18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 січня 2026 року м.Черкаси Справа № 925/1001/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання Буднік А.М., у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду розглянув справу
за позовом фізичної особи-підприємця Бирюка Леоніда Вікторовича, м.Шпола, вул.Попова,44
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт", м.Шпола, вул.Івана Піддубного,10
про стягнення 304993,78 грн заборгованості за договором позики,
без участі повноважних представників сторін.
Фізична особа-підприємець Бирюк Леонід Вікторович звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" із вимогами про стягнення 304993,78 грн заборгованості за договором позики від 19.02.2021, з них: 200000,00 грн основної заборгованості, 86960,90 грн інфляційних втрат, 18032,88 грн - 3% річних, а також відшкодування судових витрат в сумі 34574,91 грн (з них: 4574,91 грн судового збору та 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).
Ухвалою суду від 10.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання 21.10.2025.
Відповідач був належним повідомлений про дату, час та місце цього засідання (так, згідно з довідкою про доставку електронного листа, сформованою засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", документ в електронному вигляді "ГПК Ухвала ст.176, 250 (Відкриття СпрощПровадж)" від 10.09.2025 у справі №925/1001/25 (суддя Скиба Г.М.) було надіслано одержувачу, Товариству з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт", в його електронний кабінет та доставлено до останнього 10.09.2025 о 18:40 год.), однак участі представника не забезпечив, про причини його неявки до суду не повідомив, відзиву на позов до суду не направив.
Судове засідання 21.10.2025 за клопотанням позивача відкладено на 12.11.2025.
Від позивача до дня судового засідання надійшло клопотання від 12.11.2025 (вх.суду №16795/25 від 12.11.2025) про відкладення судового засідання, мотивоване неможливістю надання витребуваних судом документів та необхідністю додаткового часу для отримання доказів походження коштів позивача.
Проведення судового засідання відкладено на 03.12.2025.
03.12.2025 проведення судового засідання відкладено на 05.01.2026. Участь представників обов'язковою не визнавалась.
Позивачем надано для ознайомлення суду оригінал договору позики від 19.02.2021, який міститься в копії в матеріалах справи (а.с.6-7).
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення засідання.
Так, відповідно до Господарського процесуального кодексу України:
ч.5 ст.6. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів);
ч.6 ст.6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку;
абз.1 ч.7 ст.6. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з відповідями, сформованими засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" за запитами судді Скиби Г.М.:
від 26.08.2025 №13844401 (а.с.20) Товариство з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" (код ЄДРПОУ 43687274) має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд";
від 26.08.2025 №1701045 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.21-22) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт": місцезнаходження - Україна, 18001, Черкаська обл., м.Шпола, вул.Піддубного, 10; актуальний стан на фактичну дату та час формування - зареєстровано.
Ухвала суду від 10.09.2025 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 10.09.2025 о 18:40 (а.с.35).
Оголошення про виклик відповідача у судове засідання були розміщені на офіційному вебсайті судової влади України 10.09.2025 (а.с.34) та 22.10.2025 (а.с.43).
Відповідно до ст.93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Відповідно до п.10 ч.2 ст.9 та ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу (…), за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки (…) про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відмітку пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" суд оцінює як "відсутність особи за адресою", оскільки така особа була відсутня у момент доставки їй поштового повідомлення особисто листоношею та оскільки надалі (протягом установленого законом 5-ти денного строку його зберігання у поштовому відділенні) така особа не отримала поштове відправлення суду з власної волі.
Отже відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, однак участі повноважного представника у судове засідання 05.01.2026 не забезпечив, про причини його неявки до суду не повідомив, відзиву на позов чи й доказів належного та повного виконання умов договору до суду не надіслав. Судом участь сторін обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами без участі учасників справи, які не з'явились.
За результатами судового розгляду судом приєднано до матеріалів справи вступну ту резолютивну частину судового рішення - без його проголошення - відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 ГПК України.
Судом встановлено та перевірені такі взаємовідносин сторін та обставини:
Позивач Бирюк Л.В. (підприємець на момент виникнення спірних відносин 2021 року) - як позикодавець (позивач, стягувач) та ТОВ "Шпола-Продукт" (без визначення представника і повноважень у вступній частині договору) - як позичальник (відповідач, боржник) 19.02.2021 уклали письмовий договір позики, підписаний сторонами. Від імені позичальника (відповідача) договір підписано фіндиректором Луцик В.С., без визначення повноважень, об'єму доручення тощо (а.с.6).
Розмір грошової позики визначений в 200000 грн (п.1 договору), що передана у власність відповідача (позичальника).
Договором передбачено, що на момент його підписання грошові кошти 200000 грн передані Бирюком Л.В. передані товариству "Шпола-Продукт" (п.2 договору).
Строк повернення позики - до 30 червня 2021 року (п.3 договору).
Сторони договору домовились, що позика є безвідсотковою (п.4 договору).
В разі прострочення виконання договору позикодавець має право пред'явити це договір до стягнення в порядку, визначеному законодавством України (п.6 договору).
Позикодавець Бирюк Л.В. довів до позичальника ТОВ "Шпола-Продукт", що грошові кошти згідно предмету договору не є спільною сумісною власністю подружжя та є його особистою приватною власністю (п.7 договору).
Оскільки позика не була повернула, позикодавець направив вимогу боржнику (позичальнику) про повернення коштів - від 04.07.2022 (а.с.8-12). Боржник на вимогу кредитора не відреагував.
У вересні 2022 року Бирюк Л.В. звернувся в Шполянський районний суд з позовом до ТОВ "Шпола-Продукт". Ухвалою Шполянського районного суду від 10.10.2022 провадження у справі №710/1213/22 було закрито. Роз'яснено про необхідність звернення з позовом в господарський суд за правилами господарського судочинства. Позивач Бирюк Л.В. оскаржив судове рішення в Черкаський апеляційний суд і 24.11.2022 постановою апеляційного суду скаргу Бирюка Л.В. залишено без задоволення, а ухвала суду - без змін (а.с.13-15). Відносини між сторонами судом визнані господарськими.
25.08.2025 ФОП Бирюк Л.В. звернувся з позовом до ТОВ "Шпола-Продукт" з вимогою стягнення 200000 грн позики та 86960,90 грн інфляційних втрат, 18032,88 грн 3% річних. Понесені судові витрати просить покласти на відповідача.
На думку позивача, ухилення відповідача від проведення розрахунку за договором позики є підставою звернення в господарський суд Черкаської області для захисту порушеного права та примусового стягнення заборгованості і обтяжень боргу. Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів фактичної передачі грошових коштів відповідачеві - в готівковому чи безготівковому виді, у виді цінних паперів чи векселів.
Позивач надав суду докази походження коштів на суму 200000 грн.
Відповідач на позов не відреагував, вимоги не заперечив, доказів отримання чи спростування отримання коштів від позивача - суду не надав, як не надав і письмових пояснень у формі заяви свідка.
Інших доказів не подано.
Оцінюючи пояснення позивача та докази сторін у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Відповідно до ст.36 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням режиму воєнного стану та ймовірності повітряної тривоги в місті Черкаси у Господарському суді Черкаської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).
Сторони на момент укладення спірного договору (2021 рік) є суб'єктами господарювання на ринку товарного виробництва та супутніх послуг, самостійними юридичними особами з присвоєнням ідентифікаційного коду, визначенням видів діяльності, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст.93 Цивільного кодексу України.
Позивач правомірно звернувся в Господарський суд Черкаської області за суб'єктним складом та наявністю господарських відносин між сторонами, що підтверджено судовими рішеннями Шполянського районного суду та Черкаського апеляційного суду. Спір про підсудність не допускається.
Позов заявлено про стягнення з відповідача 200000,00 грн основної заборгованості (позики) за договором позики від 19.02.2021. На суму заборгованості позивачем нараховано 86960,90 грн інфляційних втрат, 18032,88 грн 3% річних за прострочення грошового зобов'язання відповідачем.
Відповідно до положень ст.ст.6, 11, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах письмового двостороннього строкового консенсуального безоплатного договору позики від 19.02.2021, договір не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним, не розірваний сторонами та є дійсним на момент спірних правовідносин. Суд вважає даний договір безстроковим. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (приписи ст.204 Цивільного кодексу України). Сам договір не поставлений сторонами під сумнів.
Договір відповідає приписам гл.60 Цивільного кодексу України як позичка. Суд не розглядає спір як банківську (кредитну) позику в розумінні приписів гл. 71 Цивільного кодексу Україні, оскільки позикодавець не є банківською установою та не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли господарські правовідносини, пов'язані із замовленням та споживанням послуги позички на строкове користування майном (грошовими коштами) позикодавця.
Відповідно до Цивільного кодексу України:
п.1 ч.2 ст.11. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини;
ч.1, 2 ст.509. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
ст.525. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
ст.526. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
ст.530. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;
ст.599. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;
ст.610. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання);
ст.611. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом;
ст.629. Договір є обов'язковим для виконання сторонами;
Згідно із Господарським кодексом України:
ст.193. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач заявляє, що ним передано відповідачеві для використання у його статутній господарській діяльності 200000 грн власних готівкових коштів, що відображено в тексті договору від 19.02.2021.
Натомість з матеріалів справи не вбачається, що:
- юридична особа уповноважила посадову чи іншу особу на укладання договору позички. Спірний договір від 19.02.2021 від позичальника підписаний фіндиректором ТОВ "Шпола-Продукт" без визначення його повноважень, підстав тощо (а.с.6-7);
- між сторонами складено розписку про передачу та отримання коштів;
- позикодавець (позивач по справі) фактично виконав свої зобов'язання з передачі коштів позичальнику (відповідачеві), оскільки первинні документи оприбуткування грошових коштів не були оформлені. Касові документи про прийняття готівки юридичною особою - відсутні.
В зв'язку з цим суд вказує, що:
- подані позивачем документи про походження коштів не можуть бути прийняті судом як достовірні, оскільки позивачем порушено принцип допустимості та вірогідності доказів. Суд не може обмежити позивача у доведенні своїх вимог відповідними доказами, але подані в справу докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);
- пояснення представника позивача про передачу готівкових грошових коштів відповідачеві, викладені в поясненнях від 02.12.2025 (а.с.52-52) - не заслуговують на довіру та не є переконливими, оскільки заявляє про підприємницьку діяльність позивача з жовтня 2023 року - при укладенні ним договору позики в лютому 2021 року. На момент укладення договору позики - в період з 24.02.2021 по 17.05.2022 позивач займав посаду директора ТОВ "Шпола-Продукт" (відповідача) (а.с.65-69), що може свідчити про умисел позивача надати позику самому собі, спотворити фінансові показники юридичної особи та містить ознаки маніпулювання судом; з огляду на посадові зв'язки учасників правовідносин, в яких виникли оспорювані грошові вимоги суд ставить під сумнів реальність виникнення зобов'язань за такими правовідносинами;
- подані позивачем документи не містять доказів отримання готівкових грошових коштів юридичною особою чи конкретно посадовою особою Луцик В.С. ;
- довідки позивача з банківських установ про оборот коштів не заслуговують на увагу суду, оскільки не свідчать про зменшення чи вибуття його коштів у сумі 200000 грн станом на лютий 2021 року.
При прийнятті даного рішення Суд розділяє та застосовує правові висновки ВС, що прийняті при вирішенні грошових зобов'язань між суб'єктами господарювання:
Постанова КГС від 14.08.2025 у справі №904/5467/23: "У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов'язків суду на цій стадії судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);
- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);
- покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);
- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);
- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).
49. У цій справі, як вказали суди, грошові вимоги ОСОБА_3 до боржника - ОСОБА_1 ґрунтуються на укладеному між ними договорі позики, за умовами якого ОСОБА_3 було надано боржнику 3000000 грн, еквівалент 118660,93 дол. США, що підтверджується розписками від 21.01.2019 на суму 1000000 грн, еквівалент дол. США - 35738,75, та від 10.01.2020 на суму 2000000 грн, еквівалент дол. США - 82922,18.
50. Визнаючи заявлені ОСОБА_3 грошові вимоги, суди вказали, що кредитором належними доказами підтверджено джерело походження грошових коштів, за рахунок яких могла б бути надана позика боржнику, а саме - Податкові Декларації платника єдиного податку - ФОП за 2018 рік та за 2019 рік.
51. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у справі про неплатоспроможність останнього передчасними та такими, що зроблені за неналежного дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на таке.
52. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).
53. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 зробив такі висновки:
Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.
Таким чином, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
54. У постанові від 24.06.2025 у справі №903/135/23, прийнятій після подання касаційної скарги у цій справі, Верховний Суд зауважив, що положення КУзПБ не містять обмеження права кредитора на звернення до суду із заявою із грошовими вимогами у зв'язку з його родинними, корпоративними (бенефіціарними) зв'язками з боржником, аналогічними зв'язками з керівником та /або бенефіціарними власниками боржника тощо.
55. Поряд з цим слід зауважити, що у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою. Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
56. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
57. Проте зі змісту оскаржуваних судових рішень про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника вбачається, що констатувавши обґрунтованість заявлених вимог, суди не здійснили належної оцінки поданим заявником (ОСОБА_3) доказам на підтвердження виникнення його грошових вимог та джерел походження наданих в позику коштів. Зокрема, оскаржувані судові рішення не містять відображення здійсненої судами оцінки поданого заявником договору позики та його умовам, доказам на підтвердження фактичного надання грошових коштів в позику, а також обґрунтованості нарахованих заявником процентів на суму боргу.
58. Разом з тим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/5467/23 ОСОБА_3 було зобов'язано - надати суду оригінали документів, доданих до заяви про визнання грошових вимог (для огляду у судовому засіданні), надати суду письмові пояснення та докази щодо джерел походження коштів, наданих в позику; обґрунтування правомірності нарахування процентів за користування позикою.
59. Проте, судами залишено поза увагою та не відображено в судових рішенням обставини виконання заявником вимог ухвали суду першої інстанції від 23.01.2024, зокрема, щодо надання суду оригіналів витребуваних документів.
60. Крім того, вказавши лише, що податкові декларації платника єдиного податку заявника за 2018 роки та 2019 роки підтверджують наявність у нього доходу, який дозволяв надати позику, суди не з'ясували розмір такого доходу за вказаний період та не співставили його з сумою стверджуваної наданої позики.
61. Судами також залишено поза увагою твердження скаржника щодо наявності зацікавленості кредитора щодо боржника з огляду на родинні зв'язки учасників правовідносин, в яких виникли оспорювані грошові вимоги та сумнівів у реальності виникнення зобов'язань за такими правовідносинами.
62. Відтак Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про допущений судами попередніх інстанцій формальний підхід при розгляді заяви ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами та визнання таких вимог без надання належного правового аналізу поданої заяви та доказів, підстав виникнення грошових вимог, їх характеру, структури і розміру.
63. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова КГС ВС від 05.08.2025 у справі №903/329/24(903/856/24) щодо боргової розписки.
56. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
57. Згідно з статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
58. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
59. Письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №756/8630/14-ц (провадження №61-8792св18), від 05.10.2022 у справі №463/9914/20 (провадження №61-1664св22), від 15.02.2023 у справі №518/275/18 (провадження №61-11237св22), від 21.06.2023 у справі №161/20763/21 (провадження №61-2633св23), від 01.11.2023 у справі №450/2311/21 (провадження №61-8363св23), від 24.03.2025 у справі №721/591/22 (провадження №61-5500св24)).
60. Водночас, застосування наведеної правозастосовної практики судів цивільної юрисдикції при вирішенні спорів про стягнення боргу за договором позики між фізичними особами (щодо правил доведення зобов'язань фізичної особи за договором позики готівкових коштів) має свої особливості (застереження) у справах про банкрутство.
Постанова КГС ВС від 02.07.2025 у справі №906/356/24: Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц вказував, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, дослідивши вказаний правочин на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства, встановив, що при укладенні договору №М1.01.2021.044 безвідсоткової цільової позики сторонами погоджено усі істотні умови договору, зокрема, предмет, ціну, строк виконання зобов'язань та строк його дії. Зазначений правочин підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Постанова КГС ВС від 13.05.2025 у справі №902/1253/22: В порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів суд апеляційної інстанції не врахував, що належними засобами доказування факт надання коштів не підтверджений, оскільки боргові розписки як доказ не є належним, так як операції з готівкою юридична особа здійснює виключно через касу.
Щодо юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних. Укладаючи угоду з юридичною особою, фізична особа мала передбачати, що стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних, що підтверджується правовим висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 25.03.2020 у справі №569/1646/14-ц (провадження №61-5020св18) та від 10.02.2021 у справі №489/3688/15-ц (провадження №61-18912св19), від 12.04.2022 у справі №191/4508/19. Відтак, твердження суду апеляційної інстанції про те, що питання оформлення документів на оприбуткування при передачі коштів юридичній особі - це виключно питання внутрішньої організації діяльності цієї юридичної особи суперечить правовим висновкам Верховного Суду.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 року у справі №21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
В наданій до суду Розписці вказано, що фінансова допомога надавалась саме в іноземній валюті готівкою, а вчинення такої операції взагалі заборонено чинним законодавством. Відповідно до ст.1087 ЦК України, ст.198 ГК України, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 встановлено чіткі норми того, скільки готівки юридична особа може приймати від фізичної особи, які документи при цьому оформлюються та які дії має вчинити юридична особа, отримавши готівкові кошти. Іншого порядку отримання готівкових коштів юридичною особою чинне законодавство не передбачає.
Суд апеляційної інстанції не застосував ст.1049 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками, та яка є спеціальною статтею, яка застосовується до даних правовідносин.
Постанова КГС ВС від 26.11.2024 у справі №908/338/24: апеляційний суд правомірно зазначив, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що факт не укладення між ПП ВКФ "Аква Вита" та ОСОБА_1 договору поруки №03/03/2021-2-П від 03.03.2021 підтверджується як даними бухгалтерського обліку та діловодства підприємства, так і інформацією, отриманою від працівників ПП ВКФ "Аква Вита" в ході проведення службового розслідування.
Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірний договір підписаний ОСОБА_3 , який на той момент обіймав посаду генерального директора ПП ВКФ "Аква Вита" та був звільнений на підставі рішення єдиного власника ПП ВКФ "Аква Вита" №12/12/22 від 12.12.2022. Фактично підставою для звільнення ОСОБА_3 стала наявність спору з ОСОБА_4 з приводу поділу спільного сумісного майна подружжя.
Тому, з урахуванням зазначеного, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що договір поруки №03/03/2021-2-П від 03.03.2021, а також договір позики №03/03/2021-2 від 03.03.2021, розписка від 03.03.2021 про отримання коштів та вимога до ПП ВКФ "Аква Вита" від 12.01.2022 стосовно повернення суми позики не підтверджують факт надання ОСОБА_1 у позику грошових коштів та факт виникнення у ПП ВКФ "Аква Вита" зобов'язань за договором поруки.
Тому, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що актом інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами №1 від 10.07.2023 додатково підтверджується обставина щодо відсутності у ПП ВКФ "Аква Вита" перед ОСОБА_1 грошових зобов'язань за договором поруки, отже є недоведеною (не підтвердженою належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у їх сукупності) обставина виникнення у ОСОБА_1 вимог до ПП "ВКФ "АКВА ВИТА" на суму 1000000,00 грн.
Постанова КЦС ВС від 22.10.2025 у справі №722/1520/23 (провадження №61-9018св25). Позиція Верховного Суду:
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі №333/6816/17 (провадження №14-87цс20) зроблено висновок, що:
"ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі №808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі №333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання).
Приписи "суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), "суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі №454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі №295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі №761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі №638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі №910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19 (пункт 45)).
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що:
"обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача….
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову (частина перша статті 178 ЦПК України).
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Факт передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору, за відсутності письмового договору позики чи розписки на його підтвердження, складають предмет доказування для позивача при стягненні боргу, та не бути предметом окремого позову. Відсутність у позивача юридичної можливості пред'явити позов про встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору позики чи розписки на його підтвердження є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача факту про передачу грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору позики чи розписки на його підтвердження має перевірити суд при розгляді позову про стягнення коштів. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору і такі позови не підлягають судовому розгляду.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)….
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі №369/11450/19 (провадження №61-10412св21) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив".
Підсумовуючи викладене з оцінкою поданих доказів в їх сукупності, суд переконаний, що у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вимоги позивача не ґрунтуються на первинних належних доказах передачі грошових коштів відповідачеві, на вимогах договору чи закону та відсутній причинно-наслідковий зв'язок невиконання договору позики та порушення відповідачем вимог цивільного чи господарського законодавства, за яке може наставати цивільна відповідальність.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст.74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Обґрунтування належності способу захисту у спірних правовідносинах
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Суд при прийнятті рішення також враховує та розділяє правові висновки, викладені в Постанові КЦС ВС від 21.08.2024 №462/7300/20 (61-3945св24): виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності, розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "PLACUIT IN OMNIBUS REBUS PRAECIPUUM ESSE IUSTITIAE AEQUITATISQUE QUAM STRICTI IURIUS RATIONEM" яка означає "у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляд кожної конкретної справи.
Суд враховує правові висновки постанови КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21 (61-8693св), що цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів а також правдивості твердження заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
За вказаних обставин суд вважає, що позивачем не доведено порушення свого права відповідачем, тому в задоволенні позову належить відмовити з мотивів безпідставності, необґрунтованості та недоведеності вимог.
Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача та не стягуються.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову фізичної особи-підприємця Бирюка Леоніда Вікторовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт", м.Шпола, вул.Івана Піддубного,10, код ЄДРПОУ 43687274
про стягнення 304993,78 грн заборгованості за договором позики - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 09.01.2026.
Суддя Г.М.Скиба