Справа № 158/1057/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.
Провадження № 22-ц/802/264/26 Доповідач: Здрилюк О. І.
12 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2025 року,
15 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 09 березня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір № 3520225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 грн строком на 345 днів шляхом переказу коштів на його банківську карту № НОМЕР_1 , зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,00 % від залишку суми кредиту за кожен день - стандартна процентна ставка.
Останнє погашення кредиту відповідачем у сумі 10 грн відбулося 18.08.2023.
Станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 3520225 становить 82 660 грн, з яких: 15 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 67 660 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом.
28 листопада 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Росвен Інвест Україна» (тепер ТОВ «Свеа Фінанс») було укладено договір факторингу № 01.02.-77/23, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) за плату належні права вимоги, а ТОВ «Росвен Інвест Україна» прийняло права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором № 3520225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.03.2023.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та не погашенням заборгованості, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 3520225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.03.2023 у розмірі 82 660 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3520225 від 09.03.2023 у розмірі 82 660 грн та 2 422,40 грн судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині стягнення заборгованості по процентах.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи проведено без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом заявленого до стягнення розміру тіла кредиту та процентів за користування кредитом за період, визначений позивачем.
Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного дослідження наданих сторонами доказів.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з матеріалами справи, 09 березня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено договір № 3530225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданої позичальником /п. п. 1.2., 2.1./. Кредитні кошти надано на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом … /п. 1.2./. Строк кредиту 345 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 23 дні /п. 1.3./. За користування кредитом стандартна процентна ставка становить 2,00 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3. цього договору /п. 1.4.1./. Визначено умови застосування зниженої процентної ставки, яка становить 1,00 % в день /п. 1.4.2./. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною процентною ставкою 118 500 грн /п. п. 1.6, 1.6.1/. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» /п. 3.1/. Кредитний договір підписано позичальником електронним підписом М120 09.03.2023 о 22:03:50 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» /розділ 10/ (а.с.9-19).
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000 грн шляхом їх перерахування ОСОБА_1 на банківську карту НОМЕР_1 , що стверджується відповідним повідомленням ТОВ «Пейтек Україна» (а.с.32).
28.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Росвен Інвест Україна» (тепер ТОВ «Свеа Фінанс») було укладено договір факторингу № 01.02.-77/23, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) за плату належні права вимоги, а ТОВ «Росвен Інвест Україна» прийняло права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором № 3520225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.03.2023 (а.с.33-44).
Рішенням № 1 від 25.03.2024 змінено назву ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «Свеа Фінанс» (а.с.45).
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, апеляційний суд доходить висновку про укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з ТОВ «Лінеура Україна» за допомогою свого електронного підпису; невиконання ним, як позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності у нього боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором на підставі договору факторингу.
В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з розміром заборгованості, визначеним та стягнутим судом на користь позивача, оскільки, на нього, як військовослужбовця, поширюються пільги щодо несплати процентів на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за якою військовослужбовцям, які проходять службу під час мобілізації чи беруть участь у бойових діях, не нараховуються проценти за користування кредитом.
До апеляційної скарги додано копію військового квитка серії НОМЕР_2 , із записів у якому вбачається, що з 04 березня 2022 року ОСОБА_1 мобілізований на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та перебуває у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Ці ж обставини підтверджуються і довідками, виданими військовою частиною НОМЕР_3 (а. с. 93-97, 98, 99).
Зазначені докази не були досліджені судом першої інстанції, оскільки відповідач, який проходить військову службу, не отримував від суду жодних повідомлень, так як вони повернуті з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою.
Апеляційний суд доходить висновку, що докази не були подані до суду першої інстанції через поважні причини, а тому підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( у редакції на дату укладення та дії кредитного договору), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Як вбачається із сформованого позивачем спірного кредитного договору, він не містить у собі графи щодо роду занять, місця роботи чи професії позичальника.
Наведена обставина стверджує про ризики позикодавця на отримання процентів за користування кредитом, наданим військовослужбовцям.
Оскільки відповідач на дату укладення кредитного договору і на період його дії - 345 днів, починаючи з 09.03.2023, являвся військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації, кредитний договір взято не на придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, то проценти за користування кредитом йому не нараховуються.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідачем у рахунок погашення кредитних коштів було сплачено: 25.04.2023 730 грн і 18.08.2023 10 грн, які помилково зараховано в рахунок погашення процентів, які йому не нараховуються, а мають бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту.
Таким чином, за відповідачем рахується заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 260 грн (15 000 - 740), які і підлягають стягненню на користь позивача.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову у заявленому розмірі зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).
За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону звільнено від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог позову ТОВ «Свеа Фінанс» просило стягнути з відповідача кошти на загальну суму 82 660 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 14 260 грн, що становить 17,25 % від заявлених вимог.
З урахуванням застосування принципу пропорційності, позивачу за подання позовної заяви необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 417,86 грн (17,25 % від сплачених 2 422,40 грн).
Апеляційну скаргу, у якій заявлено вимоги про скасування рішення суду в частині стягнення процентів за користування кредитом, задоволено повністю.
Відповідач на підставі п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Таким чином, за подання апеляційної скарги, яку задоволено повністю, із позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в частині оскарженої суми, що становить розмір 3 006,80 грн (пп. 1, 6 п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Ураховуючи наведене, а саме те, що державою на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 417,86 грн, а з позивача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3 006,80 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача в дохід держави необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 2 588,94 грн (3 006,80 - 417,86), звільнивши державу від відшкодування судових витрат позивачу.
Відповідач також подав до апеляційного суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, до якої приєднав укладений між ОСОБА_1 і адвокатом Петрієвським Д. П. договір про надання правничої допомоги від 21.11.2025, додаток № 1 до цього договору від 24.11.2025, акт приймання-передачі адвокату грошових коштів у розмірі 8 000 грн, акт приймання-передачі наданих послуг до договору із зазначенням виду послуг та їх вартості.
Заперечень щодо заявленого відповідачем розміру на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від позивача не надійшло.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Із підписаного відповідачем і адвокатом акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги вбачається, що в цей перелік включено послуги, які не є такими у розумінні поняття «правнича допомога», а тому їх вартість необхідно виключити зі стягнення з позивача.
Виключенню підлягають послуги, зазначені в п. 1 акта на загальну суму 1 500 грн, оскільки це фактично не послуги, а самостійне вивчення адвокатом законодавства та підготовка до надання правничої допомоги у вигляді підготовки та складання апеляційної скарги у справі, яка не відноситься до категорії складних.
Таким чином, за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції із позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати у розмірі 6 500 грн (8 000 - 1 500).
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за договором № 3520225 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.03.2023 у розмірі 14 260 (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» в дохід держави 2 588 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) грн 94 коп різниці у судових витратах.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 6 500 (шість тисяч п'ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді