12.01.26
22-ц/812/64/26
Провадження № 22-ц/812/64/26 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.
Провадження № 22-ц/812/65/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
12 січня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/5394/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,
за участі представниці позивачки - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представниці відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_3 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за договором між батьками, пені за час прострочки сплати, три проценти річних та інфляційних втрат,
25 червня 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_5 , звернулась до суду з позовом, вимоги якого збільшила в подальшому, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за договором між батьками на проживання дитини, пені за час прострочки сплати, 3% річних та інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано тим, що від фактичних шлюбних відносин сторони мають спільного сина.
20 серпня 2014 року між сторонами був укладений договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину (далі - Договір), який був посвідчений приватним нотаріусом.
Всупереч умовам вищезазначеного Договору протягом 2014-2024 року прийняті відповідачем на себе зобов'язання за Договором щодо сплати аліментів відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.3 виконувались неналежним чином та не в повному обсязі. Так, з серпня 2014 року по червень 2024 року відповідач зобов'язаний був заплатити 4 979 680 грн, проте останнім сплачено коштів лише в сумі 2 335 155.82 грн.
Відповідачем повністю сплачено аліментні платежі лише за період з серпня 2014 року по жовтень 2020 року. Станом на день звернення з даним позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість зі сплати аліментів за листопад 2020 року - червень 2024 року, передбачених пунктами 2.2.1, 2.2.3 Договору, в сумі 2 644 524.18 грн. (4 979 680 - 2 335 155.82=2 644 524.18).
За пунктом 2.10 Договору, сторона, що порушила зобов'язання за цим договором, повинна усунути ці порушення. В разі прострочення виплати відповідач сплачує пеню у розмірі 1 (одного) відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Водночас, до всіх грошових зобов'язань за його порушення, так як між сторонами укладено договір, застосовуються положення статті 625 ЦК України.
Станом на день звернення з даним позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість по аліментам, а тому відповідач повинен сплатити 1 127 134,65 грн. пені відповідно до пункту 2.10 Договору та 350 530,03 грн. інфляційних втрат; 98 914,20 грн. - три проценти річних.
ОСОБА_2 є працездатною особою, офіційно працевлаштований, має високий постійний офіційний дохід (близько 6 000 Євро щомісячно), але виплатити у добровільному порядку вказану суму заборгованості відмовляється. Неодноразові вимоги позивачки щодо сплати аліментів в повному обсязі залишені відповідачем без задоволення
Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь за Договором заборгованість по виплаті аліментів за попередні періоди з червня 2019 року по червень 2024 року включно в сумі 5 400 169.32 грн, з яких: 3 622 674.12 грн - борг зі сплати аліментів, передбачених підпунктами 2.2.1 та 2.2.3 Договору; 334 363.67 грн - пені, відповідно до пункту 2.10 Договору; 1 168 441.83 грн - інфляційних втрат та 274 689. 70 грн - три проценти річних.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість по виплаті аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з червня 2021 року по червень 2024 року включно в сумі 1 347 367 грн 04 коп., 71 413 грн 31 коп. - пені, а всього 1 418 780 грн 35 коп.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 168 441.83 грн інфляційних втрат та 274 689.70 грн трьох процентів річних - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 14 187.80 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов'язання за договором про сплату аліментів на дитину відповідно до умов договору укладеного 12 серпня 2014 року з подальшими змінами та доповненнями, не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої підлягає стягненню з останнього відповідно до вимог ЦК України.
Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів виникли у відповідача саме за нотаріально посвідченим договором - отже на дійсні правовідносини сторін поширюється загальний строк позовної давності у три роки - отже заборгованість по аліментам підлягає стягненню за період з червня 2021 року, тобто за три роки до звернення до суду з цим позовом за кожним окремим періодичним платежем (адже прострочення платника відбувалося вже з 10 числа кожного поточного місяця, що достовірно було відомо отримувачу аліментів).
Щодо поточних платежів - суд повністю погодився з розрахунком, наданим представником позивачки, оскільки при розрахунку враховані за період 2021- квітень 2023 року надані відомості про доходи відповідача з місця його роботи та отримання оплати за цивільно-правовими угодами - для нарахування поточного розміру аліментів відповідно до умов договору 30% від усіх доходів боржника, та з урахуванням умови договору, що сума аліментів не може бути меншою 20 прожиткових мінімумів на дитину - в ті місяці, коли 30% його доходу були меншими (або взагалі невідомими) за мінімально встановлений договором розмір аліментів.
За такого, розмір заборгованості по аліментам з урахуванням сплачених відповідачем платежів - в межах загального трирічного строку за період з червня 2021 року становить 1 347 367.04 грн.
При цьому суд враховує, що сторонами укладено письмовий договір про сплату аліментів на дитину в порядку статті 189 СК України, де також передбачено відповідальність у разі його невиконання у вигляді пені за кожен день прострочення сплати аліментів, що відповідає статті 196 СК України
Отже, до даного виду зобов'язання, в разі його порушення, правило статті 625 ЦК України не застосовується, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити, а така вимога позивача є безпідставною.
Умови Договору про сплату аліментів (пункт 2.10 ), укладеного між сторонами, також передбачають такий вид відповідальності платника як сплата пені у розмірі 1 (одного) відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Доводи відповідача про необхідність врахування його майнового стану при визначенні розміру пені, суд відхиляє, оскільки крім посилання на введення в Україні воєнного стану та зниження рівня його заробітної плати одночасно з зростанням його власних витрат на проживання за кордоном - відповідач не наводить обґрунтувань того, що його майновий стан не дає йому змогу сплатити пеню за прострочення сплати аліментів у визначеному судом розмірі, як і не надає жодних доказів на підтвердження своїх заперечень.
Суд не погодився з розрахунком пені, наданим позивачкою, оскільки заборгованість за минулі роки у розмірі 2 396 995,07 грн неправильно взята позивачем до розрахунку.
Не погодившись з рішенням суду, в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів, ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила його змінити в оскаржуваній частині та стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по виплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 у розмірі 3 622 674.12 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню за період з червня 2021 року по червень 2024 року у розмірі 3 622 674.12 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд для нарахування розміру заборгованості помилково обрав замість загальної суми заборгованості (6 166 436, 36 грн) сукупну (3 744 362, 105 грн) і помилково вирахував заборгованість за останні три роки, з червня 2021 по червень 2024 року, 1 347 367,04 грн.
Таким чином, якщо взяти до уваги, що попередньо сплачені відповідачем кошти рахуються як сплата заборгованості за попередні періоди до травня 2019 року, розмір заборгованості у період з червня 2021 по червень 2024 року, тобто за три роки, складає: 2 657 897, 56 грн (6 166436,36 грн -3508538, 89 грн = 2 657 897, 56 грн).
При вирішенні питання щодо застосування позовної давності, суд помилково взяв за основу статтю 194 СК України, замість 189 СК України, зазначивши, що стягнення заборгованості за аліментами за період в 10 років можливо лише при стягненні аліментів за виконавчим листом, але не на підставі нотаріально укладеного батьками дитини договору про сплату аліментів та стягнув заборгованість лише за три роки.
При цьому, ухвалюючи рішення в частині заявлених позивачкою 3% річних та інфляційний витрат, суд першої інстанції все ж дійшов до висновку, що правовідносини сторін по даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України, до яких положення частини 2 статті 625 ЦК України не застосовуються.
Правовідносини сторін по даній справі регулюються нормами Сімейного кодексу України.
На правовідносини, які регулюються СК України, не поширюється дія норм ЦK України про позовну давність, а тому суд першої інстанції неправомірно та безпідставно частково задовольнив позовні вимоги, оскільки стягненню підлягає сума за весь період несплати аліментів, тобто з червня 2019 року по червень 2024 року у розмірі - 3 622 674, 12 грн.
Якщо припустити, що правовідносини сторін регулюються нормами ЦК України, а не як встановлено судом в даній справі-нормами СК України, позивачкою не пропущено позовну давність, з тих підстав, що відповідач, сплативши частково заборгованість за аліментним договором, перервав позовну давність.
Враховуючи те, що розмір пені у період з 10 червня 2021 року по 10 червня 2024 року перевищує загальний розмір заборгованості по аліментах, позивачка у відповідності до статті 196 СК України, просить суд змінити рішення в частині стягнення пені, шляхом стягнення пені за прострочення сплати аліментів у період з 10 липня 2021 року до 10 червня 2024 року у розмірі 3 622 674,12 грн.
З тих підстав, що предметом спору є стягнення заборгованості, а не збільшення розміру аліментів чи зміна способу їх стягнення, звітування перед відповідачем щодо витрачання грошових коштів на потреби дитини не передбачене ані попередньо укладеним між сторонами договором, ані будь-якими іншими домовленостями. Тож контроль за цільовим витрачанням сплачених аліментів здійснюється відповідно до Порядку здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_3 , не погодився з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних підстав, передбачених статтею 76 Закону України «Про міжнародне право» не було для розгляду справи та винесення рішення Центральним районним судом міста Миколаєва, що свідчить про його незаконність. Адже сторони не проживають в Україні, у боржника відсутнє рухоме чи нерухоме майно на території України.
Окрім цього, статтею 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зобов'язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
Враховуючи, що дитина з матір'ю проживає за межами України з лютого 2022 року, тому саме правом держави проживання мають вирішувати спори щодо аліментів. Так само і питання їх належного використання.
Судом було здійснено помилкові розрахунки при вирахуванні розміру заборгованості з аліментів.
Так, судом було взято за основу довідки ТОВ «Епам Діджитал» № 3868 від 06 листопада 2024 року та ТОВ «Епам Системз» № 95 від 28 лютого 2025 року.
В ТОВ «Епам Діджитал» відповідач працював як найманий працівник в період з 20 лютого 2023 року по 30 квітня 2024 року і отримував заробітну плату. При цьому судом не було взято до уваги, що відповідно до наданої довідки за період роботи оклад відповідача становив 108 100,00 грн, однак щомісяця він отримував більші суми, але судом не було встановлено і позивачем не було надано доказів з чого саме ці суми складались.
Однак судом було порушено приписи законодавства і неправильно застосовано норми матеріального права і взято за основу до вирахування доходу відповідача суми до виплати податків та платежів.
Судом було невірно взято базу для нарахування і невірно обчислено розмір аліментів, які підлягають до сплати.
Також відсутні детальні щомісячні розрахунки в рішенні суду, чим порушені права, забезпечені статтею 55 Конституцією України, адже неможливо встановити чому саме розмір 1 347 367,04 грн аліментних зобов'язань було визначено судом до сплати. Також судом не було вказано чи були враховані виплати, які фактично було проведено відповідачем на користь позивачки щомісячно.
Щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, то відповідач вважає, що вони не підлягали задоволенню, адже стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Судом було взято до уваги щомісячну оплату аліментів на утримання дитини відповідачем, що свідчить про відсутність факту ухилення від сплати аліментів, однак судом не були враховані пояснення відповідача про скрутне становище з огляду на воєнний стан, необхідність зміни місця проживання, необхідність допомоги позивачці та сину в облаштуванні життя з огляду на війну і зміну місця проживання. Відповідач не ухилявся від усієї можливої допомоги своєму сину та позивачці і робив все можливе, що може бути визнано як поважною причиною для незастосування відповідальності за ухилення від сплати аліментів у вигляді неустойки. При цьому він не ховався від позивачки, завжди контактував, надавав чималу допомогу навіть з врахуванням проживання в різних країнах.
Від ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_8 ..
В своєму відзиві на апеляційну скаргу позивачка зазначала, що в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Доводи ОСОБА_2 щодо порушення судом правил підсудності є не обґрунтованими, позовна заява подана з додержанням вимог статей 175-177 ЦПК України, віднесена до юрисдикції суду, а отже, судове рішення постановлено без порушень правил підсудності.
Долучені відповідачем до апеляційної скарги додатки, додаткові докази, є новими доказами у справі та такими, які не були досліджені судом першої інстанції, обґрунтувань щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Судом першої інстанції дійсно невірно взято базу для нарахування і невірно обчислено розмір аліментів, які підлягають сплаті.
Вказана сума заборгованості за лютий 2023 року відповідає заявленому розрахунку.
Будь-яких заперечень під час розгляду справи, щодо правильності нарахування заборгованості як від відповідача, так і його представниці до суду не надходило, матеріали справи доказів, які б спростовували правильність нарахування, також не містять.
Приховування реальних доходів свідчить про наявність вини апелянта у виникненні заборгованості, що є підставою для нарахування пені, а не для її зменшення чи скасування.
Також матеріали справи не містять доказів на спростування відсутності вини відповідача у виникненні заборгованості по сплаті аліментів.
Позивачка просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20 серпня 2014 року між сторонами був укладений договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 970.
Відповідно пункту 1.3 місцем проживання дитини визначено місце проживання матері, мати зобов'язується попереджати батька про зміну місця проживання дитини не пізніше місяця.
Сторони не заперечують, що дитина проживає разом з матір'ю. При цьому, позивачка зазначає при зверненні до суду, що місцем її проживання є місто Миколаїв, відповідач стверджує , що дитина з матір'ю проживає в місті Ліссабон, Португалія. Жодних доказів на підтвердження того, що дитина проживає з матір'ю за кордоном - сторони суду не надали.
Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2. Договору, сторони погодились, що аліменти, сплачуються відповідачем складаються з виплат у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 15 (п'ятнадцять) встановлених законом прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що на дату укладення цього Договору складала 15 480 гривень на місяць.
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що для забезпечення літнього відпочинку дитини, відповідач не пізніше 5 червня кожного року, додатково сплачує грошові кошти в розмірі одномісячної аліментної виплати. Сплата аліментних платежів починається за місяць у якому посвідчено цей договір (пункт 2.3 Договору). Сторони домовились, що кошти будуть сплачуватись Відповідачем шляхом їх перерахування на поточний (картковий) рахунок позивачки або готівкою позивачці під розписку (пункт 2.4. Договору).
Пунктом 2.7 цього договору зазначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю одержувача, яким є мати дитини - позивачка по справі.
Відповідно пункту 2.10 Договору, в разі прострочення виплати платник сплачує пеню в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Розділом 3 Договору передбачено порядок здійснення батьківських прав також щодо поряду зустрічей з дитиною (два дні на місяць) та у період канікул.
17 лютого 2015 року сторонами був укладений додатковий договір № 1 до вказаного вище Договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 97.
Відповідно до додаткового договору № 1, внесено зміни до пункту 2.2.1 Договору виклавши його в новій редакції, а саме: «2.2.1. виплати у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 30% від усіх видів доходу Відповідача, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку.».
25 вересня 2018 року сторонами був укладений додатковий договір № 2 до вказаного вище Договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним номером 516. Відповідно до додаткового договору № 2, внесено зміни до пункту 2.2.1 Договору виклавши його в новій редакції, а саме: «2.2.1. виплати у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 30% від усіх видів доходу Відповідача, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку, які сплачується до 9 числа поточного місяця, за який здійснюються оплата аліментів.».
На підтвердження своїх позовних вимог позивачка надала суду виписку по своєму картковому рахунку за період з вересня 2022 по червень 2024 року , згідно якого ОСОБА_9 сплачував їй щомісячно 36 000-39 000 грн, в травні 2022 - серпні 2022 року- по 25 000 грн.
З розрахунку пені, наданого представником позивача до первісного позову вбачається, що пеня нараховується на всю суму аліментів, яку на її думку, мав сплатити відповідач, виходячи з розрахунку 20 розмірів прожиткового мінімуму для дитини ( для прикладу в вересні 2023 року - пеня та інші штрафні санкції нараховуються на суму 56 660 грн, при тому що в розрахунку заборгованості за аліментами зазначено лише 20 660 грн, оскільки 36 000 грн сплачено відповідачем).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення суду першої інстанції повною мірою не відповідає.
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам за договором.
Нормами сімейного законодавства встановлюється порядок укладення договору про сплату аліментів на дитину та зазначаються правові наслідки у разі невиконання такого договору.
Згідно з частиною 2 статті 181 Сімейного кодексу України (далі - СК України) за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною 1 статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Установлено, що спірний договір з подальшими змінами містить усі істотні умови, які необхідні для укладення такого виду договору, умови надання коштів на утримання дітей, їх розмір, що відповідає інтересам дітей та є обов'язковими для сторін договору. Цей договір укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.
Відповідно до положень статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 4 статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
В абзаці 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це у договорі.
Частиною 2 статті 189 СК України встановлено, що у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Встановлений частиною 2 статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Окрім того, законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але в жодному разі цим правом не обмежив право на судовий захист.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором про сплату аліментів від 20 серпня 2014 року з подальшими змінами щодо розміру аліментів. Доказів щодо належного виконання своїх обов'язків за цим Договором відповідачем не надано.
Між тим, суд першої інстанції при вирішенні спору, помилково застосував загальну позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України щодо стягнення заборгованості по аліментам за період з червня 2019 року по червень 2024 року з огляду на таке.
Позовна давність застосовується для захисту порушених (оспорюваних, не визнаних) цивільних прав особи і регулюється ЦК України. Водночас норми про позовну давність містяться в інших кодексах і законах, зокрема, у СК України, ГК України, Бюджетному кодексі України, Податковому кодексі України, а також у Законі України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 року № 3390-VI і Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.
Норми про позовну давність можуть міститися й у міжнародних договорах, міжнародних актах, до яких приєдналася Україна.
При цьому норми про позовну давність як строк захисту саме прав суб'єктів цивільних правовідносин (тобто осіб приватного права) не можуть регулюватися публічними законами.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі « STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Правовідносини, що виникли у сторін у справі, яка переглядається, регулюються нормами СК України, оскільки виникли з приводу виконання обов'язку батька дитини по сплаті аліментів та інших витрат відповідно до умов договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів на дитину від 20 серпня 2014 року, а тому на ці правовідносини розповсюджуються саме норми СК України.
За змістом частини 1 статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
Отже, позовна давність щодо стягнення заборгованості по аліментам, щорічної грошової суми на літній відпочинок дитини та пені за порушення сплати аліментів за вимогами ОСОБА_4 за період з червня 2019 року по червень 2024 року не застосовується, а тому заборгованість по сплаті цих виплат, передбачених сторонами умовами зазначеного договору, підлягає стягненню саме за такий період.
При перевірці обрахування заборгованості по аліментам апеляційний суд частково не погоджується з розрахунком позивачки та суду першої інстанції, при цьому зауважує.
По-перше, при розрахунку заборгованості по аліментам позивачка та суд першої інстанції помилково при обрахуванні заборгованості по аліментам щороку (2019-2024 роки) за червень суму аліментів, що підлягає сплаті відповідачем, обраховували у подвійному розміру, безпідставно додаючи до щомісячної суми аліментів щорічну грошову суму відповідно пункту 2.2.3 Договору, за яким для забезпечення літнього відпочинку дитини, відповідач не пізніше 5 червня кожного року, додатково сплачує грошові кошти в розмірі одномісячної аліментної виплати (додаткові витрати). Отже, заборгованість по таким виплатам підлягає окремому обрахуванню та не повинна включатися до щомісячних платежів по аліментам.
По-друге, при обрахуванні доходу відповідача, з якого підлягає обрахуванню розмір щомісячних платежів (30% від усіх видів доходу, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку,) за період з лютого 2023 року по грудень 2023 року, не було відраховано суму податків та зборів, зокрема, військового збору, відповідно до наданої довідки ТОВ «Епам Діджитал». При цьому апеляційний суд вважає за необхідне врахувати приписи частини 1 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», якими визначено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За такого, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині заслуговують на увагу.
По-трете, у розрахунках позивачки за деякі періоди заборгованості, зокрема, березень та квітень 2024 року, при виконанні розрахунків заборгованості були допущені арифметичні помилки.
Таким чином, заборгованість по аліментам повинна обраховуватися за період з червня 2019 року по червень 2024 року наступним чином:
Сума аліментів, що підлягала Сума сплачених Заборгованість відповідача
сплаті за договором відповідачем аліментів по аліментам
Червень 2019 року 58 991.10 грн 21 103.95 грн 37 887.15 грн
Липень 2019 року 33 980 грн 21 094 грн 12 886 грн
Серпень 2019 року 36 186.996 грн 19 900 грн 16 286.996 грн
Вересень 2019 року 53 889.756 грн 19 820.4 грн 34 069.356 грн
Жовтень 2019 року 33 980 грн 16 815.5 грн 17 164.5 грн
Листопад 2019 року 33 980 грн 17 910 грн 16 070 грн
Грудень 2019 року 49 152 грн 0 грн 49 152 грн
Січень 2020 року 35 580 грн 28 080 грн 7 500 грн
Лютий 2020 року 36 195.621 грн 28 400 грн 7 795.621 грн
Березень 2020 року 67 421.25 грн 29 500 грн 37 921.25 грн
Квітень 2020 року 44 360 грн 30 000 грн 14 360 грн
Травень 2020 року 44 360 грн 30 000 грн 14 360 грн
Червень 2020 року 50 396.07 грн 30 000 грн 20 396.07 грн
Липень 2020 року 46 360 грн 28 600 грн 17 760 грн
Серпень 2020 року 46 360 грн 29 000 грн 17 360 грн
Вересень 2020 року 61 834.065 грн 0 61 834.065 грн
Жовтень 2020 року 46 360 грн 33 852 грн 12 508 грн
Листопад 2020 року 46 360 грн 30 000 грн 16 360 грн
Грудень 2020 року 52 233.3 грн 29 500 грн 22 733.30 грн
Січень 2021 року 47 900 грн 29 300 грн 18 600 грн
Лютий 2021 року 47 900 грн 29 000 грн 18 900 грн
Березень 2021 року 70 665.9 грн 29 000 грн 41 665.9 грн
Квітень 2021 року 47 900 грн 29 500 грн 18 400 грн
Травень 2021 року 47 900 грн 29 500 грн 18 400 грн
Червень 2021 року 49 885.50 грн 29 000 грн 20 885.50 грн
Липень 2021 року 50 200 грн 28 500 грн 21 700 грн
Серпень 2021 року 52 843.875 грн 28 000 грн 24 843.875 грн
Вересень 2021 року 50 200 грн 28 000 грн 22 200 грн
Жовтень 2021 року 50 200 грн 28 000 грн 22 200 грн
Листопад 2021 року 50 200 грн 28 000 грн 22 200 грн
Грудень 2021 року 75 110.76 грн 28 000 грн 47 110.76 грн
Січень 2022 року 52 360 грн 27 500 грн 24 860 грн
Лютий 2022 року 66 977.961 грн 28 000 грн 38 977.961 грн
Березень 2022 року 92 152.635 грн 10 000 грн 82 152.635 грн
Квітень 2022 року 52 360 грн 24 000 грн 28 360 грн
Травень 2022 року 52 360 грн 25 000 грн 27 360 грн
Червень 2022 року 60 776.10 грн 25 000 грн 35 776.10 грн
Липень 2022 року 54 880 грн 50 500 грн 4 380 грн
Серпень 2022 року 69 139.074 грн 29 000 грн 40 139.074 грн
Вересень 2022 року 88 568.49 грн 37 000 грн 51 568.49 грн
Жовтень 2022 року 54 880 грн 37 000 грн 17 880 грн
Листопад 2022 року 59 345.352 грн 37 000 грн 22 345.352 грн
Грудень 2022 року 85 109.37 грн 37 300 грн 47 809.37 грн
Січень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Лютий 2023 року 77 654.085 грн 36 000 грн 41 654.085 грн
Березень 2023 року 130 229.676 грн 36 000 грн 94 229.676 грн
Квітень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 600 грн
Травень 2023 року 70 844.556 грн 36 000 грн 34 844.556 грн
Червень 2023 року 56 600 грн 38 700 грн 17 900 грн
Липень 2023 року 56 660 грн 38 800 грн 17 860 грн
Серпень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Вересень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Жовтень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Листопад 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Грудень 2023 року 56 660 грн 36 000 грн 20 660 грн
Січень 2024 року 63 920 грн 37 000 грн 26 920 грн
Лютий 2024 року 63 920 грн 38 000 грн 25 920 грн
Березень 2024 року 119 195.817 грн 38 000 грн 81 195.817 грн
Квітень 2024 року 99 137. 274 грн 38 000 грн 61 137.274 грн
Травень 2024 року 63 920 грн 39 000 грн 24 920 грн
Червень 2024 року 63 920 грн 31 312 грн 32 608 грн
Всього заборгованість відповідача по аліментам за обрахований період складає - 1 756 868.73 грн
Окремого обрахування потребує заборгованість за вказаний період щорічної грошової суму відповідно пункту 2.2.3 Договору, за яким для забезпечення літнього відпочинку дитини, відповідач не пізніше 5 червня кожного року, додатково сплачує грошові кошти в розмірі одномісячної аліментної виплати (додаткові витрати). Така заборгованість за період 2019-2024 років складає 340 568.77 грн (червень 2019 року - 58 991.10 грн +червень 2020 року - 50 396.07 грн + червень 2021 року - 49 885.50 грн + червень 2022 року - 60 776.10 грн + червень 2023 року - 56 600 грн + червень 2024 року - 63 920 грн).
Оскільки така щорічна виплата узгоджена сторонами в укладеному договорі та доказів сплати таких грошових коштів відповідачем не надано, то позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції статей 67, 76 Закону України «Про міжнародне право» щодо підсудності розглянутої справи з огляду на те, що сторони не проживають в Україні, у боржника відсутнє рухоме чи нерухоме майно на території України, є неприйнятними з огляду на те, що дитина з матір'ю постійно зареєстровані в Україні і до повномасштабного військового вторгнення рф на територію України постійно проживали на її території. Проте, внаслідок військових дій рф проти України тимчасово виїхали за межі України, а тому підстав для розгляду справи, яка переглядається, за межами України відсутні.
Аргументи апеляційної скарги про відсутності з боку боржника факту ухилення від сплати аліментів з огляду виплати таких аліментів частково, наявність військового стану на Україні, скрутний майновий стан платника аліментів, зміна його місця проживання правильно не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих фактів відповідачем суду не надано. Сам по собі факт наявності в України військового стану не може свідчити про неможливість сплати аліментів на дитину у визначеному договором розмірі. При цьому також треба зауважити, що заборгованість по аліментам мала місце вже за 2019, 2020, 2021 роки, коли такі обставини як військовий стан на території України взагалі були відсутні.
Зміна матеріального стану платника аліментів є підставою для ініціювання зміни розміру аліментів за укладеним сторонами договором, розірвання такого договору або внесення до нього відповідних змін.
За загальним правилом зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (частина 1 статті 652 ЦК України).
Стороні, що вимагає зміни або припинення спірного договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право звернутися до суду з позовом про зміну або розірвання договору.
Матеріали справи не містять досудової вимоги відповідача про розірвання договору, однак це не позбавляє його права звернутись до суду за захистом своїх прав, виходячи з фундаментальних положень права особи на розірвання договору у судовому порядку.
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення пені.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина 4 статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в нормах СК України або за домовленістю в договорі сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи ( постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).
Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відповідно пункту 2.10 Договору, в разі прострочення виплати платник сплачує пеню в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19).
«Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %; при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується» (постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 2 статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, було встановлено, що відповідач, який на підставі договору сторін зобов'язаний щомісячно сплачувати аліменти у розмірі 30% від свого доходу на малолітнього сина, але не менше ніж 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для дитини відповідно віку, належним чином не виконував такі зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість за період з червня 2019 року по червень 2024 року, а тому відповідно позивачка має право на отримання пені, розмір якої за період із червня 2019 року до червня 2024 року з урахуванням перерахованої заборгованості обраховується наступним чином:
№Заборгованість по аліментах за відповідний місяцьКількість днів прострочення заборгованості по аліментах за відповідний місяць Розрахунок пеніРозмір пені за відповідний період
1.Червень 2019 року -37 887.15 грн 179737 887.15 х1797х1%680 832,09 грн
2.липень 2019 року - 12 886 грн176612 886х1766х1%227 566,76 грн.
3.серпень 2019 року - 16 287 грн173516 287х1735х1%282 579,45 грн
4.вересень 2019 року -34 069.36 грн170534 069.36х1705х1%580 882,59 грн.
5.жовтень 2019 року 17 164.50 грн1674 17164.50х1674х1%287 333,73 грн
6.листопад 2019 року - 16 070 грн164416 070х1644х1%264 190,80 грн.
7.грудень 2019 року 49 152 грн161349 152х1613х1%792 821,76 грн.
За таким же розрахунком слід обраховувати пеню й за наступні періоди до червня 2024 року, між тим за позовними вимогами сума пені, яку просила стягнути позивачка, складає 334 363.67 грн. З огляду на наведені розрахунки пені, за червень 2019 року розмір пені вже перевищує суму пені, яка була заявлена до стягнення в позові.
Враховуючи приписи частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справу тільки в межах заявлених позовних вимог, а відтак позовні вимоги про стягнення пені за період з червня 2019 року по червень 2024 року у заявленому в позові розмірі 334 363.67 грн підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі позивачка просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у період з 10 липня 2021 року до 10 червня 2024 року у розмірі 3 622 674,12 грн. Між тим, такі вимоги є безпідставними, оскільки відповідно до частини 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 про відсутність вини у простроченні сплати аліментів не заслуговують на увагу з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановив, що вина останнього у простроченні сплати аліментів об'єктивно існує, оскільки він знав про існування умов Договору про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на малолітнього сина, а також нерегулярно здійснював платежі в рахунок погашення боргу по аліментам. Вказане є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами Договору. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність вини боржника у виникненні заборгованості по аліментам, матеріалами справи не містять.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді спору неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання про застосування позовної давності та при обрахуванні розміру заборгованості по аліментам та пені, а тому апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року в оскаржуваній частині слід змінити.
Це ж рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржувалось, а відтак судом апеляційної інстанції в цій частині не перевірялось.
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судовий витрат, до яких відповідно до статті 133 ЦПК України віднесені судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну (правничу) допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволенні позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 ЦПК України).
За результатами перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково на 61.46%. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено.
Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_4 повинна була сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, в оскаржуваній частині, в розмірі 4 772.73 грн (3 181.82 грн (розмір судового збору за оскаржувану частину позовних вимог) х 150% = 4 772.73 грн).
Оскільки ОСОБА_4 , як стягувачка аліментів, звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частин 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, в частині задоволених позовних вимог, та за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 6 115.14 грн (4 772.73 грн х 61.46% = 2 933.32 грн; 2 933.32 грн + 3 181.82 грн =6 115. 14 грн).
Крім того, відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою, повинен був сплатити судовий збір, в частині оскаржуваних позовних вимог, в розмірі 4 772.73 грн. Проте, при зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 21 281.70 грн.
За такого, ОСОБА_2 необхідно повернути з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 16 508. 97 грн (21 281.70 грн - 4 772.73 грн = 16 508.97 грн).
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця - ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2025 року в оскаржуваній частині змінити.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості по аліментам, додатковим виплатам та пені за період з червня 2019 року по червень 2024 року задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за період з червня 2019 року по червень 2024 року включно 1 756 868 (один мільйон сімсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 73 коп. заборгованості по аліментах на неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 340 568 (триста сорок тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн 77 коп. - заборгованості за додатковими виплатами та 334 363 (триста тридцять чотири тисячі триста шістдесят три) грн 67 коп. - пені.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 6 115 (шість тисяч сто п'ятнадцять) грн 14 коп. судового збору.
Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету, надмірно сплачений на р/р: UA318999980313111206080014478, отримувач: Миколаїв. ГУК/тг м. Миколаїв/22030101, код отримувача: 37992030, Банк: Казначейство України, судовий збір у розмірі 16 508 (шістнадцять тисяч п'ятсот вісім) грн 97 коп. згідно платіжної інструкції № 8C07-A4РВ-35ЕН-33С6 від 21 жовтня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року.