12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 344/9119/17
провадження № 61-17703св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабура-Черпак Тетяна Василівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Домбровської Г. В., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 ,
виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабури-Черпак Т. В. (далі - державний реєстратор) про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування права власності на майно та державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позову вказував, що він є власником квартири
АДРЕСА_1 , а у власності ОСОБА_2 перебувають квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками приміщень загального користування у зазначеному будинку, а саме коридору площею 9,5 кв. м, сходового майданчика на горищі площею 8,8 кв. м та горища.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року
у справі № 2/0907/5844/11 зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 спільними коридором, сходовим майданчиком та горищем у будинку АДРЕСА_4 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажу металевої решітки для доступу до спільного коридору і горища.
29 березня 2017 року державний реєстратор прийняла рішення № 34523639
про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру
АДРЕСА_5 , яка утворилася внаслідок реконструкції квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 за вказаною адресою.
Позивач вважав, що зазначене рішення про державну реєстрацію права власності
є незаконним та таким, що порушує його права як власника квартири АДРЕСА_6 у цьому
ж будинку, оскільки ОСОБА_2 у порушення вимог закону зареєстрував за собою право власності, у тому числі і на приміщення загального користування, а саме на коридор, сходовий майданчик на горищі та частину горища, співвласником яких є позивач.
На думку позивача, державний реєстратор мала відмовити у проведенні спірної державної реєстрації, оскільки існували суперечності між заявленими до реєстрації та зареєстрованими правами.
Крім того, підставою для відмови ОСОБА_2 у реєстрації права власності, як вважає позивач, є: невідповідність заявленої до реєстрації площі тій площі, яка є фактично у власності ОСОБА_2 ; незаконність виданої ОСОБА_2 декларації про готовність об'єкта; новостворений ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом; наявність на момент оскаржуваної реєстрації обтяження однієї із квартир.
Разом з тим позивач вказував, що оспорювана державна реєстрація фактично унеможливила виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області
від 18 грудня 2012 року у справі № 2/0907/5844/11.
За таких обставин позивач просив визнати недійсними та скасувати:
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором 29 березня 2017 року № 34523639 щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_5 ;
- право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру;
- державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проведену 29 березня
2017 року за заявою ОСОБА_2 на зазначену квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 16 червня 2021 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 як власник двох окремих
квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 у встановленому законом порядку та з отриманням необхідних дозвільних документів, здійснив об'єднання та реконструкцію цих квартир, в результаті яких утворилася
квартира АДРЕСА_2 . Відповідність зазначеної реконструкції законодавству та готовність квартири до експлуатації підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності № ІФ142170691849, зареєстрованою Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня
2017 року.
Місцевий суд відхилив посилання позивача про включення ОСОБА_2
до реконструйованої квартири АДРЕСА_2 приміщень загального користування - коридору, сходовий майданчик на горищі та частину горища, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів таких обставин.
Також суд першої інстанції врахував, що рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі № 2/0907/5844/2011 про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спільними коридором, сходовим майданчиком та горищем в будинку
АДРЕСА_4 не підтверджує доводи позивача про оформлення ОСОБА_2 у власність приміщень загального користування.
Крім того, суд першої інстанції відхилив посилання позивача про обтяження
квартири АДРЕСА_2 , здійснене старшим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І. на підставі договору довічного утримання від 9 лютого 1995 року, оскільки таке обтяження було припинено.
Суд першої інстанції зазначив про безпідставність доводів позивача щодо порушення під час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності порядку присвоєння поштової адреси новоствореній квартирі, оскільки вказана квартира утворилася внаслідок об'єднання та реконструкції належних позивачу квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 за вказаною адресою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його законним представником ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2021 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 серпня 2020 року
у справі № 344/9283/16-а (адміністративне провадження № К/9901/30619/18), який, на думку заявника, зводиться до того, що державний реєстратор має відмовити у проведенні державної реєстрації права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, якщо заявник не подав документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту поштової адреси.
Заявник вказує про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного
Суду, викладених у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), про те, що запису про заборону відчуження спірного майна, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна унеможливлював здійснення державним реєстратором реєстраційних дій допоки обтяження не буде зняте. Подібних висновків дійшов Верховний Суд України
у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14 та від 19 травня
2015 року у справі № 21-121а15.
Неврахованими судами першої та апеляційної інстанцій заявник вважає висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- від 4 квітня 2019 року у справі № 750/4445/17 (провадження № 61-39527св18) про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна;
- від 9 грудня 2020 року у справі № 922/476/20, про те, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного;
- від 19 травня 2021 року у справі № 623/3999/18 (провадження № 61-485св20) щодо тлумачення частини п'ятої статті 376 ЦК України.
Також заявник зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, за яким у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом
є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Крім того, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимого доказу - Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2021 року, сформованої цього ж дня о 10 год58 хв головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) після ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови, оскільки згідно з журналом судового засідання
від 16 вересня 2021 року її вступна та резолютивні частини проголошені
о 10 год42 хв.
Позиція інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_2 та представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Медицька С. В. подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 623/3999/18 (провадження № 61-485св20), від 4 квітня 2019 року
у справі № 750/4445/17 (провадження № 61-39527св18), від 9 грудня 2020 року
у справі № 922/476/20, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а (адміністративне провадження № К/9901/30619/18), у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року
у справі № 21-121а15, від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів та встановлення апеляційним судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі договору
від 9 лютого 1995 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І., ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_8 , а ОСОБА_2 зобов'язувався пожиттєво утримувати ОСОБА_4 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядати її та надавати необхідну допомогу.
За договором купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу
Біланюк С. М. за № 4151 ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_7 .
З витягу про реєстрацію права власності від 23 вересня 2010 року № 27414398 суди встановили, що право власності на двокімнатну квартиру
АДРЕСА_7 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю
серії ІФ 15/02-003608 ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0538 га, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_4 .
Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який
належить до І-ІІІ категорії складності № ІФ142170691849, зареєстрованої Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня 2017 року (далі - Декларація), закінчений будівництвом об'єкт ( АДРЕСА_9 та АДРЕСА_3 ; реконструкція квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) визнано готовим до експлуатації.
Зі змісту вказаної Декларації суди встановили, що предметом погодження був проєкт «Реконструкція квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 », якому передувала зареєстрована в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області Декларація про початок виконання будівельних робіт від 31 жовтня 2014 року № ІФ 083143040523.
27 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на реконструйовану чотирикімнатну квартиру
АДРЕСА_8 .
З картки прийому заяви № 83528874 суди встановили, що разом із заявою про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 подав державному реєстратору такі документи:
- технічний паспорт, серія та номер б/н, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю «Західбудексперт»;
- Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ІФ142170691849, видавник Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області;
- договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 4151, видавник приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С. М.;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 27414398, видавник ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»;
- державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: б/н, видавник Івано-Франківська міська рада;
- договір довічного утримання, серія та номер 4, видавник державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І.
29 березня 2017 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34523639, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_8 .
Суди встановили, що фактично квартира АДРЕСА_2 загальною площею 147,7 кв.м, право власності на яку зареєстровано зазначеним рішенням державного реєстратора, утворена шляхом об'єднання та реконструкції раніше належних ОСОБА_2 на праві власності квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 .
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року
у справі № 2/0907/5844/2011 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спільними коридором, сходовим майданчиком та горищем у будинку
АДРЕСА_4 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажу металевої решітки для доступу до спільного коридору і горища. У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсними рішення Івано-Франківського міськвиконкому, розпорядження міського голови та свідоцтва про право власності, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу і договору довічного утримання відмовлено.
Зі змісту вказаного рішення, суд першої інстанції встановив, що приватизаційні документи та документи на право власності на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 видані без порушення закону та прав будь-кого із зацікавлених сторін.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені статтею 16 ЦК України і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року
у справі № 368/403/21 (провадження № 61-10613св24).
У справі, яка переглядається, наявність порушеного права ОСОБА_1 його представник обґрунтовував тим, що у зв'язку з оскаржуваною державною реєстрацією права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 загальною
площею 147,7 кв.м порушено права ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_6 цього ж будинку, оскільки ОСОБА_2 у порушення вимог закону зареєстрував право власності на об'єкт самочинного будівництва, включивши до квартири АДРЕСА_2 , у тому числі, приміщення загального користування: коридор, сходовий майданчик на горищі та частину горища, співвласником яких є ОСОБА_1 .
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-ІV).
Згідно зі статтею 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування у особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17,
від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року
у справі № 910/10987/18.
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 19 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Пунктом 45 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв'язку зі зміною суб'єкта такого права в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки, подаються:
1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
3) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).
У разі зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що разом із заявою про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 подав державному реєстратору наступні документи:
- технічний паспорт, серія та номер б/н, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю «Західбудексперт»;
- Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ІФ142170691849, видавник Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області;
- договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 4151, видавник приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С. М. (який посвідчує право власності на квартиру АДРЕСА_3 );
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер 27414398, видавник ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»;
- державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: б/н, видавник Івано-Франківська міська рада;
- договір довічного утримання, серія та номер: 4, видавник державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І. (який підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_6 )
Враховуючи викладене суди дійшли правильного висновку про те, що поданий ОСОБА_2 перелік документів узгоджується з визначеним
пунктом 45 Порядку 1157 переліком документів, які подаються державному реєстратору для державної реєстрації права власності у зв'язку зі зміною суб'єкта такого права в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна
В частині першій статті 24 Закону № 1952-IV в редакції Закону, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора, вказано, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку поданим сторонами доказам, та перевіривши матеріали реєстраційної справи, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність визначених статтею 24 Закону № 1952-IV підстав для відмови
у державній реєстрації права власності ОСОБА_2 за його заявою,
поданою 27 березня 2017 року.
Суди дійшли правильного висновку про те, що право власності ОСОБА_2 на вказану об'єднану та реконструйовану квартиру підтверджується належними доказами.
Правовстановлюючі документи, на підставі яких попереднім власникам та
ОСОБА_2 належали на праві власності квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_8 , ОСОБА_1 оспорював
у справі № 2/0907/5844/2011, в тому числі, з підстав включення до їх площ місць загального користування (коридору, сходового майданчику на горищі та частини горища), проте рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року відмовлено у задоволенні позову про визнання їх недійсними.
ОСОБА_1 не оскаржував рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі № 2/0907/5844/2011 в частині відмови
у задоволенні позову про визнання недійсними правовстановлюючих документів
на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_8 , тобто погодився як з результатом вирішення зазначеної справи, так і з мотивами суду, який не вважав включення до площ цих квартир місць, які позивач вважав місцями загального користування (коридору, сходового майданчику на горищі та частини горища) неправомірним.
Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Встановивши, що ОСОБА_2 , набувши у власність у визначеному законом порядку квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_7 та отримавши в подальшому необхідні дозвільні документи, здійснив об'єднання і реконструкцію цих квартир, в результаті чого утворилася квартира
АДРЕСА_8 площею 147,7 кв. м, відповідність чинному законодавству та готовність до експлуатації якої підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об'єкта нерухомого майна, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для скасування рішення державного реєстратора, яким зареєстроване право власності на реконструйовану квартиру, припинення такого права та скасування його державної реєстрації.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня
2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункт 50) вказав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції.
Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало
вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, скасування права власності позивача на набуті ним в установленому законом порядку об'єкти нерухомого майна, які в подальшому реконструйовані (об'єднані) та державної реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, свідчитиме про втручання у мирне володіння майном, яке не відповідає вимозі законності.
Доводи касаційної скарги про неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 серпня 2020 року
у справі № 344/9283/16-а (адміністративне провадження № К/9901/30619/18), про те, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності є неподання документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту поштової адреси, відхиляються касаційним судом, оскільки квартира АДРЕСА_2 не є новоствореним нерухомим майном, а згідно з пунктом 45 Порядку № 1127 подання такого документу для державної реєстрації права власності у зв'язку із зміною суб'єкта такого права в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна не передбачено. При цьому у справі № 344/9283/16-а, яка переглядалася Верховним Судом, оспорювалось рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 липня 2016 року в частині присвоєння поштової адреси житловому будинку, який є новоствореним.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 3 квітня 2019 року
у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), та висновків, викладених Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року
у справі № 21-357а14 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, про неможливість проведення державної реєстрації права власності у випадку існування обтяження нерухомого майна, оскільки у справі, яка переглядається, суди встановили відсутність чинних обтяжень реконструйованих квартир ОСОБА_2 .
Також підлягають відхиленню доводи заявника про неврахування судами висновків щодо неможливості реєстрації права власності на самочинне будівництво, викладених у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року
у справі № 750/4445/17 (провадження № 61-39527св18), від 9 грудня 2020 року
у справі № 922/476/20, від 19 травня 2021 року у справі № 623/3999/18
(провадження № 61-485св20), та постанові Верховного Суду України від 4 грудня
2013 року у справі № 6-130цс13, оскільки суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що квартира
АДРЕСА_5 не є самочинним будівництвом.
Доводи заявника про встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 вересня 2021 року, касаційний суд відхиляє, оскільки погоджуючись, з висновком суду першої інстанції про відсутність обтяження квартир ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційний суд не встановлював будь-яких нових обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року
у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська