17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 750/5637/22
провадження № 61-4129св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2022 року у складі судді Карапути Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала у Військовій частині НОМЕР_1 з 07 лютого 2018 року до 24 лютого 2022 року на посаді радіотелефоніста відділення зв'язку (телефоніста міжміського телефонного зв'язку) за строковим трудовим договором до виходу основного працівника.
24 лютого 2022 року командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 46, яким позивачку звільнено з займаної посади відповідно до статті 7 КЗпП України
(у зв'язку із наявністю підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов), про що зроблено відповідний запис
в її трудовій книжці. Підставою видання спірного наказу є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Позивачка вказувала, що про звільнення їй повідомили телефоном, але протягом місяця вона так і не могла дізнатися про причину звільнення. На переконання позивачки, її звільнення із займаної посади є незаконним, оскільки між сторонами укладено строковий трудовий договір до виходу на роботу основного працівника, проте 24 лютого 2022 року такий не вийшов на роботу.
Заяв про розірвання трудового договору ОСОБА_1 не подавала.
Позивачка зазначала, що нормами чинного законодавства не встановлено
ні обмежень щодо продовження виконання ОСОБА_1 обов'язків радіотелефоніста відділення зв'язку, ні додаткових підстав для розірвання строкового трудового договору з ініціативи роботодавця в умовах воєнного стану.
Отже, для припинення вказаного договору в односторонньому порядку з боку роботодавця не було підстав.
Також вказує, що в цей період відповідачу було б доцільно не звільняти працівників, а навпаки використовувати їх як додатковий кадровий потенціал в оборонній сфері, тому вважає своє звільнення незаконним.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1
від 24 лютого 2022 року № 46 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді радіотелефоніста відділення зв'язку (телефоніста міжміського телефонного зв'язку) з 25 лютого 2022 року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2022 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 08 листопада 2022 року
в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка приймалася на роботу лише на період мирного часу, а тому з підстави переведення військової частини на організацію і штат воєнного часу всі працівники (цивільні особи), що заміщували посади військовослужбовців на період мирного часу, підлягають звільненню на підставі статті 7 КЗпП України, яка є додатковою підставою, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов.
Також суд першої інстанції керувався тим, що повний розрахунок з ОСОБА_1 проведений 23 травня 2022 року, що підтверджується витягом за картковим рахунком АТ КБ «Приват Банк», проте з позовом позивачка звернулась лише 06 вересня 2022 року, тобто з пропуском строку для звернення до суду.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 листопада 2022 року змінив, доповнивши його приписом такого змісту: «Змінити зазначену в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року № 46 причину звільнення ОСОБА_1 - працівника Збройних Сил України, радіотелефоніста відділення зв'язку з «відповідно до статті 7 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з наявністю підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов») на «відповідно до частини 9 статті 36 Кодексу законів про працю України, частини 4 статті
6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку
з введенням в Україні воєнного стану й переведенням військової частини на штат воєнного часу».
Чернігівський апеляційний суд додатковою постановою від 30 березня 2023 року виключив з мотивувальної частини рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова від 08 листопада 2022 року висновок про пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду і про відмову в позові з цієї підстави.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 30 березня 2023 року виправив
у постанові Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року описку шляхом заміни у її резолютивній частині слів і цифр «відповідно до частини 9 статті 36 Кодексу законів про працю України» на слова й цифри «відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України».
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, однак зазначив, що Законом України від 31 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» частину першу статті 36 КЗпП України доповнено пунктом 9, відповідно до якого припинення трудового договору можливе з підстав, передбачених іншими законами, та зазначив, що у Порядку заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами (на умовах строкового трудового договору) відсутня пряма вказівка, на підставі якої норми права у разі введення в країні воєнного стану підлягає розірванню строковий трудовий договір військової частини з працівниками - цивільними особами, якими в мирний час заміщено окремі військові посади, включені до Тимчасового переліку військових посад Збройних Сил України, які в мирний час можуть заміщатися цивільними особами (на умовах строкового трудового договору).
Зазначив, що такі трудові договори мають бути припинені на підставі пункту
2 першої статті 36 КЗпП України внаслідок настання двох подій: у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та переведенням військової частини на штат воєнного часу. Але за відсутності у цьому Порядку точної вказівки, з якої підстави має відбуватися звільнення працівників, про яких у ньому йдеться, апеляційний суд вважав, що найбільш точно правовій ситуації, що склалася у цій справі, відповідатиме формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України та частини четвертої статті
6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та переведенням військової частини на штат воєнного часу.
Не погоджуючись із мотивувальною частиною рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2022 року про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до статей 233-235 КЗпП України відмова у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду є законною у випадках, якщо позовні вимоги
є обґрунтованими, але цей строк пропущено і відсутні підстави для його поновлення. Однак у цій справі встановлено, що розірвання укладеного сторонами трудового договору є законним. Крім того, у справі відсутні докази, коли позивачка отримала трудову книжку і (або) копію наказу про звільнення, а, отже, і про пропуск нею строку звернення до суду. Тому посилання місцевого суду на пропуск позивачкою строку звернення до суду як на підставу відмови у позові є помилковим і підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 березня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4., засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2022 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2022 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме в зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7 та пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України, частини четвертої статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зазначає, що норми чинного законодавства в умовах воєнного стану не встановлюють будь-яких обмежень щодо продовження дії строкового трудового договору та продовження виконання ОСОБА_1 обов'язків за посадою, яку вона займала, враховуючи, що основний працівник «солдат» не приступив до виконання обов'язків. Вказує, що строковий трудовий договір може бути розірвано з підстав, передбачених статтями 38, 40 КЗпП України, натомість суд апеляційної інстанції незаконно змінив формулювання причин припинення строкового трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України та частиною четвертою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті
389 ЦПК України.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року № 1483/0/226-23 у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , на підставі службової записки Голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 750/5637/22 між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року цивільну справу № 750/5637/22 (провадження № 61-4129св23) призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 травня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду радіотелефоніста відділення зв'язку (телефоніста міжміського телефонного зв'язку) Військової частини НОМЕР_1 за строковим трудовим договором, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 та копією довідки Військової частини НОМЕР_1 від 13 червня 2022 № 671 (а. с. 8-9, 13).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року № 46, на підставі Указу Президента України
№ 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року
№ 32/321/501/13т і мобілізаційної директиви Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 1/66т/с Військову частину НОМЕР_1 переведено на штат воєнного часу № 02/420-01 (51) та вирішено цей штат ввести в дію з 24 лютого 2022 року (а. с. 69).
Згідно з витягом зі штатного розпису Військової частини НОМЕР_1 посада радіотелефоніста відділення зв'язку має штатно-посадову категорію «солдат»
(ВОС (ОС) 420, Код 641 А 406040) (а. с. 70).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року № 46 ОСОБА_1 звільнено з роботи 24 лютого 2022 року відповідно до статті 7 КЗпП України (у зв'язку із наявністю підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов) (а. с. 10).
16 червня 2022 року чоловік позивачки ОСОБА_3 на її прохання отримав трудову книжку, копію наказу та довідку, що підтверджено копією розписки ОСОБА_3 (а. с. 76).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають з огляду на таке.
Частиною першою статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Статтею 5 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
За частиною четвертою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» окремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Порядок заміщення військових посад цивільними особами в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України встановлюється їх керівниками.
Частина перша статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Порядок заміщення в мирний час окремих військових посад у Збройних Силах України цивільними особами (на умовах строкового трудового договору), затверджений наказом Міністерства оборони України від 29 травня 2017 року № 292 (далі - Порядок).
Пунктом 2 розділу І Порядку встановлено, що у Збройних Силах України в мирний час можуть заміщатися цивільними особами окремі військові посади, які включені у Тимчасовий перелік військових посад Збройних Сил України, які в мирний час можуть заміщатися цивільними особами, у тому числі посади, укомплектовані військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, а також посади, укомплектовані військовослужбовцями на період їх відпусток по догляду за дитиною.
Заміщення окремих військових посад здійснюється на умовах строкового трудового договору, який укладається з працівником командирами (начальниками) військових частин, закладів, установ та організацій, у штатах яких перебувають посади, що можуть підлягати заміщенню (пункт 1 розділу ІІ Порядку).
Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку передбачено, що строк дії строкового трудового договору з працівниками, які заміщують вакантні військові посади, визначається до призначення на цю посаду військовослужбовця.
У Тимчасовому переліку військових посад Збройних Сил України, які в мирний час можуть заміщатися цивільними особами (на умовах строкового трудового договору), затвердженому наказом Міністерства оборони України від 29 травня 2017 року № 292 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15 червня
2017 року за № 747/30615, вказано, що посада радіотелефоніст (код посади 4223) може заміщатися в мирний час цивільними особами (пункт 481).
Відповідно до частини першої статті 36 КЗпП підстави припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; 7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 ЦПК України випадках; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX на всій території України введено військовий стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року.
24 лютого 2022 року командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ, відповідно до якого Військову частину НОМЕР_1 переведено на штат воєнного часу.
За наведених обставин, враховуючи, що 24 лютого 2022 року командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ, згідно з яким Військову частину НОМЕР_1 переведено на штат воєнного часу, встановивши, що Порядок виключає можливість укладення безстрокового трудового договору з цивільною особою щодо посади, яку займала позивачка до 24 лютого 2022 року, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивачки на посаді радіотелефоніста Військової частини НОМЕР_1 відсутні.
Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений
у постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі № 760/5835/22 (провадження № 61-17159св23).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року № 46
ОСОБА_1 звільнено з роботи 24 лютого 2022 року відповідно до статті
7 КЗпП України (у зв'язку із наявністю підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов).
Відповідно до статті 7 КЗпП України особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав
і в порядку, визначених законодавством про працю.
Колегія суддів зауважує, що стаття 7 КЗпП України не містить умов, за якими трудовий договір може бути розірваний з цивільною особою, яка заміщає окрему військову посаду в мирний час, а тому звільнення працівника на підставі
7 КЗпП є неправомірним.
За частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року № 46, на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т і мобілізаційної директиви Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 1/66т/с, Військову частину НОМЕР_1 переведено
на штат воєнного часу № 02/420-01 (51) та вирішено цей штат ввести в дію
з 24 лютого 2022 року.
Апеляційний суд, змінюючи формулювання підстав звільнення позивачки, зазначив у резолютивній частини постанови про те, що ОСОБА_1 підлягає звільненню за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України та частиною четвертою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, не звернув увагина те, що трудові відносини, які виникли між сторонами, мають строковий характер, оскільки Порядок виключає можливість укладення безстрокових трудових договорів із цивільними особами, на посаду, яку займала позивачка, після 24 лютого 2022 року.
Крім того, Законом України від 31 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
і покарання за набуття таких активів» частина перша статті 36 КЗпП України не доповнювалася пунктом 9, про що помилково виснував апеляційний суд.
Враховуючи норми частини третьої статті 235 КЗпП України, у справі, що переглядається, наявні підставі для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , оскільки в оскаржуваному наказі відповідач неправильно зазначив про причини звільнення позивачки, яке має відбуватися на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Позивачка, зазначаючи у позовній заяві про необхідність виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, не посилалася як на підставу вказаної позовної вимоги на статтю 235 КЗпП України, тому підстав для стягнення середнього заробітку колегія суддів Верховного Суду не вбачає.
Крім того, скасуванню підлягають додаткова постанова Чернігівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та ухвала Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року як невід'ємні частини основного судового рішення.
З урахуванням того, що у цій справі фактичні обставини встановлені у повному обсязі, але суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми права, які підлягають застосуванню та регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та зміну формулювання звільнення позивачки з роботи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За вимогами частин першої та третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми права, які підлягали застосуванню та регулюють спірні правовідносини, колегія суддів виснує, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 листопада 2022 року, постанова Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та зміну формулювання звільнення позивачки з роботи.
Крім того, скасуванню підлягають додаткова постанова Чернігівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та ухвала Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року як невід'ємні частини основного судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 412, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 листопада 2022 року, постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року, додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Змінити зазначену в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 лютого 2022 року підставу звільнення ОСОБА_1 - працівника Збройних Сил України, радіотелефоніста відділення зв'язку з: «відповідно до статті 7 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з наявністю підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов)» на: «відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська