Суддя ОСОБА_1
Справа № 644/179/26
Провадження № 1-кп/644/498/26
12.01.2026
12 січня 2026 року Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження № 12025226210000645 від 27.11.2025 року стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Борисівка, Борисівського району, Бєлгородської області, рф, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, розлученого, на утриманні осіб немає, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, -
встановив:
26.11.2025 приблизно о 15:50 годині, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився на зупинці громадського транспорту за адресою: м. Харків, вул. Бекетова, 21, де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ним та раніше не знайомим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник словесний конфлікт. В ході якого у ОСОБА_4 раптово виник прямий умисел, направлений на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .
Реалізуючи свій прямий умисел, з мотиву раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи негативні наслідки за результатом своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, маючи на меті спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , в ході конфлікту, ОСОБА_4 дістав зі свого рюкзака ніж та, утримуючи його в правій руці, знаходячись навпроти ОСОБА_5 , замахнувся та наніс один удар наотмаш зверху вниз, спричинивши ОСОБА_5 поріз фаланги безіменного пальця лівої кисті, після чого відразу наніс ще один удар ножем збоку, а саме у ліву бокову поверхню тулуба потерпілого.
Своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_4 , згідно з висновком судово-медичної експертизи №09/1076-С/2025 від 15.12.2025 спричинив потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді різаної рани на лівій кисті та колото-різаної рани на тулубі (на тлі синця), які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), згідно п.п.2.3.1.а, 2.3.3. «Правил судового -медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.
Вказані обставини встановлені під час досудового розслідування та не оспорюються учасниками судового провадження.
Судом встановлено, що відповідно до положень ч.2 ст.302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_4 роз'яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_4 подав заяву про роз'яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
При цьому, ОСОБА_4 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_6 ..
Потерпілим також надано заяву про згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні.
Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч.3 ст.382 КПК України, суд не вбачає. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч.2 ст.382 КПК України.
Суд, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_4 своєї винуватості, приходить до висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, осіб на утриманні немає, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Обставиною, яка у відповідності до ст.66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
Обставин, які у відповідності до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: його вік, стан здоров'я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичних обліках у лікаря психіатра та нарколога, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що його обтяжує, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання у виді штрафу.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді від 02.12.2025 року у справі № 644/11362/25 підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази: ніж з надписом CARdinal (20,5 см клинок, рукоятка дерев'яна 12,5 см), змив речовини бурого кольору з асфальту на тампон-зонд, які передані на зберігання до спеціально обладнаної кімнати ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, - знищити.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Харкова від 02.12.2025 року у справі № 644/11362/25, - скасувати.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.
Головуючий: