Номер провадження: 22-ц/813/1151/25
Справа № 520/1309/18
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
25.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Одеської міської ради
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року
у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк Вікторія Костянтинівна про визнання спадщини відумерлою, недійсним договору витребування майна та скасування рішення,
встановив:
У лютому 2018 року Одеська міська рада (далі - ОМР) звернулась до суду із вказаним вище позовом у якому просила:
- визнати спадщину після смерті ОСОБА_3 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 33,9 кв.м., житловою площею - 17,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою;
- визнати недійсним договір дарування, серія та номер: 2989 від 22.12.2009 року, нібито виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца О.М., на підставі якого державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33765324, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_2 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., внесене до реєстру 10.03.2017 року, індексний номер рішення: 34219943, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що АДРЕСА_2 на праві власності належала ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, спадкова справа після її смерті не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
08.02.2017 року, на підставі договору дарування, серія та номер: 2989 від 23.12.2009 року та технічного паспорту від 11.07.1997 року, виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації, державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33765324, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
09.02.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О.П. посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер: 17, про продаж ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , а також прийнято рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна, індексний номер рішення: 33787698 від 09.02.2017 року.
10.03.2017 року зазначену вище квартиру за договором купівлі-продажу, серія та номер: 438, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., ОСОБА_4 продано ОСОБА_1 за 69 711 гривень.
10.03.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34219943 від 10.03.2017 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Позивач звертав увагу на те, що оскільки після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої увійшла спірна квартира, спадкоємці у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звернулися, спадкоємців за заповітом і за законом немає, тому квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
Тож територіальна громада м. Одеси з часу відкриття спадщини набула речові права на нерухоме майно, яке вибуло з володіння поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні позову Одеської міської ради.
У апеляційній скарзі ОМР, посилаючись обставини, якими обґрунтовано позов, а також на застосування судом першої інстанції не релевантної практики Верховного Суду, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказані вище позовні вимоги.
У судовому засіданні 18 листопада 2025 року представник скаржника ОСОБА_5 , підтримала вимоги апеляційної скарги, надала пояснення за доводами скарги, відповідачка ОСОБА_1 та її представник просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, колегія суддів погоджуючись із доводами апеляційної скарги стосовно того, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, є визнання спадщини відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна з володіння останнього набувача в порядку статей 387-388 ЦК України, та виснуючи про хибність протилежного висновку суду першої інстанції, звертає увагу на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 11 березня 2016 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 2696 та видано свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_4 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 33,9 кв.м., житловою площею - 17,3 кв.м. яка розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідками форми № 1 (виписка з будинкової книги про склад сім'ї та реєстрацію) від 18.04.2017 року № 68, форми А (картка прописки), форми Б (поквартирна картка), виданими посадовими особами КП «ЖКС «Чорноморський», ОСОБА_3 з 17.08.1988 року по 10.03.2016 року була зареєстрована та проживала одна за адресою: АДРЕСА_4 .
З 20.02.2000 року по 08.04.2016 року ОСОБА_3 знаходилась на обліку та обслуговуванні у відділенні Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Київського району м. Одеси.
Згідно з Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 06.02.2017 року № 46654396 спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Згідно з Витягом зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 06.02.2017 року № 46654414 ні заповіти, ні спадкові договори спадкодавцем не складалися.
08.02.2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33765324, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Вказане рішення про державну реєстрацію спірної квартири прийнято приватним нотаріусом на підставі, договору дарування за яким ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру ОСОБА_2 .
За договором купівлі-продажу 09.02.2017 року спірна квартира була продана ОСОБА_2 . ОСОБА_4 .
За договором купівлі-продажу 10.03.2017 року спірна квартира продана ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у таких правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки ефективним та законним способом захисту прав та інтересів територіальної громади у цій справі, з врахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі № 461/1525/15, є стягнення з Скляровського грошової компенсації вартості спірної квартири, виходячи з її ринкової вартості станом на час розгляду даної справи.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вирішувала питання вибору правомірного та ефективного способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписи ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному із них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Такий підхід до розв'язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, який на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, які мають право на спадщину.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що законодавство не містить правил про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або про способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі - спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою вже була відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що підлягає застосуванню норма права за аналогією закону, яка регулює подібні правовідносини, зокрема правила статті 1280 ЦК України, оскільки інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Відповідно Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист інтересу територіальної громади стосовно відумерлого майна повинен регулюватися та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Зміст статті 1280 ЦК України свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, тоді спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті.
Застосовуючи наведене правило за аналогією закону, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача має право на отримання виключно грошової компенсації.
Тож за висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позов територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передання її позивачу задоволенню не підлягають.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що правовідносини, з яких виникли спори в цій справі та у справі № 461/12525/15-ц не є подібними.
Так, у цій справі, відповідач набув право власності не на підставі спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування), а на підставі, як стверджує позивач - Одеська міська рада, підробленого договору дарування, тому апеляційний суд вважає, що правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, є не релевантними фактичним обставинам, що формують зміст правовідносин у цій справі.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.
Відумерла спадщина - це майно померлого, яке не переходить до його спадкоємців. Відумерла спадщина може утворитися, якщо на день смерті спадкодавця не виявиться спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, а також якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини або всі спадкоємці позбавлені права на спадкування.
Вирішуючи вимогу про визнання спадщини відумерлою, суд першої інстанції виснував, про доведеність позивачем того, що вказаний вище договір дарування від 23.12.2009 року кватири № 23 у будинку АДРЕСА_5 , на підставі ст.203 ч.3 та 215 ч.1,3 ЦК України є недійсним.
Так, з копії реєстру для реєстрації нотаріальних дій щодо посвідчення договору дарування від 23.12.2009 року № 2989 та копії реєстру для реєстрації нотаріальних дій, вчинених 23.12.2009 року, що надійшли на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 08.06.2023 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци О.М., убачається, що 23.12.2009 року нотаріальних дій під реєстровим № 2989 нотаріусом не вчинялось. Крім того, цим нотаріусом неодноразово повідомлялось про те, що ним не вчинялась нотаріальна дія щодо посвідчення договору дарування від 23.12.2009 року № 2989, та відповідний договір ним не посвідчувався, що підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи, що свідчить про те, що відповідний договір дарування від 23.12.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не укладався.
Отже, спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_3 , а після її смерті увійшла до складу спадщини, при цьому оскільки спадкова справа після померлої ОСОБА_3 не заводилася, спадкоємців після її смерті, як за заповітом, так і за законом немає, апеляційний суд виснує про наявність підстав для визнання відумерлою усієї спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , до складу якої, зокрема, входив спірний об'єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_2 , що відповідає статті 1277 ЦК України.
Водночас, щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, серія та номер: 2989 від 22.12.2009 року, на підставі якого державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33765324, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 , апеляційний суд зауважує про таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.
Отже, вимога про визнання недійсним договору дарування не відповідає належному способу захисту.
При цьому, вимоги Одеської міської ради про визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 33,9 кв.м., житловою площею - 17,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою та витребування вказаного майна з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради є правомірним та ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, є визнання спадщини відумерлою з подальшим витребуванням нерухомого майна з володіння останнього набувача в порядку статей 387-388 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 335/12292/19 (провадження № 61-10042св21).
У цій справі, Одеська міська рада до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою не має можливості зареєструвати право власності на відумерле майно, однак за законом на неї покладено обов'язок щодо захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає у забезпеченні того, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі складу спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
Територіальна громада має публічний обов'язок прийняти відумерлу спадщину, який трансформується у правомірний інтерес, який підлягає судовому захистові. Тобто у зв'язку з відсутністю спадкоємців у Одеської міської ради виник правомірний (цивільний) інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади, що дає підстави місцевій раді звертатися до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з відповідними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц (провадження № 61-34143св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц (провадження № 61-5251св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19 (провадження № 61-1157св21), від 17 серпня 2022 року у справі № 521/6465/18 (провадження № 61-6111св21).
У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц (провадження № 61-47178св18) зроблено висновок про те, що відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд виснує, що оскільки квартира АДРЕСА_2 є відумерлою спадщиною, що вибула з володіння територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради поза її волею, остання має право витребувати відповідне майно із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України (у поєднанні із застосуванням правил статті 1218 ЦК України).
Щодо втручання держави в право на мирне володіння майном.
В постанові від 07 листопада 2018 року у справі N 488/6211/14-ц (провадження N 14-235цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 461/12525/15-ц (провадження N 14-190цс20).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц (провадження N 14-2цс21) зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови). Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається (пункт 154 постанови).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі N 469/1044/17 (провадження N 14-317цс19, пункти 40-43)).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства (пункти 183-188 постанови).
Отже, у спірних правовідносинах, втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ, а також має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права власника майна - територіальної громади м. Одеса, на відновлення становища, яке існувало до порушення. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства (пункти 183-188 постанови).
Відповідно до статтей 1,2, 6, 10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. При цьому нерухоме майно, що є у комунальній власності територіальних громад - це одна зі складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.
Отже, правовідносини. пов'язані з вибуттям нерухомого майна з власності територіальної громади міста Одеси, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а його витребування переслідує легітимну мету.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Ураховуючи обставини зазначеної справи та наведені вище принципи, які є складовими верховенства права, апеляційний суд виснує, що визнання спірного майна відумерлою спадщиною та його перехід у власність територіальної громади, відповідає вимогам закону та здійснюється в інтересах суспільства, оскільки створює умови для реалізації повноважень та виконання завдань Одеською міською радою, зокрема, щодо передачі житла у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально вразливим категоріям населення.
Крім того, в даному випадку треба врахувати, що спірна квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 , внаслідок незаконних дій останнього.
При цьому, зважаючи на конструкцію ст. 388 ЦК України, яка передбачає можливість право власника на витребування майна від добросовісного набувача, у цій справі добросовісність чи дій ОСОБА_1 щодо укладення із ОСОБА_4 договору купівлі-продажу, серія та номер: 438, від 10.03.2017 року, спірної квартири не має правового значення.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що з урахуванням обставин цієї справи, в результаті задоволення позову Одеської міської ради буде дотримана справедлива рівновага (баланс) між загальним (суспільним) інтересом громади та інтересами ОСОБА_1 , яка може відновити свої права у порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позов Одеської міської ради, з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк Вікторія Костянтинівна про визнання спадщини відумерлою, недійсним договору витребування майна та скасування рішення задовольнити частково.
Визнати спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 33,9 кв.м., житловою площею - 17,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою.
Витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Одеси, в особі Одеської міської ради, квартиру АДРЕСА_2 .
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова