Провадження № 11-кп/821/167/26 Справа № 700/517/24 Категорія: ст.336 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
07 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 06 червня 2025 року, яким
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не працюючого, з середньою-спеціальною освітою, депутатом, інвалідом, військовослужбовцем не являється, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше не судимого, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим і засуджений за те, що він будучи військовозобов'язаним, відповідно до довідки військово - лікарської комісії №28/28 від 04.06.2024 року визнаний придатним до проходження військової служби та підлягав призову на військову службу під час загальної мобілізації.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 №2105-ІХ, на усій території України оголошено загальну мобілізацію, яка на даний час продовжена.
Перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 04.06.2024 о 10 год 00 хв було запропоновано отримати бойову повістку на призов по мобілізації на 04 год 00 хв. 05.06.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призову на військову службу до лав Збройних Сил України під час загальної мобілізації, але останній від отримання та підпису повістки відмовився.
ОСОБА_8 , будучи у встановленому законом порядку повідомлений працівниками вищеказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу, достовірно знаючи, що відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543 -ХII, Указу Президента України №64-2022 від 24 лютого 2022 року «Про ведення воєнного стану на території України», у з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні запроваджено введення воєнного стану, відповідно діє особливий період, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69-2022 проводився призов на військову службу за мобілізацією, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, після визнання його військово - лікарською комісією придатним до військової служби за станом здоров'я та не маючи права на відстрочку від призову, в порушення вимог статті 65 Конституції України, статей 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25 березня 1992 року №2232-ХП, статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 24.02.2022 року №69-2022, 05 червня 2024 року без поважних причин не прибув на визначений час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_3 та у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі порушує питання про скасування вироку суду та просить ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування свої вимог зазначає, що ОСОБА_8 добровільно і неодноразово з'являвся в ТЦК для виконання свого обов'язку щодо постановки на військовий облік. Відмова його від отримання «бойової повістки» була не проявом бажання ухилитися, а вимушеним актом самозахисту та протесту проти протиправних дій посадових осіб ТЦК. Протягом лічених хвилин після ознайомлення з висновками ВЛК, який ОСОБА_9 вважав незаконним, йому було вручено повістку на відправку на 4 годину ранку наступного дня.
Його умисел був спрямований не на ухилення від служби, а на захист свого права на належну медичну оцінку стану здоров'я та справедливу процедуру.
Все обвинувачення побудоване на одному документі - висновку ВЛК №28/28 від 04.06.2024, який є очевидно недопустимим. Незавершений медичний огляд, оскільки рішення ухвалено до проведення ключового додаткового обстеження (МРТ) на яке ОСОБА_9 було направлено профільним лікарем під час самої комісії. Відсутність обов'язкових аналізів, висновок підписано без наявності результатів обов'язкових аналізів.
За вказаних обставин, захисник вважає, що висновок ВЛК, бойова повістка, рапорти про відмову та неявку, а також повідомлення начальника ТЦК є недопустимими доказами. У сторони обвинувачення відсутній доказ того, що ОСОБА_9 взагалі підлягав призову за станом здоров'я.
Апелянт вважає, що обвинувачення не довело вину ОСОБА_9 «поза розумним сумнівом», а матеріали справи навпаки свідчать про те, що ОСОБА_9 став жертвою процедурного свавілля, а його дії були спробою захистити своє право на здоров'я та справедливість.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Обвинувачений та його захисник неодноразово в судове засідання неявлялись, про час та місце розгляду повідомлені належним чином.
В чергове судове засідання 07.01.2026 року захисник та обвинувачений не з'явились, захисник направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на складні погодні умови, просив визнати причину неявки поважною.
Дане клопотання було розглянуто в ході апеляційного розгляду та в його задоволенні було відмовлено, з ухваленням рішення без видалення до нарадчої кімнати, з наступних мотивів.
07.01.2026 рух міського, приміського та міжміського транспорту між м.Черкаси та м.Звенигородка не зупинений та не заборонений, погодні умови є задовільними, температура повітря плюсова.
Крім того захисник та обвинувачений не скористались та не виявили бажання приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Колегія суддів звертає увагу, що за фабулою обвинувачення дана справа є нескладною, при цьому не розглянута на протязі майже 6 місяців, що порушує розумні строки розгляду справи, при цьому апеляційна скарга на погіршення становища обвинуваченого відсутня, участь обвинуваченого та захисника при апеляційному розгляді у даному кримінальному провадженні не є обов'язковою.
Таку процесуальну поведінку захисника та обвинуваченого, колегія суддів розцінює як зловживання своїми правами з метою затягнути апеляційний розгляд на невизначений час.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог закону місцевим судом дотримано в повному обсязі.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані вірно за ст.336 КК України, як - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно та об'єктивно.
Немає підстав вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, судом досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання захисника про те, що все обвинувачення побудовано лише на висновку ВЛК, який на його думку є явно недопустимим, що у сторони обвинувачення відсутній доказ того, що ОСОБА_9 взагалі підлягав призову за станом здоров'я, спростовуються сукупністю досліджених доказів по справі.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, районний суд обґрунтовано послався на дані акту від 04.06.2024 року згідно якого зафіксовано відмову військовозобов'язаного ОСОБА_8 від отримання повістки на призов по мобілізації.
Разом з тим, вина ОСОБА_9 в інкримінованому правопорушення підтверджується зокрема:
-даними повістки від 04.06.2024 року, яка виписана на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому належить з'явитися 05.06.2024 року о 4:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призиву на військову службу під час мобілізації та відправлення до НОМЕР_1 ;
-даними повістки на ОСОБА_8 від 05.06.2024 року, остання виписувалась на ім'я обвинуваченого.
-даними заяви ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 17.06.2024 року, в якій останній відмовився від мобілізації по бойовій повістці, яка була виписана на 05.06.2024 року, оскільки він не згідний з результатами ВЛК. Рішення ВЛК не оскаржував.
-даними військового квитка ОСОБА_8 серії НОМЕР_2 останній є військовозобов'язаним.
-даними довідки військово - лікарської комісії №28/28 від 04.06.2024 в якій зазначено, що старший солдат запасу ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придатний до військової служби.
-даними карти обстеження та медичного огляду № 1588 КНП «Лисянська територіальна лікарня» від 04.06.2024 ОСОБА_8 придатний до військової служби.
- даними довідок від 12.06.2024 №1821 виданих КНП «Лисянська територіальна лікарня» ОСОБА_8 за допомогою до лікарів нарколога та психіатра не звертався.
- поясненнями свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що по документах, які він побачив то ОСОБА_8 придатний до військового служби. ОСОБА_8 не був внесений, як особа що перебуває на обліку. Дані також не були уточнені. На момент вручення повістки дані не були уточнені. Він був свідком, як ОСОБА_8 відмовився від вручення повістки.
Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності та прийшов до обгрунтованого висновку, що докази в своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого діяння.
Невизнання своєї вини ОСОБА_8 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яке вірно кваліфіковано за ст.336 КК України, колегія суддів розцінює, як намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Не підлягають до задоволення доводи апеляційної скарги захисника про визнання недопустимим доказу висновку ВЛК №28/28 від 04.06.2024, оскільки висновок про придатність ОСОБА_9 було зроблено з порушенням Положення про військово-лікарську експертизу.
Даний висновок ВЛК не був оскаржений ані обвинуваченим ані його захисником і даних про те, що зазначений висновок ВЛК складений з порушенням Положення про військово-лікарську експертизу матеріали справи не містять.
Крім того згідно власноручної заяви ОСОБА_9 , останній рішення ВЛК не оскаржував, при цьому рішення ВЛК від 04.06.2024, а заява датована 17.06.2024, тобто у ОСОБА_9 було достатньо часу для оскарження.
Згідно довідки ВЛК від 04.06.2024 та картки обстеження та медичного огляду обвинувачений починаючи з 20.05.2024 проходив медичний огляд, кожен з лікарів поставив результат огляду, поставив свій підпис та печатку.
Колегія суддів вважає, що немає підстав вважати, що висновок ВЛК було зроблено з порушенням вимог законодавства, тому даний висновок є належним та допустимим доказом.
Відповідно до ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Частиною 1 ст.86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Колегія суддів вважає, що всі докази, які наявні в матеріалах кримінального провадження є послідовними, узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у їх належності, допустимості, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого діяння.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 01 1978 року та «Коробов проти України» від 21 10 2011 року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Захисник в апеляційній скарзі звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_9 на військовому обліку не перебував, а тому на якій підставі йому взагалі вручали бойову повістку, є необгрунтованим.
Так, ОСОБА_8 є військовозобов'язаним, що підтверджується копією військового квитка (т.1 а.с. 211-213), внутрішньо переміщеною особою та проживає на території Звенигородського району Черкаської області (т.1 а.с.24).
Відсутність в матеріалах справи документів про постановку ОСОБА_9 на військовий облік не звільняє його від призову на військову службу під час мобілізації та не свідчить про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 №2105-ІХ, на усій території України оголошено загальну мобілізацію, яка на даний час продовжена.
Як установлено матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_9 є військовозобов'язаним, визнаний придатним до проходження військової служби та підлягав призову на військову службу під час загальної мобілізації, тому вручення йому повістки про прибуття для відправки на військову службу під час мобілізації в особливий період є законною підставою, передбаченою Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу України».
При цьому даних про виключення ОСОБА_9 з військового обліку матеріали справи не містять.
Крім того виключення з обліку - це остаточне припинення статусу військовозобов'язаного, коли особа звільняється від військового обов'язку та мобілізації на законних підставах, на відміну від «зняття з обліку», яке є тимчасовим і відбувається, наприклад, при зміні місця проживання.
Щодо тверджень апеляційної скарги захисника про те, що умисел ОСОБА_9 був спрямований не на ухилення від служби, а на захист свого права на належну медичну оцінку стану здоров'я та справедливу процедуру, колегія суддів зазначає наступне.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.336 КК України характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Із суб'єктивної сторони, дане кримінальне правопорушення, передбачає тільки прямий умисел.
Прямий умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов'язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов'язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, дослідивши докази встановив, що поведінка обвинуваченого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову.
Так, зі змісту обвинувального акту та встановлених судом першої інстанції, ОСОБА_8 , який є військовозобов'язаний, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, порушуючи порядок комплектування Збройних Сил України, не маючи на те поважних причин та не маючи право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, керуючись небажанням бути призваним для несення служби в рядах Збройних Сил України, ОСОБА_8 без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 04.00 год. 05.06.2024 та протягом вказаного дня. Вказане свідчить про наявність умислу уникнути самого призову за мобілізацією.
Ухвалюючи рішення про призначення ОСОБА_8 покарання, який має відбувати реально, районний суд з урахуванням фактичних обставин вчиненого злочину та даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив нетяжкий злочин, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, на спеціальних обліках не перебуває, не маючи передбачених законодавством підстав на відстрочку від призову чи інших поважних причин в період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов'язок по захисту Батьківщини, дійшов вірного висновку про призначення реального відбування покарання ОСОБА_9 , яке призначив у мінімальному розмірі в межах санкції ст.336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_9 покарання у виді реального позбавлення волі саме в такому розмірі, яке є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами.
Суд апеляційної інстанції враховує суспільну небезпечність вчиненого Табаченком кримінального правопорушення та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного вироку, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 06 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -