09 січня 2026 року
м. Київ
справа № 742/532/18
провадження № 61-12706св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чернігівський обласний центр зайнятості,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2023 року у складі судді Циганка М. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Висоцької Н. В., Салая Г. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що на підставі наказу від 13 листопада
2013 року був прийнятий на посаду директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості.
10 жовтня 2017 року Чернігівський обласний центр зайнятості видав наказ про створення Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості та цим наказом були затверджені положення про Прилуцьку міськрайонну філію Чернігівського обласного центру зайнятості, її структуру та штатний розпис.
11 жовтня 2017 року Чернігівський обласний центр зайнятості видав наказ про введення в дію структур та штатних розписів філій та апарату Чернігівського обласного центру зайнятості, яким введено в дію затверджені структури та штатні розписи апарату Прилуцької міськрайонної та Чернігівської районної філій Чернігівського обласного центру зайнятості з 11 жовтня 2017 року.
Цього ж дня Чернігівський обласний центр зайнятості видав наказ про попередження працівників Прилуцького міськрайонного та Чернігівського районного центрів зайнятості про наступне вивільнення через два місяці у зв'язку із припиненням юридичних осіб в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України. ОСОБА_1 з цим наказом був ознайомлений 13 листопада 2017 року.
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 05 лютого
2018 року його було звільнено з роботи у зв'язку із реорганізацією підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці.
Позивач вважав, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, а саме в порушення частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець не запропонував вакантні посади, які існують саме на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Крім того відповідач не врахував норми частини першої статті 42 КЗпП України та прийняв на роботу працівників, які мали нижчу кваліфікацію, а також звільнення відбулося в той період, коли він перебував у відпустці.
Позивач указував, що незаконне звільнення з роботи завдало йому сильних душевних переживань, призвело до погіршення відносин з близькими.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати наказ про його звільнення від 05 лютого 2018 року № 31-к;
- поновити його на займаній посаді в Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського обласного центру зайнятості;
- стягнути з Чернігівського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2018 року до дня фактичного поновлення на роботі;
- стягнути 11 169 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області рішенням від 23 серпня 2018 року, яке Чернігівський апеляційний суд постановою від 17 січня 2019 року залишив без змін, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Верховний Суд постановою від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 серпня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судові рішення не містять відомостей про те, що було досліджено штатний розпис, перевірялась та встановлювалась наявність вакантних посад на день звільнення і відмова позивача від всіх запропонованих вакансій, що існували на підприємстві.
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області ухвалою від 11 червня 2020 року, яку Чернігівський апеляційний суд постановою від 26 серпня
2020 року залишив без змін, клопотання представника Чернігівського обласного центру зайнятості про закриття провадження у справі задовольнив.
Закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа за позовом
ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі є справою адміністративної юрисдикції, оскільки в цьому випадку існує спір між учасниками публічно-правових відносин, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд постановою від 01 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області рішенням від 10 лютого 2023 року, яке Чернігівський апеляційний суд постановою від 25 липня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості є законним і Чернігівським обласним центром зайнятості в повному обсязі дотриманий обов'язок щодо пропонування працівникові роботи в тій самій установі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
09 жовтня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 357/13937/19.
У касаційній скарзі зазначається, що на дату попередження його про наступне вивільнення - 13 листопада 2017 року в Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського обласного центру зайнятості була вакантною посада заступника керівника філії, однак вона не була йому запропонована.
Суди не дослідили штатний розпис, не перевірили та не встановили наявність вакантних посад на день звільнення і відмову ОСОБА_1 від всіх запропонованих вакансій, що існували на підприємстві.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року Чернігівський обласний центр зайнятостінадіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що станом на 13 листопада 2013 року Прилуцький міськрайонний центр зайнятості мав статус юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а. с. 57).
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 13 листопада 2013 року № 314-к ОСОБА_1 з 13 листопада 2013 року призначено на посаду директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (т. 1 а. с. 52, 53).
У трудовій книжці ОСОБА_1 є запис про те, що його призначено на вказану посаду з присвоєнням 11 рангу державного службовця. Проте 16 грудня 2014 року розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців втратило чинність і набрав чинності наказ Міністерства соціальної політики України № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», відповідно до якого посаду директора базового центру зайнятості не віднесено до посад державних службовців. Тож ОСОБА_1 на дату звільнення не мав статусу державного службовця (т. 1 а. с. 9).
Відповідно до диплому, ОСОБА_1 має освіту за спеціальністю «промислове та цивільне будівництво», кваліфікація - інженер-будівельник (т. 1 а. с. 69).
Згідно зі свідоцтвом від 06 червня 2014 року ОСОБА_1 підвищив кваліфікацію в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості України. Він неодноразово заохочувався, зокрема подяками та почесною грамотою у 2015-2016 роках (т. 1 а. с. 186-189).
Наказом Державної служби зайнятості від 18 жовтня 2016 року № 76 «Про реорганізацію базових центрів зайнятості Чернігівської області» реорганізовано шляхом приєднання до Чернігівського обласного центру зайнятості базові центри зайнятості Чернігівської області, в тому числі й Прилуцький міськрайонний центр зайнятості (код 14241641). Цим наказом також визначено, що Чернігівський обласний центр зайнятості є правонаступником майна, прав та обов'язків базових центрів зайнятості, в тому числі і Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (т. 1 а. с. 54).
У штатному розписі Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, що був затверджений директором Чернігівського обласного центру зайнятості 05 квітня 2017 року і який був чинним до припинення Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, наявні 32 штатні одиниці працівників (т. 3 а. с. 80, 81).
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 01 листопада 2016 року № 144 у зв'язку з реорганізацією базових центрів зайнятості у Чернігівській області шляхом приєднання до Чернігівського обласного центру зайнятості Нестеренка А. О. призначено головою комісії з припинення юридичної особи Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (т. 1 а. с. 55, 56).
07 листопада 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (т. 1 а. с. 57).
На виконання наказу Державної служби зайнятості від 29 серпня 2017 року № 123 «Про внесення змін до наказу Державної служби зайнятості від 21 квітня 2017 року № 47» наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 08 вересня 2017 року № 113 «Про реалізацію Пілотного проекту» прийнято рішення впровадити пілотний проект в Прилуцькому міськрайонному та Чернігівському районному центрах зайнятості (т. 1 а. с. 58 - 61).
Відповідно до розділу IV Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543, Державна служба зайнятості 19 вересня 2017 року погодила утворення Прилуцької міськрайонної та Чернігівської районної філій Чернігівського обласного центру зайнятості (т. 1 а. с. 62).
Наказом Державної служби зайнятості від 15 березня 2017 року № 22 визначено граничну чисельність працівників у Чернігівській області - 391 осіб (апарат - 65). Наказом від 26 вересня 2017 року № 137 після погодження створення Прилуцької міськрайонної та Чернігівської районної філій чисельність апарату змінено на 113, а чисельність філій - 40 (т. 1 а. с. 63 - 65).
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 10 жовтня 2017 року № 127 створено Прилуцьку міськрайонну філію та затверджено її структуру і штат. 30 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію філії як відокремленого підрозділу без статусу юридичної особи (т. 1 а. с. 67).
Наказом від 11 жовтня 2017 року № 311-к введено в дію структуру та штат філії, а також скасовано чинність попереднього штатного розпису Прилуцького міськрайонного центру зайнятості (т. 1 а. с. 68).
Штатним розписом Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості, затвердженим 10 жовтня 2017 року та чинним у 2018 році, передбачено 28 штатних одиниць (т. 3 а. с. 83).
Наказом від 11 жовтня 2017 року № 312-к працівників Прилуцького міськрайонного та Чернігівського районного центрів зайнятості попереджено про вивільнення у зв'язку з припиненням юридичних осіб в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України (т. 1 а. с. 70, 71).
Наказом від 22 вересня 2017 року № 179-в ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 09 по 19 жовтня 2017 року. 23 жовтня 2017 року він повідомив про тимчасову непрацездатність, а 13 листопада 2017 року - про вихід на роботу після її завершення (т. 1 а. с. 78-80).
12 жовтня 2017 року працівників Прилуцького міськрайонного центру зайнятості попереджено про вивільнення через два місяці у зв'язку з припиненням юридичної особи в результаті реорганізації (стаття 49-2 КЗпП України) та запропоновано інші посади у структурі Чернігівського обласного центру зайнятості (т. 1 а. с. 72 - 74).
ОСОБА_2 запропоновано посаду керівника Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості, а ОСОБА_1 - посаду провідного інженера відділу матеріально-технічного забезпечення, від якої він письмово відмовився 13 листопада 2017 року (т. 1 а. с. 72, 73).
30 жовтня 2017 року ОСОБА_2 призначено керівником Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості (т. 1 а. с. 67).
27 грудня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду директора Семенівського районного центру зайнятості, від якої він відмовився, що підтверджено його підписом (т. 1 а. с. 26).
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 28 грудня 2017 року № 398-к з 02 січня 2018 року ОСОБА_1 переведено до Прилуцької міськрайонної філії зі статусом працівника поза штатом до завершення строку попередження про звільнення у зв'язку з реорганізацією юридичної особи. Акт від 10 січня 2018 року підтверджує його відмову від підпису про ознайомлення з наказом (т. 1 а. с. 93, 94).
Наказом від 02 січня 2018 року № 1-в ОСОБА_1 надано відпустку з 12 по 21 січня 2018 року (т. 1 а. с. 96).
Звільнення ОСОБА_1 погоджено виконавчим комітетом Прилуцької міської ради та Державною службою зайнятості (т. 1 а. с. 97, 98)
З 16 січня 2018 року по 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (т. 1 а. с. 102).
Наказом від 05 лютого 2018 року № 31-к ОСОБА_1 звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією (т. 1 а. с. 106).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії що відповідають вимогам посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації. Таким чином - законодавчо чітко визначено, що головний критерій при пропонуванні роботи працівнику - це відповідна професія чи спеціальність. При визначенні рівня кваліфікації враховується наявність певної освіти, досвід роботи, якість виконання покладених завдань а також дисциплінованість працівника, відсутність стягнень.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Суд установив, що зміни в організації праці Чернігівського обласного центру зайнятості спричинили припинення Прилуцького міськрайонного центру зайнятості як юридичної особи та створення філії без статусу юридичної особи, а також скорочення чисельності працівників із 32 до 28 штатних одиниць.
ОСОБА_1 обіймав посаду директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості. Роботодавець 13 листопада 2017 року повідомив ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв'язку з припиненням юридичної особи Прилуцького міськрайонного центру зайнятості в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України.
У позовній заяві позивач стверджував, що відповідач безпідставно не запропонував йому вакантні посади фахівців або начальника відділу, які обійняли менш кваліфіковані працівники. У заяві про зміну предмета позову він уточнив, що йдеться про посади заступника керівника Прилуцької філії, провідних фахівців відділів взаємодії з роботодавцями та працевлаштування населення.
Інформацією Чернігівського обласного центру зайнятості від 13 червня 2022 року № 08/1026-22 підтверджено, що на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи у Прилуцькій філії вакансій не було.
Доводи ОСОБА_1 про те, що його протиправно не працевлаштували на посадах заступника керівника Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості, провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями або начальника цього відділу, провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, фахівця з питань зайнятості І категорії цього ж відділу є безпідставними, оскільки суд установив, що на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи всі ці посади не були вакантними.
Згідно з інформацією Чернігівського обласного центру зайнятості від 13 червня 2022 року № 08/1026-22 станом на 05 лютого 2018 року було прийнято і переведено з Прилуцького міськрайонного центру зайнятості наказом від 16 листопада 2017 року № 357-к (т. 1 а. с. 15-22): ОСОБА_3 - на посаду фахівця з питань зайнятості І категорії відділу організації працевлаштування населення з такої ж посади такого ж відділу, яка написала заяву про переведення 12 жовтня 2017 року; ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - на посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями, які написали заяву про переведення 12 жовтня 2017 року; ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - на посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, які написали заяву про переведення 12 жовтня 2017 року; ОСОБА_14 - на посаду начальника відділу взаємодії з роботодавцями з посади начальника відділу бухгалтерського обліку, який написав заяву про переведення його на цю посаду 12 жовтня 2017 року (т. 1 а. с. 250); ОСОБА_15 - на посаду заступника керівника з посади начальника відділу працевлаштування населення наказом від 27 листопада 2017 року № 369-к (т. 1 а. с. 81, 228, 234, 243-247).
Таким чином, на момент звільнення ОСОБА_1 жодна з посад, на які він висловлював бажання бути переведеним або працевлаштованим, фактично не перебувала у статусі вакантної. Усі відповідні робочі місця вже були зайняті іншими працівниками, а тому роботодавець об'єктивно не мав можливості запропонувати йому ці посади у порядку, передбаченому трудовим законодавством.
З огляду на приписи статті 42 КЗпП України позивач не мав перед зазначеними працівниками переважне право на подальше працевлаштування.
Таким чином, Чернігівським обласним центром зайнятості в повному обсязі дотриманий обов'язок щодо пропонування працівникові роботи в тій самій установі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 357/13937/19 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У справі № 357/13937/19 відповідач не забезпечив дотримання процедури вивільнення та працевлаштування позивача у зв'язку з ліквідацією лікарні та одночасним передаванням її функцій іншій установі, а тому звільнення позивача є незаконним. У справі, яка переглядається, таких обставин не встановлено.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди першої та апеляційної інстанції надали належну оцінку зібраним у справі доказам, а позивач не довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров