Справа № 629/3945/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/624/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 187 КК України
12 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023221110000387 від 28.04.2023 за частиною 4 статті 187 КК України,
Ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено, та продовжено обвинуваченомим строк тримання під вартою до 21.02.2026. У задоволенні клопотання обвинувачених про застосування альтернативних запбіжних заходів у вигляді домашнього арешту або застави - відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 24.12.2025, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, обвинувачений посилається на те, що ухвала суду є необґрунтованою, постановлена без урахування низки обставин. Зазначає, що докази, які покладені в обґрунтування його винуватості не відповідають вимогам допустимості та достатності. Існування кожного ризику, передбаченого частиною 1 статті 177 КПК України має бути обґрунтованим. Ризик, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України перестав існувати, оскільки свідки та потерпілі вже допитані судом. Зазначає, що злочину не вчиняв, а зібрані докази, є сфальсифікованими під час досудового розслідування Лозівським РВП в Харківській області, у зв'язку із чим, було написано заяву до ДБР та відкрито кримінальне провадження. Посилається, що в силу статті 89 КК України не є судимим, одружений, має неповнолітню дитину, місце проживання, до затримання працював на двох роботах. У зв'язку із наведеним, обвинувачений просить застосувати більш м'який запобіжний захід, що дасть можливість виправити стан здоров'я, оскільки медична частина слідчого ізолятора не має спеціалістів та обладнання, щоб надати йому належну медичну допомогу.
Відповідно до частини 4 статті 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Враховуючи відсутність відповідного клопотання, розгляд апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 422-1 КПК України здійснюється без участі сторін.
Від прокурора надійшла заява, в якій він просить розглянути апеляційну скаргу обвинуваченого без участі прокурора та відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , та наявність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції, враховуючи тяжкість інкримінованого злочину, покарання, що може загрожувати обвинуваченому, у випадку визнання його винуватим, дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується колегія суддів.
Одночасно судом першої інстанції зазначено, що ризик, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України перестав існувати, оскільки на час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою свідки та потерпілий вже допитані.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні корисливого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 187 КК України, санкція якого передбачає покарання від 8 до 15 років позбавлення волі із конфіскацією майна. За обставин, викладених у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, поєднане із проникненням до житла, застосуванням до потерпілого насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинене в умовах воєнного стану.
Судом першої інстанції враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 одружений, в силу статті 89 КК України судимості не має. Поряд з цим, як зазначено в оскаржуваній ухвалі та у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою, ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності за частиною 2, 4 статті 187 КК України.
Оцінюючи сукупність обставин, а саме тяжкість інкримінованого злочину, зміст пред'явленого обвинувачення, стадію судового розгляду, дані, що характеризують особу обвинуваченого, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що встановлені судом першої інстанції ризики, передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України продовжують існувати, що свідчить про недостатність застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). При цьому, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Наявність у обвинуваченого родини, місця проживання не виключає можливості настання ризиків, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України, з огляду на сукупність встановлених вище обставин та характер інкримінованого злочину, спрямованого не лише проти власності, але і проти життя та здоров'я потерпілого. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У зв'язку із наведеним, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або застави.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Щодо доводів обвинуваченого про його непричетність до інкримінованого йому злочину, фальсифікацію доказів працівниками Лозівського РВП в Харківській області, суд апеляційної інстанції зауважує, що на даній стадії провадження, переглядаючи в порядку статті 422-1 КПК України ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення. Оцінку достатності та допустимості доказів, зібраних стороною обвинувачення, має надати суд першої інстанції за результатами судового провадження, оцінивши всі докази як окремо так і в їх сукупності. Крім того, враховуючи, що за заявою обвинуваченого до ДБР внесені відомості до ЄРДР за № 62025170020005025 від 14.04.2025 за частиною 1 статті 365 КК України, дії працівників поліції під час досудового розслідування мають бути перевірені у встановленому порядку. Щодо посилання обвинуваченого на погіршення його стану здоров'я під час перебування у слідчому ізоляторі та відсутність необхідних йому лікарів і обладнання, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» встановлено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України. Приписи пунктів 2.5-2.8 Розділу ІІ Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту №212/20525, затвердженого Наказом МОЗ України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, передбачають право особи, узятої під варту, на консультування, обстеження і лікування фахівцями закладів охорони здоров'я (якщо воно можливе в умовах медичної частини СІЗО) медичних частинах СІЗО в присутності персоналу медичної частини, право на вільний вибір лікаря, а також можливість, за необхідності, проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я для отримання необхідного лікування. Крім того, обвинувачений не позбавлений процесуальної можливості звертатися до суду першої інстанції із клопотанням про проведення судово-медичного обстеження з метою встановлення у нього наявності таких захворювань, які перешкоджають його подальшому утриманню в умовах слідчого ізолятора. Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає необхідним звернути увагу суду першої інстанції на тривалість строку перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, враховуючи, що останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був застосований 05.05.2023 та в подальшому неодноразово продовжувався. При цьому, обвинувальний акт до суду першої інстанції, як зазначено у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою, було направлено 21.07.2023. З огляду на тривалість судового провадження, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, згідно статті 28 КПК України. Враховуючи встановлені обставини, порушень кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Златопільського місьрайонного суду Харківської області від 24 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, згідно статті 28 КПК України, з огляду на тривалий строк перебування обвинуваченого під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: