05 січня 2026 року Справа № 926/3132/25
За позовом Чернівецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК"
про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю в сумі 380620,64 грн.
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Сьоміна І.В.
від відповідача - не з'явився
Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОФРУТ ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК", Фізичної особи підприємця Бегей Віталя Мирославовича, Фізичної особи підприємця Деменчук Наталії Георгіївни, Фізичної особи підприємця Міхалчан Марини Георгіївни, Фізичної особи підприємця Кішкар Оксани Георгіївни стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1356264,69 грн.
Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року у справі №926/3094/25 роз'єднано позовні вимоги Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОФРУТ ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК", Фізичної особи-підприємця Бегей Віталія Мирославовича, Фізичної особи-підприємця Деменчук Наталії Георгіївни, Фізичної особи-підприємця Міхалчан Марини Георгіївни, Фізичної особи-підприємця Кішкар Оксани Георгіївни про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1356264,69 грн, виділивши їх в самостійні провадження, в тому числі - позовну вимогу заявлену до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю в сумі 380620,64 грн, з наступним присвоєнням єдиного унікального номера справи №926/3132/25 згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18 вересня 2025 року.
Заявлені позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" обґрунтовуються тим, що за відповідачем було зареєстровано право власності нерухомого майна (нежитлові приміщення, загальною площею 19972,8 кв.м.) за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 31.
Належні відповідачу нежитлові приміщення розміщені на земельній ділянці площею 4,1936 га (кадастровий номер 7310136900:41:001:0021) за адресою м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 31. Спірна земельна ділянки перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівці від імені якої діє Чернівецька міська рада.
Не оформлення Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою на правах оренди потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання у період володіння нерухомим майном, тобто з 02 листопада 2023 року по 26 лютого 2024 року. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 380620,64 грн, то позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13 жовтня 2025 року. Постановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" надати суду відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - до початку призначеного судового засідання, а у разі відсутності зареєстрованого електронного кабінет у відповідності до норм статті 6 Господарського процесуального кодексу України - зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та надати до суду докази цього шляхом направлення відповідної заяви через підсистему “Електронний суд».
Ухвалою суду від 13 жовтня 2025 року відкладено підготовче засідання 29 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року відкладено підготовче засідання на 12 листопада 2025 року. Постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2025 року. Постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України та на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 05 січня 2026 року. Постановлено повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України та на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
У судовому засіданні 05 січня 2026 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у жодне судове засідання явку належного представника не забезпечив, відзив на позовну заяву до суду не подано.
Станом на момент розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК", як юридична особа не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
При цьому направлена господарським судом поштова кореспонденція на юридичну адресу відповідача поверталась назад до суду.
Так, про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду, які направлялися судом на юридичну адресу відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Кобилянської Ольги, буд. 9, та які повернулась до суду з довідками Акціонерного товариства "Укрпошта" з вказаними причинами повернення кореспонденції «За закінченням терміну зберігання» (ухвали суду від 22 вересня 2025 року, від 13 жовтня 2025 року, від 29 жовтня 2025 року, від 12 листопада 2025 року, від 10 грудня 2025 року).
Також суд неодноразово повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України та на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 232 Господарського процесуального кодексу України видами судових рішень є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Пунктом 1 частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19).
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судове рішення повернуто підприємством зв'язку, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 905/1397/21 та від 07 лютого 2024 року у справі №904/853/23).
У рішенні Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05 лютого 2004 року зазначено, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу.
З огляду на положення статей 202, 270 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що явка відповідача не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7300433622024 від 22 серпня 2024 року земельна ділянка за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, буд. 31, з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021, площею 4,1936 га і цільовим призначенням: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості зареєстрована в реєстрі - 02 листопада 2023 року. Спірна земельна ділянка містить безстрокові обмеження у її використанні.
Доказів оскарження державної реєстрації земельної ділянки відповідачем суду не подано.
Як стверджує позивач, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №405028883 від 22 листопада 2024 року підтверджується право володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" нерухомим майном загальною площею 19972,8 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, буд. 31 у період з 02 листопада 2023 року по 26 лютого 2024 року. Вказане нерухоме майно 27 лютого 2024 року було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕКОФРУТ ГРУП".
08 серпня 2024 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9945699292024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021 становить 46649793,08 грн.
13 вересня 2024 року Департамент урбаністики та архітектури міської ради направив лист №24/01-08/3-04/4/1188 на адресу власників нежитлових приміщень які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021, в якому повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" про необхідність сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
До матеріалів справи позивачем долучено докази направлення вказаного листа на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" та докази повернення направленої кореспонденції з довідкою АТ «Укрпошта» з причин «За закінченням терміну зберігання».
На підставі сформованого витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9945699292024 від 08 серпня 2024 року, Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради 03 липня 2025 року проведено розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, які підлягають стягненню з власників об'єктів нерухомого майна за користування без належних на те правових підстав з урахуванням пропорційності площі нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021, площею 4,1936 га за адресою м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, буд. 31. З урахування того, що відповідач володів нерухомим майном загальною площею 19972,80 кв.м. пероід з 02 листопада 2023 року по 26 лютого 2024 року, то сума безпідставно збережених складає - 380620,64 грн.
Несплата Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" у добровільному порядку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю у розмірі 380620,64 грн стало підставою для звернення позивача до суду.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлена відсутність будь якого належного та допустимого доказу, якій б підтверджував факт набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" права власності на нерухоме майно загальною площею 19972,80 кв.м., розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021, площею 4,1936 га за адресою м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, буд. 31 у вказаний позивачем період.
Згідно з долученої до позовної заяви інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №405028883 від 22 листопада 2024 року вбачається лише факт набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОФРУТ ГРУП" права власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці на підставі договору купівлі-продажу №1967 від 27 лютого 2024 року.
Водночас, вказана довідка не містить відомостей про те, що продавцем за вказаним договором було Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК", так само, як і не підтверджує набуття відповідачем права власності на нерухоме майно загальною площею 19972,80 кв.м. до і після формування земельної ділянки позивачем.
Позивачем не долучено до матеріалів справи копію договору купівлі-продажу за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОФРУТ ГРУП" придбало нерухоме майно загальною площею 19972,80 кв.м., яке розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021, площею 4,1936 га за адресою м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, буд. 31, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" продало вказане майно.
Одночасно, позивачем не заявлялось впродовж розгляду справи клопотання про витребування даного доказу у інших осіб.
Посилання у змісті позовної заяви, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з одночасною відсутністю у матеріалах справи належного, достатнього та достовірного доказу, яким б дійсно підтверджувався/вказувався факт реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" на нерухоме майно загальною площею 19972,80 кв.м., яке розміщене на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021 у заявлений позивачем період не може слугувати достатнім обгрунтуванням та доведенням факту порушеного права позивача та заявленої вимоги.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, завдані внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Імперативними приписами статті 1166 Цивільного кодексу передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом “д» частини 1 статті 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме з цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
З урахуванням положень чинного законодавства та єдності практики суду, позивач, як власник земельної ділянки, встановивши факт її використання без правовстановлюючих документів вправі звернутись за порушеним право у вигляді стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.
Даний спосіб захисту порушеного права є ефективним та належним у разі доведення факту використання земельної ділянки належної позивачу.
Водночас, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
У пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що станом на дату прийняття рішення позивачем документально не підтверджено, а також належними, допустимими та беззаперечними доказами не доведено наявність підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 380620,64 грн, у зв'язку із фактичним користуванням відповідачем спірної земельної ділянки у період з 02 листопада 2023 року по 26 лютого 2024 року без правовстановлюючих документів, що потягло за собою зберігання у себе коштів, які мав б заплатити за користування нею позивачу.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, з урахуванням того, що позивачем не доведено обставин використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС БУК" земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 7310136900:41:001:0021 за адресою м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 31, суд дійшов висновку, що позов Чернівецької міської ради є необґрунтованим, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Решта доводів позивача, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову в задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 05 січня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 12 січня 2026 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК