом 27.01.2025.
Однак, ні від відповідача, ні від Міністерства оборони України запитуваної інформації до ОСОБА_1 не надійшло.
Після отримання грошового атестату Військової частини НОМЕР_1 від 05.02.2025, надісланого ОСОБА_1 разом з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивачем проведено розрахунок заборгованості Військової частини НОМЕР_2 та з відповідною заявою представник позвача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до відповідача щодо виплати заборгованості.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав цей лист 20.08.2025. Однак, ніякого реагування від Військової частини НОМЕР_1 не було.
Не погоджуючись із такою протиправною бездіяльністю позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII).
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначенізакономпільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону №2011-XII).
Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому,статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі Закон №3551-XII), унормовано пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551ХІІ).
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону України №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону України №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно доЗакону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік (п.10 статті 10-1 Закону України №2011-XII).
Абзацами 1 та 3 пункту 14статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому, дійсно відповідно до пункту 19статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене узаконах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «;Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII).
За визначеннямстатті 1 Закону №3543-XII,особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, встатті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження військової служби.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Висновки Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону №3551-ХІІ в період, визначений підпунктами 17 - 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, тому вони застосовуються і при вирішенні цього спору.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу.
Водночас, право на додаткову відпустку, передбаченустаттею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, нерозривно пов'язане із наявністю у військовослужбовця відповідного статусу, у цьому випадку - статусу учасника бойових дій.
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994 (зі змінами), документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, на основі котрого надаються пільги і компенсації, є, зокрема, Посвідчення учасника бойових дій.
Варто зазначити, що відповідно доУказу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Згідно п.18 ст.101 Закону № 2011 -XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається відпустка тільки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Однак припинення надання відпустки на час дії воєнного стану не означає припинення права на відпустку. Таке право може бути реалізовано зокрема, шляхом надання грошової компенсації за невикористані дні відпустки під час звільнення особи зі служби.
Вищенаведені твердження узгоджуються з правовим висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у справи №620/4218/18, яке підтверджене постановою, прийнятою Великою Палатою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі 620/4218/18.
Верховним Судом був зроблений висновок, що положення пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежує та не припиняє право учасника бойових дій на отримання при звільненні виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Судом встановлено, що на момент звільнення позивача зі служби та виключення з особового складу ВЧ НОМЕР_1 така відпустка позивачем не була використана (йому не надавалася), то суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні такої додаткової відпустки за 2022-2023 роки.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, на день виключення зі списків особового складу військової частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.
Разом з тим, фактичні обставини справи свідчать, що на момент звільнення позивача зі служби відповідачем протиправно не проведено виплат передбачених наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №60 від 01.03.2023 грошових компенсацій за невикористані дні відпусток за 2022-2023 роки.
Щодо одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:
50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби:
за станом здоров'я;
за власним бажанням під час дії воєнного стану (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України);
які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби:
у зв'язку із закінченням строку контракту;
за віком;
у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);
у зв'язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку";
з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку";
у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі;
у зв'язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності;
через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу);
за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, в яких вони працювали.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
З вищенаведених норм випливає, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) мають право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за умови наявності вислуги 10 календарних років. При цьому, у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
В наказі №60 зазначено, що «вислуга років в ЗС України становить: календарна 08 років 04 місяці, 15 днів; пільгова - 07 років, 01 місяців, 06 днів; загальна - 15 років, 05 місяців, 21 день».
Загальна вислуга років, яка згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2023 №60 становить 15 років 05 місяців 21 день, тому суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до грошового атестату від 05.02.2025 позивачу були виплачені грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, оскільки такі виплати вже були здійснені відповідачем.
Щодо розміру грошового забезпечення, що становить 29380,64 грн, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що у межах спірних правовідносинах судом не визначається конкретний (фіксований) розмір грошового забезпечення.
В цьому випадку, вказаний висновок обґрунтовано тим, що розрахунок розміру спірної індексації є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Отже, підстави для задоволення вимоги щодо розрахунку грошового забезпечення, що становить 29380,64 грн відсутні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 після звільнення з військової служи за станом здоров'я компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки; одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки; одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби; грошову компенсацію за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез