Провадження № 11-кп/821/329/26 Справа № 693/940/25 Категорія: ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
06 січня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в м. Черкаси апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жашківського райсуду Черкаської обл. від 3.12.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_7 , який
народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя, укра-
їнця, громадянина України, який має вищу освіту, одружений, раніше не судимий, проживає АДРЕСА_1 ,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 30.01.2026 р. включно, -
В провадженні Жашківського райсуду Черкаської обл. перебуває кримінальне провадження № 22024250000000157, внесене до ЄРДР 2.08.2024 р. за обвинуваченням ОСОБА_8 та інших осіб, відносно яких апеляційний перегляд не проводиться, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. ч. 2, 3 ст. 4362, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 1141 КК України.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 30.01.2026 р. включно.
При прийняті рішення про продовження строку тримання під вартою, суд встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду, оскільки проживає в іншій області, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для кримінального провадження, продовжити свої злочинні наміри та вчинити інше кримінальне правопорушення, іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, не має стійких соціальних зав'язків, ніде не працює, тому наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, та які, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжкого та тяжких злочинів, санкція ч. 2, 3 ст. 4362 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої, та, відповідно, позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, ч. 1 ст. 1141 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від від п'яти до восьми років, зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки суворість передбачуваного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Тяжкість кримінального покарання та суворість можливого вироку підвищують ймовірність переховування обвинуваченого від суду.
Суд зауважив, що на даний час обмеження права обвинуваченого на свободу не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Про існування ризиків свідчить і суворість можливого покарання у випадку визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, обвинувачений розуміє, що йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, а тому ризики про які зазначив прокурор є обґрунтованими.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, на його думку, судом необґрунтовано не прийнято до уваги що його діяльність є законодавчо визначеною та унормованою діяльністю, працював за принципом самофінансування. Судом не враховані його особисті зобов'язання, оскільки він не має намірів, причин, страху, умислу ухилятись від суду, спотворити будь-які речі/документи, вчиняти будь-які кримінальні правопорушення, впливати на свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Просить постановити нову ухвалу, якою обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, обрати йому запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали, які виділені з кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, об-ґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 до двох місяців, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. ч. 2, 3 ст. 4362, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 1141 КК України, які відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до категорії нетяжкого та тяжких злочинів, санкція ч. 2, 3 ст. 4362 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої, та, відповідно, позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, а санкція ч. 1 ст. 1141 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від від п'яти до восьми років.
Суд першої інстанції правильно врахував, що наявні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей/документів, які мають істотне значення для кримінального провадження, продовжити кримінальні правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення, іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, крім того судом враховано обвинувачений не має стійких соціальних зав'язків, ніде не працює, наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Ризики, які були наявні при обранні даного виду запобіжного заходу обвинуваченому, не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено, інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження.
Прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України. Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обвинуваченим в його апеляції не наведено, обставин, які б виключали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою не встановлено.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, такий захід виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати, в зв'язку з чим суд прийшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Дані обставини у своїй сукупності на сьогоднішній день свідчать про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті рішення про обрання запобіжного заходу, зазначені ризики наразі є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який, оскільки альтернативний запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду обвинувального акту.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до двох місяців, тобто до 30.01.2026 р.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
На даній стадії процесу апеляційний суд не досліджує докази в кримінальному провадженні, а лише досліджує наявність підстав і ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які і є підставою для продовження строку тримання під вартою.
Згідно довідки про рух розгляду справи, судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 та інших осіб не завершено, проведено підготовче судове засідання, розпочато оголошення письмових доказів, апеляційний суд вважає, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об'єктивних так і суб'єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою апеляційний суд визнає необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків, є запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , встановлених судом першої інстанції ризиків, обвинувачений не навів у своїй апеляції переконливих доказів того, що він буде виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, а тому у суду першої інстанції були вагомі підстави для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також, беручи до уваги покарання, яке у майбутньому йому загрожує за вчинення тяжких злочинів, враховуючи особу обвинуваченого, підстави і мету запобіжного заходу, стадію розгляду кримінального провадження, яке до спливу строку обраного запобіжного заходу не буде завершено, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, то апеляційний суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 418 та 4221 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Жашківського райсуду Черкаської обл. від 3.12.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 30.01.2026 р. включно - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді