Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/12275/25
Номер провадження 1-кс/711/14/26
06 січня 2026 року м.Черкаси
Слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси клопотання прокурора відділу забезпечення процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 , подане в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна, -
Прокурор Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням, поданим в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна.
В обґрунтування клопотання вказано, що СУ ГУНП в Черкаській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019251010002651 від 24.05.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні розпочато за заявою ОСОБА_4 про те, що протягом 2009-2013 років ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шахрайським шляхом заволоділи нерухомим майном ОСОБА_7 , а саме домоволодінням по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , здобутого останнім злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та КС «Рушник», а також на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.07.2019, якою службових осіб СУ ГУНП в Черкаській області зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_8 від 02.07.2019 за фактом заволодіння подружжям ОСОБА_9 нерухомим майном ОСОБА_7 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків.
Допитаний по провадженню ОСОБА_4 пояснив, що з травня 2010 року по жовтень 2012 року СУ УМВС в Черкаській області розслідувалась кримінальна справа №2511000058 за ч.2 ст.191 КК України, ч.1 ст. 358, ч.1 ст.209 КК України за фактом привласнення коштів вкладників КС «Благо», у вказаній справі він був визнаний потерпілим та цивільним позивачем. У 2013 році для внесення відомостей до ЄРДР та проведення подальшого досудового розслідування вказану справу скерували до Придніпровського РВ УМВС в Черкаській області, де 25.02.2013 внесені відомості до ЄРДР за №12013250050000579 за ч.2 ст.191 КК України. 25.04.2014 у вказаному вище провадженні досудове розслідування було завершено та обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191, ч.4 ст.358 КК України скеровано до Придніпровського районного суду для розгляду по суті, але епізод за ч.1 ст.209 КК України до ЄРДР був внесений лише 26.02.2014 за № 12014250050000404, хоча відомості щодо цього містились в матеріалах кримінальної справи № 2511000058. 26.02.2014 постановою начальника відділення СВ Придніпровського РВ ОСОБА_10 винесено постанову про закриття кримінального провадження №12014250050000404 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка в подальшому заступником прокурора м. Черкаси була скасована. Після цього подальше досудове розслідування доручено СУ УМВС в Черкаській області, а процесуальне керівництво здійснювалось прокуратурою Черкаської області. У березні 2019 року досудове розслідування по кримінальному провадженню №12014250050000404 завершено та обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 за ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_11 за ч.5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_12 за ч. 5 ст.191 КК України, ОСОБА_13 за ч. 5 ст.27, ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_14 за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 України, у листопаді 2019 скеровано до Соснівського районного суду м. Черкаси.
При ознайомлені з матеріалами досудового розслідування ним було виявлено, що майном, яке набуте кримінально-противоправним шляхом за рахунок привласнених коштів вкладників КС «Благо» та КС «Рушник», шляхом укладання сумнівних цивільних договорів, заволоділо подружжя ОСОБА_9 , а саме: приміщенням офісу КС «Рушник» та «Благо» за адресою: вул. Гоголя, 325, м. Черкаси та домоволодінням за адресою: вул. Грузиненка, 9/3, м. Черкаси. Є підстави вважати, що Кононенки у змові з Шеленговським умисно уклали ці правочини, з метою приховування джерел набуття цього майна та його легалізації. У зв'язку з вищевикладеним, він вважає, що в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 209 та ст. 190 КК України.
Допитаний ОСОБА_8 пояснив, що в кінці березня 2008 року ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_5 , підтримуючи тісні стосунки з ОСОБА_15 та його сином ОСОБА_16 , отже достовірно знаючи, що в нього в приватній власності є 2 самочинно збудованих у 2006-2008 роках триповерхові будинки площею 519,9 м.кв. та 478,5 м. кв. та інші об'єкти інфраструктури, крім того, офіс КС “Рушник» та “Благо» по вул. Гоголя 325 та квартира №2 за цією ж адресою, крім того, 2 земельні ділянки в межах м. Черкаси (в районі летовища), які були оформлені на його сина ОСОБА_17 , загальною площею 7 336 м.кв., крім того, все це знаходиться під арештом, який накладено СУ УМВС в Черкаській області, вирішили сприяти ОСОБА_7 легалізувати вищевказане майно, загальною вартістю 4,317 млн. доларів США. За визнанням самих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вартість цього майна складала 5 млн. доларів США, про що свідчить розписка-зобов'язання від 21.10.2011, написана власноручно ОСОБА_5 та додаток №1 від 27.08.2009, який є невід'ємною частиною від розписки. Для реалізації плану по легалізації майна ОСОБА_7 , подружжя ОСОБА_9 запропонували ввести їх в договір поруки як поручителя перед банком «Кредобанк». Для цього ОСОБА_5 заднім числом введена як поручитель в договір з «Кредобанком» для виконання всіх договірних зобов'язань ОСОБА_7 перед банком, в тому числі боргу 58 502,40 доларів США, від загальної суми 90 000 доларів США, яку той отримав в позику від банку.
Після цього 25.08.2008 ОСОБА_5 надає 2 кредити ОСОБА_7 і відразу ж, в цей же день, вимогу іпотекодержателя на будинок, який ОСОБА_7 купив за кредитні кошти.
Цього ж дня ОСОБА_7 підписує договір на вимогу ОСОБА_5 , яким задовільняє вимогу по іпотеці, таким чином ОСОБА_5 отримала у власність його будинок площею 119,5 м.кв. на земельній ділянці 1173,6 м.кв.
В подальшому, тобто 25.09.2008, ОСОБА_5 надала ОСОБА_7 ще один кредит в сумі 2 700 000 грн., що на день неповернення це становило 325 000 доларів США.
За першим кредитом в сумі 1 300 000 грн., що становило 162 000 доларів США, ОСОБА_5 набула права власності на будинки загальною вартістю 5 млн. доларів США.
Це свідчить про те, що подружжя ОСОБА_9 ввели в оману суддю ОСОБА_18 з приводу того, що вони самостійно за 4 місяці і 25 днів побудували ці житлові об'єкти разом з інфраструктурою, що ні технічно, ні технологічно неможливо.
Крім того, за планом подружжя ОСОБА_9 , ОСОБА_6 через ЧООБТІ «узаконив» самочинно побудовані ОСОБА_7 об'єкти на самозахваченій ним же ділянці з 2 713 м.кв., замість знесеного будинку житловою площею 97, 3 м.кв. Тобто ОСОБА_6 отримав в ЧООБТІ завдяки поточній інвентаризації працівниками ЧООБТІ незаконний документ, зі слів ОСОБА_7 , за неправомірну вигоду керівнику ЧООБТІ. (Сумарно 190 000 доларів США як власний гонорар, включивши його в борг ОСОБА_7 ).
ОСОБА_5 , маючи на руках новий технічний паспорт, отриманий ОСОБА_6 в КП ЧООБТІ, під виглядом розваленого, старого будинку площею 119,5 м. кв. на земельній ділянці 1 175 м.кв, таким чином вводячи суд в оману, отримала ухвалу Соснівського райсуду м. Черкаси про визнання права власності на вказане майно за собою.
По такій же схемі виводиться і майно ОСОБА_17 , а саме вбудовано-прибудоване приміщення з підвалом за адресою АДРЕСА_2 , під надану позику 2 700 000 грн. та іпотеку.
Тобто, все це майно, яке раніше належало ОСОБА_15 , а саме: два триповерхові будинки по АДРЕСА_3 та вбудовано-прибудоване приміщення з підвалом по АДРЕСА_2 , було передано у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 станом на 03.03.2010.
Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед ОСОБА_7 про виведення майна у власність подружжя ОСОБА_9 , в подальшому вони через суд знімають арешти з вказаного майна. Ці всі дії є заздалегідь сплановані та направлені на легалізацію майна ОСОБА_7 подружжям ОСОБА_9 , що є другим етапом легалізації, який тривав з серпня 2008 по 2013 рік. В цій схемі основну виконавчу роль здійснювали Кононенки з мовчазної згоди ОСОБА_7 , і вбачається нове злочинне угрупування в складі подружжя ОСОБА_9 та сім'ї ОСОБА_15 , що є ознакою ч.3 ст.28 КК України.
В основі цієї змови лежать гроші. Спочатку гроші, викрадені з кас КС “Благо» та КС “Рушник» злочинною групою в складі сім'ї ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , а потім легалізовані в майно ОСОБА_15 . В подальшому це майно в другому етапі легалізації домінують в своїх руках подружжя ОСОБА_9 (другий етап легалізації з 08.2008 по 03.10.2013).
ОСОБА_20 етап легалізації заключався в реалізації майна подружжям ОСОБА_9 , а саме шляхом продажу через мережу Інтернет будинку по АДРЕСА_1 , за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 , отримані гроші повинні були бути розділені між ними.
В який спосіб вони мали розділити це майно, невідомо. Хоча ОСОБА_6 , щоб долучити ОСОБА_7 до утаємниченого договору про розподіл в подальшому грошових коштів, обіцяли надати останньому 500 000 доларів США, про що свідчить розписка ОСОБА_5 від 27.08.2009 року.
Відповідно до інформації, викладеної у заявах ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_7 використовуючи кошти отримані від вкладників отримав у власність нерухоме майно, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , які він здобув злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та «Рушник», та ОСОБА_8 , а також в подальшому незаконним заволодінням за попередньою з змовою подружжям ОСОБА_9 нерухомим майном ОСОБА_7 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків, зокрема шляхом оплати кредиту за ОСОБА_7 в банку «Кредобанк», вона стала іпотекодержателем будинку та через неплатоспроможність власника задовольнила свої вимоги Кредитора шляхом підписання 01.09.2009 договору задоволення вимог іпотекодержателя.
В ході досудового розслідування встановлено, що набуття права власності на вбудовано-прибудоване приміщення 1-го поверху з № 2-1 по № 2-14 та приміщення підвалу І,II,III загальною площею 158,4 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_2 , набула 14.03.2007 ОСОБА_19 за договором купівлі-продажу за суму 1 867 500 грн. Відповідно нотаріальної справи, є завірена нотаріусом заява за № 1306, в якій продавець ОСОБА_21 засвідчує, що кошти передала йому ОСОБА_19 за місцем його проживання.
В свою чергу 22.09.2008 ОСОБА_17 набув право власності на ці приміщення відповідно до договору дарування від ОСОБА_12 .
В подальшому, 25.09.08 між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_7 , укладений договір позики № 14923, відповідно до якого ОСОБА_5 передала ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 2 700 000 грн.( в еквіваленті 540 тис дол. США за курсом 5,05 на момент надання позички), під заставу майна, з кінцевим терміном повернення позики 25.09.2011. В забезпечення вказаного зобов'язання 25.09.08 між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки № 14937, відповідно до в іпотеку було передано вбудовано-прибудоване приміщення 1-го поверху з №2-1 по № 2-14 та приміщення підвалу І,II,III загальною площею 158,4 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
В листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернулась з позовом до суду щодо стягнення предмета іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.09.2008. Відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.02.2013 позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.09.2008, звернено стягнення на вказане вище вбудовано-прибудоване приміщення.
15.12.2005 ОСОБА_7 набув право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 16.12.2005 між ОСОБА_7 та ВАТ «КРЕДОБАНК» укладено кредитний договір №356/2005 та договір іпотеки №356/20051, відповідно до якого ОСОБА_7 передав на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в іпотеку ВАТ «КРЕДОБАНК».
В подальшому, 27.08.2009 між ОСОБА_7 , ВАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до якого остання виступила поручителем за кредитний договір №356/2005.
Відповідно до додаткового договору від 01.09.09, до Кредитного Договору № 356/2005 від 16.12.05, укладеного між ОСОБА_7 та ВАТ «КРЕДОБАНК», ОСОБА_7 погоджує з банком: «що предметом іпотеки є жилий будинок з прибудовою і мансардою, гараж, гараж-сарай, літня кухня, погріб, огорожа, водоколонка та земельна ділянка кадастровий № 7110136700-02-008-0006, на якій розташований вищевказаний жилий будинок.»; «Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору…»; «Заставна вартість Предмету іпотеки визначається сторонами в сумі 502 240 (п'ятсот дві тисячі двісті сорок гривень».
В зв'язку із невиконанням ОСОБА_7 кредитний договір №356/2005, ОСОБА_5 було сплачено кошти за вказаним договором та 01.09.2009 нотаріально було посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 згідно якого право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходився зазначений будинок, перейшли до ОСОБА_5 , оскільки остання набула прав іпотекодержателя у зв'язку з виконанням нею кредитних зобов'язань ОСОБА_7 перед банком «Кредобанк» як поручителем.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що: будинок за адресою: АДРЕСА_1 та вбудовані прибудовані приміщення з підвалом за адресою: АДРЕСА_2 на праві власності належать ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1
16.03.2020 будинок за адресою: АДРЕСА_1 та будинок за адресою: АДРЕСА_4 , вбудовані прибудовані приміщення з підвалом за адресою: АДРЕСА_2 визнано речовими доказами.
На даний час є потреба у накладенні арешту на вищевказані речові докази з метою забезпечення збереження речових доказів.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з метою повного, всебічного досудового розслідування, для збереження речового доказу і недопущення передачі іншим особам шляхом заборони відчуження, прокурор звернувся до слідчого судді з даним клопотанням.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні та доданих до нього доказів. Додатково зазначив, що відповідно до показів потерпілих у даному кримінальному провадженні вказане нерухоме майно було набуто ОСОБА_7 злочинним шляхом і в подальшому шахрайським шляхом передано у власність подружжю ОСОБА_9 . Зазначені об'єкти нерухомого майна постановою слідчого визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні та на даний час виникла необхідність у накладенні арешту на нього з метою збереження речового доказу. При цьому зауважував, що сторона обвинувачення просить накласти арешт лише із забороною відчуження нерухомого майна, щоб не порушувати право ОСОБА_5 , як власника, оскільки остаточне рішення у кримінальному провадженні не прийнято та не вирішено долю речових доказів. На уточнюючі питання слідчого судді прокурор зазначив, що жодному з подружжю ОСОБА_9 не було оголошено підозру; право власності на об'єкти нерухомо майна ними набуто в 2009, 2010 роках і відомостей щодо його відчуження в органу досудового розслідування немає; на час звернення з даним клопотанням до слідчого судді ОСОБА_5 є власником нерухомого майна, вказаного у клопотанні, що підтверджується долученими відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; зазначені об'єкти нерухомого майна відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та є речовим доказом, оскільки відповідно до показів потерпілих воно було набуто ОСОБА_7 злочинним шляхом і в подальшому шахрайським шляхом відчужено у власність подружжю ОСОБА_9 .
До початку розгляду клопотання до канцелярії суду надійшла заява власника майна - ОСОБА_5 , в якій остання просила розглянути клопотання без її участі. Також останньою було надано письмове клопотання про відмову у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту з долученими документами. Зокрема зазначала, що нею у законний спосіб набуто право власності на нерухоме майно ще у 2009 році на підставі нотаріально посвідчених договорів про задоволення вимог іпотекодержателя. Перехід права власності був добровільним. Право власності було офіційно зареєстровано в єдиному реєстрі нерухомого майна, що нівелює такі обставини як приховування чи передачі майна, характеризує власника, який протягом 16 років не змінювався, як добросовісного набувача. Підставою для розділення майна на дві адреси була позовна заява про визнання права власності на самочинно збудовані житлові будинки та визнання часток у спільному майні подружжя, а саме будинків з адресами АДРЕСА_3 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою для отримання права власності на будинок з номером 9/3 стало рішення Соснівського районного суду від 26.04.10. Щодо набуття права власності на вбудовано-прибудовані приміщення за адресою АДРЕСА_2 зазначила, що вона набула у власність дане приміщення на підставі рішення Придніпровського районного суду від 21.02.2013. Позов стосувався предмета іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.09.2008 року. Вказане рішення суду вступило в законну силу і ніким не оскаржене. До зазначеного рішення суду ОСОБА_5 була Іпотеко держателем приміщення з моменту надання позики ОСОБА_17 та оформлення іпотечного договору 25.09.08 № 14937 в нотаріальному порядку, між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 . На підставі викладеного та з урахуванням наданих документів просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на належне їй нерухоме майно.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали клопотання та додані до ного документа, а також письмове клопотання та документи надані ОСОБА_5 , слідчий суддя приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що СУ ГУНП в Черкаській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019251010002651, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2019, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України.
Відомості про вказані кримінальні правопорушення було внесено до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_4 про те, що протягом 2009-2013 років ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шахрайським шляхом заволоділи нерухомим майном ОСОБА_7 , а саме домоволодінням по АДРЕСА_1 та вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_2 , здобутого останнім злочинним шляхом, в результаті чого було спричинено шкоди вкладникам КС «Благо» та «Рушник», а також на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.07.2019, якою службових осіб СУ ГУНП в Черкаській області зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_8 від 02.07.2019 за фактом заволодіння подружжям Кононенків нерухомим майном ОСОБА_7 шляхом примушування до виконання цивільно-правових обов'язків.
В межах кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019, досудове розслідування в якому триває, ОСОБА_7 перебуває в статусі свідка та ОСОБА_5 не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, що не заперечувалось прокурором в судовому засіданні.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №458677782 від 29.12.2025, - за ОСОБА_5 27.06.2013 зареєстровано право власності на вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава для державної реєстрації - рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.02.2013 по справі №2314/9563/12.
Також, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №458677414 від 29.12.2025, - за ОСОБА_5 27.05.2010 зареєстровано право власності на саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації - рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.04.2010.
16.03.2020 постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Черкаській області ОСОБА_22 про визнання та приєднання до справи речових доказів, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки вони є об'єктами кримінально-протиправних дій, набуті кримінально-протиправним шляхом, містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Таким чином, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_5 незаконно набула у власність нерухоме майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , а тому вказане нерухоме майно, на переконання сторони обвинувачення, підлягає арешту.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
При цьому закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження з метою досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.
Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з ч.1 ст. 98 КПК України, - речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Слідчим суддею за результатами розгляду клопотання встановлено, що власником майна - будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудованого приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_5 .
В обґрунтування накладення арешту на вказане вище майно прокурор посилається на необхідність збереження даного нерухомого майна як речового доказу та запобіганню його подальшого відчуження, оскільки воно було об'єктом кримінально-протиправних дій та набуте незаконним шляхом.
Проте, на переконання слідчого судді, вказані факти не підтверджуються долученими до клопотання матеріалами кримінального провадження.
Так, оцінюючи встановлені в судовому засіданні обставини, слідчий суддя зазначає, що ні в матеріалах клопотання про арешт майна, ні поясненнями наданими в судовому засіданні, не надано достатніх доказів на підтвердження того, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , можуть бути об'єктами кримінально-протиправних дій та набуті кримінально-протиправним шляхом.
Висновок сторони обвинувачення щодо незаконного заволодіння ОСОБА_5 вказаним нерухомим майном ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення щодо вказаних вище обставин.
Однією з підстав для накладення арешту в клопотанні зазначено визнання вказаного майна речовим доказом, яке, на переконання слідчого судді, не відповідає таким критеріям. Визнання слідчим чи прокурором того, чи іншого майна речовими доказами, за відсутності передбачених законом критеріїв, не тягне безумовного обов'язку слідчого судді у накладені арешту.
В той же час, з долучених до клопотання ОСОБА_5 документів встановлено, що 01.09.2009 року відповідно до договорів про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 набула право власності на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку та будинок по АДРЕСА_5 .
26.04.2010 рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси (справа №2-3261-10) задоволено позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності на самочинне будівництво, а саме: «визнано право власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності на об'єкт нерухомості, що розташований в АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок А ІІІ 519,9 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д1,а,а1,а2,м/с, житловий будинок БІІ 478,5 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, Г,В,В1,Ж, літній душ Д, туалет И, огорожа № 1-5, замощення I,III, басейн II. Визначено за ОСОБА_5 в спільному майні подружжя частину майна, яке складається з житлового будинку А-ІІІ площею 519,9 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, Г,В, літній душ Д, туалет И, огорожа № 1-5, замощення І, ІІІ, басейн II та визнано право власності і присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Визначено за ОСОБА_6 в спільному майні подружжя частину майна, яка складається з житлового будинку Б-ІІ площею 478,5 кв. м з мансардою та прибудовами - п/д,б,м/с, навіс, В1,Ж, літній душ Д, туалет И, огорожа № 3,4,5, замощення III та визнано право власності і присвоєно адресу АДРЕСА_4 ».
Відомості щодо скасування рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.04.2010 у справі №2-3261-10 чи скасування реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі вказаного рішення суду - відсутні.
Також, встановлено, що 21.02.2013 рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа №2314/9563/12) задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_17 , треті особи - Комунальне підприємство «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», Реєстраційна служба Черкаського міського управління юстиції про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: «В рахунок погашення заборгованості за договором позики в сумі 2700000 грн., укладеного 25 вересня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 звернуто стягнення на предмет іпотеки: вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом літ. А-10 а саме: приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, загальною площею 158, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_5 право власності на вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом літ. А-10 а саме: приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, загальною площею 158, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ».
Відомості щодо скасування рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.02.2023 у справі №2314/9563/12 чи скасування реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі вказаного рішення суду - відсутні.
Зважаючи на обставини вчинення кримінальних правопорушень, які розслідується органом досудового розслідування понад 6 (шість) років у даному кримінальному провадженні, посилання прокурора на те, що вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , за версією органу досудового розслідування, є об'єктами вчинення кримінально-протиправних дії та право власності на них отримано незаконним шляхом, відповідно до пред'явлених у судове засідання доказів, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки жодних доказів на підтвердження цього слідчому судді не надано.
При цьому слід зазначити, що ОСОБА_5 право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано в травні 2010 року, а на вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом за адресою: АДРЕСА_2 - 27.06.2013.
Вказані обставини були відомі стороні обвинувачення протягом досить тривалого часу, що підтверджується матеріалами клопотання та не заперечувалось прокурором в судовому засіданні.
При цьому слідчий суддя зазначає, що хоча в ході досудового розслідування подружжям ОСОБА_9 вчинялись дії направлені на розподіл належного їм домоволодіння, проте слідчому судді не надано доказів того, що дане домоволодіння здобуто ними злочинним шляхом або іншими особами шляхом злочинних дій, зокрема шляхом привласнення коштів владників КС «Благо» та КС «Рушник».
Відомості щодо оспорювання права власності ОСОБА_5 на вказане нерухоме майно, як і відомості про спроби його відчуження останньою, відсутні.
Також, дане клопотання прокурора про накладення арешту на майно за змістом мотивування підстав накладення арешту на майно не відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України, тобто в клопотанні не зазначено правової підстави накладення арешту на майно, а лише зазначено мету накладення арешту на майно - збереження речового доказу.
При цьому, прокурором в судовому засіданні зазначено, що в межах даного клопотання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого злочину.
За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Крім того, право власності підлягає захисту, що закріплено міжнародними стандартами та усталеною практикою, яка закріплена в численних Рішеннях Європейського суду з прав людини з цих підстав.
Положеннями ч. 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Як вбачається зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зазначене гарантується ст.41 Конституцією України.
Достатніх правових і фактичних підстав для втручання у права власника саме в межах і для потреб цього кримінального провадження не вбачається.
Згідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч.2 ст.131 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
З урахуванням вищевказаних обставин, слідчий суддя не вбачає обґрунтованих підстав для накладення арешту відповідно до п. 1, ч. 2 ст. 170 КПК України на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудовані приміщення з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , які на праві власності належать ОСОБА_5 , оскільки в судовому засіданні прокурором не доведено, що вказане майно, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, набуте незаконним шляхом, є об'єктом вчинення кримінального правопорушення, що розслідується органом досудового розслідування в межах даного кримінального провадження, а також у зв'язку з відсутність у даному кримінальному провадженні цивільного позову про відшкодування завданої шкоди.
На підставі викладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 7, 110, 131, 132, 167-168, 170-173, 175, 369-372, 376 КПК України,-
У задоволенні клопотання прокурора відділу забезпечення процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_3 , подане в рамках кримінального провадження №12019251010002651 від 24.05.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч. 2 ст.355, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 388 КК України, про арешт майна, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та вбудовано-прибудованих приміщень з підвалом (приміщення 1-го поверху з №2-1 по №2-14 та приміщення підвалу № І,ІІ,ІІІ, літ. А-10, загальною площею 158, 4 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 , які на праві власності належать ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1