Справа № 598/161/25Головуючий у 1-й інстанції Олещук Б.Т.
Провадження № 22-ц/817/55/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
07 січня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Дідух М.Є.
з участю ОСОБА_1 та її представника - адвоката Молинь Р.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року, постановлене суддею Олещуком Б.Т. у справі №598/161/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Збаразької міської ради Тернопільської області, Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про відібрання дитини,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом, який обгрунтовано тим, що вона з 11.08.2016 року по 15.08.2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . Сторони не змогли дійти згоди щодо визначення місця проживання дитини. З 23.04.2019 року відповідач утримував сина та порушував принцип рівності батьків у вихованні дитини. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом про визначення місця проживання дитини. Рішенням Збаразького районного суду від 20 липня 2023 року у справі №598/753/19, яке залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір»ю ОСОБА_1 . У липні 2022 року відповідач зник разом з малолітнім сином та не з»являється у місці постійного проживання, на телефонні дзвінки не відповідає. Рішення суду у справі №598/753/19 відповідач не виконує. З врахуванням наведеного просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 від батька ОСОБА_2 та передати матері ОСОБА_1 .
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Тернополя Тернопільської області України, від батька ОСОБА_2 та передати матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права.
Зазначає, що він не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, судова кореспонденція направлялася йому за адресою його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , однак він тривалий час не проживає за цією адресою, так як перебуває за кордоном.
Вказує, що виїзд дитини за кордон відбувся за згодою матері та повністю відповідав інтересам сина, оскільки в Україні введено воєнний стан, графіки відключення електроенергії, країною-агресором постійно ведуться масовані обстріли, що негативно відобразилось би на психоемоційному стані дитини, якби остання перебувала на території України. ОСОБА_1 надала тимчасовий дозвіл на виїзд до Канади малолітнього ОСОБА_3 у супроводі батька. Позивачка також отримала візу і мала приїхати до Канади. При вирішенні справи не враховано, що дитина безперервно та постійно проживає з батьком. Ігнорування бажання дитини та примушування жити з матір»ю чинять психологічний тиск на дитину, оскільки суперечать її бажанням та шкодять її інтересам. Дитина протягом тривалого часу проживає з батьком за кордоном, інтегрувалася у соціум, відвідує гуртки, спортивні секції. Проживання сина з батьком відповідає принципу “найкращих інтересів дитини».
З матері судом стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , що свідчить про байдужість та відсутність вільного волевиявлення на утримання дитини.
При розгляді справи не було допитано психологів, свідків, які б могли надати інформацію про умови проживання дитини з батьком, ставлення дитини до матері і самої матері до дитини. Не було допитано відповідача та не заслухано думку дитини, яка має право бути вислуханою при вирішення спору між батьками щодо її місця проживання.
У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Молинь Р.П. просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Враховуючи, що ОСОБА_2 не виконує рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір»ю, тому мати має право на пред»явлення позову про відібрання дитини, згідно зі ст. 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.
У судове засідання ОСОБА_2 не з»явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням АТ Укрпошта R 06705 281705 3, згідно якого судова повістка, направлена ОСОБА_2 за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі - АДРЕСА_1 , повернулася на адресу Тернопільського апеляційного суду із відміткою причини невручення “адресат відсутній», що відповідно до п.3 ч.8 ст. 130 ЦПК України вважається врученням судової повістки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказав, що у випадку його неявки у судове засідання розгляд справи проводити без його участі.
З врахуванням наведеного колегія суддів відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності ОСОБА_2 .
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Молиня Р.П., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважають законним та обгрунтованим, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 15 серпня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 , виданим Тернопільським МВ ДРАЦС Головного ТУ юстиції у Тернопільській області.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим 26.12.2018 року Тернопільським МВ ДРАЦС Головного ТУ юстиції у Тернопільській області.
Рішенням Збаразького районного суду від 20 липня 2023 року у справі №598/753/19, залишеним без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року та Верховного Суду від 05 червня 2024 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Тернополя, разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою с.Маркопіль Бродівського району Львівської області.
03 липня 2022 року ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 виїхав з України і не повернувся, що стверджується інформацією Державної прикордонної служби України від 08.05.2025 року.
Як вбачається із нотаріально посвідченої спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для прикордонних та митних служб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали свою згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Канади в період з 22 квітня 2022 року до 22 квітня 2023 року їхньому малолітньому синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у їхньому, батьків, супроводі, разом та окремо, які несуть повну відповідальність за життя та здоров»я їхнього сина і своєчасне його повернення в Україну.
Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Джулою О.М., зареєстровано в реєстрі за №№753, 754.
Орган опіки і піклування Збаразької міської ради не може надати висновок щодо доцільності відібрання малолітнього ОСОБА_3 , зокрема з тих підстав, що ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 не проживають за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 , відсутня можливість провести обстеження умов проживання дитини, встановити їх думку по справі.
Рішенням Тернопільської міської ради Тернопільської області №662 від 21.05.2025 року затверджено висновок щодо доцільності відібрання малолітнього ОСОБА_3 .
Згідно даного висновку орган опіки і піклування Тернопільської міської ради, враховуючи характеризуючі дані про батьків, судове рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір»ю, обстеживши умови проживання матері ОСОБА_1 , вважає за доцільне відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч.1 ст.162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
Такий правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 359/1144/21, від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20 та інших.
Відповідно до ст.163 СК України батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 дійшов до висновків, що мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Оскільки ОСОБА_2 не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, чинить перешкоди ОСОБА_1 спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , суд першої інстанції прийшов до законного та обгрунтованого висновку про наявність підстав для відібрання малолітнього сина сторін від батька та передання його матері. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів оцінює критично, оскільки суд відповідно до положень п.2 ч.7 ст. 130 ЦПК України надсилав судові повістки та іншу судову кореспонденцію відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 . Судові повістки поверталися на адресу суду із відміткою про причини невручення - адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до п.3 ч.8 ст. 130 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відсутність особи за адресою місця проживання особи. Отже, відповідач був належним чином відповідно до норм ЦПК України повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Крім цього, аналогічну адресу свого місця проживання ОСОБА_2 вказав у апеляційній скарзі - АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що виїзд дитини за кордон відбувся за згодою матері та повністю відповідав інтересам сина, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що в нотаріально посвідченій заяві обоє батьків як надали згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон - з 22 квітня 2022 року по 22 квітня 2023 року, так і зобов»язалися забезпечити своєчасне повернення дитини в Україну. Однак, даного зобов»язання щодо своєчасного повернення сина в Україну - до 22 квітня 2023 року ОСОБА_2 не виконав.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскільки в Україні введено воєнний стан, графіки відключення електроенергії, країною-агресором постійно ведуться масовані обстріли, тому такі обставини негативно відобразились би на психоемоційному стані дитини, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 141, 157 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» , мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні справи не враховано, що дитина безперервно та постійно проживає з батьком, ігнорування бажання дитини та примушування жити з матір»ю чинять психологічний тиск на дитину, дитина протягом тривалого часу проживає з батьком за кордоном, інтегрувалася у соціум, відвідує гуртки, спортивні секції, проживання сина з батьком відповідає принципу “найкращих інтересів дитини» колегія суддів оцінює критично та зазначає, що у даній справі не вирішується питання щодо визначення місця проживання дитини, такий спір уже вирішено і відповідач зобов»язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили.
Крім цього, ОСОБА_2 не надав доказів про те, що дитина інтегрувалася у соціум за місцем проживання у Канаді, відвідує навчальний заклад, спортивні чи інші секції, отримує медичний догляд, тощо.
Як судом першої, так і апеляційної інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про те, що задоволення цього позову суперечить інтересам дитини.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що з матері судом стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає, що така обставина жодним чином не свідчить про байдужість матері та відсутність вільного волевиявлення на утримання дитини. Оскільки дитина фактично проживає разом з батьком, який звернувся в суд із вимогою про стягнення аліментів, тому задоволення судом вимоги про стягнення аліментів не є перешкодою для задоволення даного позову про відібрання дитини.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при розгляді справи не було допитано психологів, свідків, які б могли надати інформацію про умови проживання дитини з батьком, ставлення дитини до матері і самої матері до дитини, не було допитано відповідача та не заслухано думку дитини, яка має право бути вислуханою при вирішення спору між батьками щодо її місця проживання, колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не заявляв жодних клопотань про долучення будь яких доказів, яких він не зміг надати суду першої інстанції, допит свідків, заслуховування у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції думки дитини, тощо.
Подане апеляційному суду 5 січня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів - висновку фахівця-психолога (дата складання якого 26.12.2025 року) та скарги ОСОБА_2 до ВРП щодо судді Олещука Б.Т. залишено без розгляду на підставі ч.2 ст.222 ЦПК України, оскільки таке клопотання не було заявлено разом з апеляційною скаргою та не зазначено поважних причин, з яких таке клопотання заявлено більш ніж через 2 місяці після подання апеляційної скарги. Відповідно до п.6 ч.2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обгрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 січня 2026 року.
Головуюча М.В. Хома
Судді О.З. Костів
Н.М. Храпак