24 грудня 2025 року Справа № 915/995/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Третьяк Г.О.,
представника відповідача: Скалова С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН БРУК-С",
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Первомайський "РАЙАГРОБУД",
про: стягнення 9439778,80 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕТОН БРУК-С» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Первомайський «РАЙАГРОБУД» грошові кошти у загальному розмірі 9439778,80 грн, з яких: 5003651,61 грн - основний борг за договором постачання товару №5 від 01.02.2025; 35267,29 грн - 3% річних; 110006,66 грн - інфляційні втрати; 4290853,24 грн - пеня; котрі заявлені позивачем до стягнення у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині поставки товару (тротуарної плитки) у встановлені спірним договором строки.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань перед позивачем щодо поставки тротуарної плитки, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення попередньої оплати вартості товару (основного боргу) та нарахованих сум 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.08.2025.
Відповідач у відзиві від 14.07.2025 не заперечує факт укладення договору №5 від 01.02.2025 щодо поставки тротуарної плитки з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 03.02.2025. Також відповідач не оспорює факти виставлення відповідних рахунків на оплату та отримання від позивача коштів на загальну суму 5003651,61 грн. Втім, відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що невиконання зобов'язань з поставки товару відбулось через об'єктивні причини, які не залежали від волі відповідача, а саме через невиконання зобов'язань з боку постачальників сировини, необхідної для виробництва плитки через форс-мажорні обставини в тому числі військові дії в Україні.
04.08.2025 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалою суду від 04.08.2025 розгляд справи призначено на 28.08.2025.
28.08.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про вступ до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
28.08.2025 підготовче засідання відкладено на 03.10.2025 за клопотанням відповідача.
03.10.2025 підготовче засідання відкладено на 17.10.2025 у зв'язку з неявкою представників сторін.
Протокольною ухвалою від 17.10.2025 судом відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення її у дану справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, з тих підстав, що предмет позову у даній справі стосується правовідносин ТОВ «БЕТОН БРУК-С» та ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД» щодо виконання договору поставки товару, тому рішення у даній справі може вплинути на права чи обов'язки лише юридичних осіб, які є сторонами у справі. Наведені у заяві ОСОБА_1 обставини не дають підстав для висновку, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки ОСОБА_1 , як учасника ТОВ Первомайський «Райагробуд».
03.10.2025 до суду надійшов позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_1 до ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД» та ТОВ «БЕТОН БРУК-С» про визнання недійсним договору постачання товару №5 від 01.02.2025, укладеного між ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД», в особі директора Совкуцан Богдана Михайловича , та ТОВ «БЕТОН БРУК-С».
Ухвалою суду від 08.10.2025 позов ОСОБА_1 до ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД» та ТОВ «БЕТОН БРУК-С» про визнання недійсним договору постачання товару №5 від 01.02.2025, - повернуто заявниці без розгляду.
У підготовчому засіданні 17.10.2025 судом оголошено перерву до 24.11.2025.
24.11.2025 від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №915/1472/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД» та ТОВ «БЕТОН БРУК-С» про визнання недійсним договору постачання товару №5 від 01.02.2025.
24.11.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку з витребуванням матеріалів справи за ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025.
У зв'язку з поверненням матеріалів справи до Господарського суду Миколаївської області ухвалою від 26.11.2025 розгляд справи призначено на 04.12.2025.
Ухвалою суду від 04.12.2025 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 04.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.12.2025.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 24.12.2025 сторони підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 24.12.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 24.12.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
01.02.2025 між ТОВ «БЕТОН БРУК-С», як покупцем, та ТОВ Первомайський «РАЙАГРОБУД», як постачальником, було укладено договір постачання №5 (далі - Договір), за яким постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та своєчасно оплатити його вартість.
03.02.2025 між сторонами Договору укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до такого договору.
Відповідно до п.1.4 Договору, найменування, асортимент, ціна, кількість і вартість товару визначаються сторонами за домовленістю.
Згідно п.3.1. Договору, орієнтовна ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором є динамічною і може змінюватись при зміні ціни на продукцію на існуючому ринку її продажу. Остаточна ціна продукції обговорюється сторонами, при отриманні рахунку на оплату, або наданні заявки покупцем.
В період з 04.02.2025 по 30.05.2025 відповідач з посиланням на Договір оформив та надавав на оплату позивачу рахунки на поставку тротуарної плитки «Старе місто», зокрема, рахунок №38 від 04.02.2025 на суму 1000197,52 грн, рахунок №42 від 11.02.2025 на суму 1500148,27 грн, рахунок №47 від 24.02.2025 на суму 230291,11 грн, рахунок №59 від 28.02.2025 на суму 160138,16 грн, рахунок №77 від 21.03.2025 на суму 344844,66 грн, рахунок №78 від 25.03.2025 на суму 160138,16 грн, рахунок №176 від 21.05.2025 на суму 87913,19 грн, рахунок №201 від 30.05.2025 на суму 1519980,54 грн.
Таким чином, сторонами Договору в належній формі було погоджено кількість, асортимент та ціну товару.
Згідно банківської виписки позивача, ним було здійснено оплату вказаних рахунків за наступними платіжними інструкціями: №292 від 05.02.2025 на суму 1000197,52 грн на сплату рахунку №38 від 04.02.2025, №310 від 11.02.2025 на суму 1500148,27 грн на сплату рахунку №42 від 11.02.2025, №327 від 24.02.2025 на суму 230291,11 грн на сплату рахунку №47 від 24.02.2025, №332 від 28.02.2025 на суму 160138,16 грн на сплату рахунку №59 від 28.02.2025, №381 від 21.03.2025 на суму 344844,66 грн на сплату рахунку №77 від 21.03.2025, №382 від 25.03.2025 на суму 160138,16 грн на сплату рахунку №78 від 25.03.2025, №521 від 21.05.2025 на суму 87913,19 грн на сплату рахунку №176 від 21.05.2025, №537 від 02.06.2025 на суму 1519980,54 грн на сплату рахунку №201 від 30.05.2025.
Всього позивачем було здійснено оплату за товар на загальну суму 5003651,61 грн.
Вказані обставини визнані обома сторонами по справі.
Згідно п.1.2 Договору, постачальник зобов'язався здійснити поставку партії товару протягом 3 (трьох) днів після оплати товару.
Відповідач у відповіді від 20.05.2025 на претензію позивача повідомив, що затримка у поставці товару пов'язана з технічними несправностями обладнання та зобов'язався до 05.06.2025 їх усунути та здійснити поставку.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що всупереч п.1.2 Договору відповідач не здійснював поставку товару в триденний строк з дати оплати товару та у термін, зазначений у відповіді на претензію, що стало підставою звернення позивача до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч.1 ст.662, ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно п.1.2 Договору укладеного між сторонами, постачальник зобов'язався здійснити поставку партії товару протягом 3 (трьох) днів після оплати товару.
Факт оплати позивачем виставлених по Договору рахунків, підтверджений належними та допустимими доказами (платіжні інструкції); зафіксований у підписаному сторонами акті звірки за період з 01.02.2025 по 05.06.2025 та не заперечений сторонами під час розгляду справи.
Станом на дату розгляду справи доказів здійснення поставки товару чи повернення коштів відповідачем суду не надано.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує на те, що невиконання зобов'язань з поставки товару відбулось через об'єктивні причини які не залежали від волі відповідача, а саме через невиконання зобов'язань з боку постачальників сировини, необхідної для виробництва плитки через форс-мажорні обставини в тому числі військові дії в Україні. Посилаючись на приписи ст.617 ЦК України, відповідач вважає, що не несе відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, які він не міг передбачити або усунути. За такого, відповідач вважає застосування штрафних санкцій безпідставним та несправедливим, що призведе до необґрунтованого збагачення позивача.
Заперечення відповідача щодо відсутності його вини у невиконанні зобов'язання, судом відхиляються враховуючи наступне.
За приписами ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано суду жодних доказів у підтвердження фактів невиконання зобов'язань з боку постачальників сировини та технічних несправностей власного обладнання.
Що стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, то згідно п.5.2 Договору, підтвердженням наявності та тривалості дії обставин непереборної сили має бути складене торговельною палатою або іншим компетентним органом свідоцтво, а сторона яка не виконує свої зобов'язання внаслідок обставин непереборної сили повинна негайно сповістити про це другу сторону (п.5.3 Договору).
Матеріали справи не містять відповідного свідоцтва про наявність та тривалість обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 по справі №910/9226/23 зазначив, що: надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21).
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі (п.79 постанови Верховного Суду від 24.10.2024 у cправі №913/767/21).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
У постанові від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 Верховний Суд додав важливе уточнення: між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов'язання має існувати прямий причинно-наслідковий зв'язок. Тобто, сторона не може посилатися на форс-мажор, якщо невиконання зобов'язання сталося з інших причин, наприклад, через власну недбалість чи комерційні ризики, які вона мала передбачити та врахувати можливість виконання договору.
Таким чином, дослідивши обставини, на які посилається відповідач як на підставу для звільнення його від відповідальності, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, як на підтвердження фактичного існування таких обставин, так і щодо їх належного оформлення та повідомлення іншої сторони. Обставини пов'язані з військовими діями в Україні також не приймаються судом до уваги, оскільки договірні зобов'язання виникли 01.02.2025, тобто значно пізніше початку повномасштабного вторгнення в Україну, що позбавляє відповідача права посилатись на ці обставини як причини невиконання зобов'язань за Договором.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Суд також приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Суд вважає, що зобов'язання з повернення суми попередньої оплати по Договору, відповідно до положень ст.530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням строку поставки товару, після настання якого постачальник усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Таким чином суд дійшов висновку, що у відповідача, після закінчення триденного строку з дати попередньої оплати вартості кожної партії товару, виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати, як таку, що не була забезпечена поставкою товару.
Доказів повернення позивачу попередньої оплати відповідач суду не надав.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5003651,61 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.
В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 3 ст.693 ЦК України передбачено право покупця нараховувати проценти на суму попередньої оплати відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В пункті 6.2 Договору, в редакції додаткової угоди №1 від 03.02.2025, сторонами встановлено відповідальність постачальника перед покупцем за затримку поставки товару понад строк, визначений в п.1.2 Договору, у вигляді неустойки в розмірі 1% вартості товару за кожний день прострочення.
Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 35267,29 грн - 3% річних та 4290853,24 грн пені за період з 10.02.2025 по 20.06.2025, а також 110006,66 грн інфляційних втрат за період з березня 2025 року по травень 2025 року.
Вказані розрахунки відповідачем не заперечені та не спростовані.
Суд, перевіривши розрахунки 3% річних, пені та інфляційних втрат вважає їх арифметично та методологічно вірними. Відповідно, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, пені та інфляційних є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, положень ст.611 ЦК України, які встановлюють правові наслідки порушення зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума пені є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Однак, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення санкцій є правом суду; розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому судом має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки (пені, штрафу), оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір пені та штрафу як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд зазначає, що задоволення вимоги про стягнення пені у сумі 4290853,24 грн, яка становить майже 86% від суми основного боргу, не буде відповідати загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ст.3 ЦК України.
На думку суду, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи є зменшення розміру належної до стягнення пені на 50%, тобто до 2145426,62 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Вимоги в частині стягнення 35267,29 грн - 3% річних та 110006,66 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Звертаючись до суду з позовом в електронному вигляді, позивач заявив майнові вимоги на загальну суму 9439778,80 грн.
Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №580 від 23.06.2025 про сплату судового збору у розмірі 140921,83 грн.
Втім, враховуючи подання позовної заяви в електронній формі, розмір судового збору з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 має складати 113277,35 грн (140921,83 грн х 0,8).
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 113277,35 грн судового збору, а надмірно сплачені 27644,48 грн можуть бути повернуті позивачу за його клопотанням.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Первомайський "РАЙАГРОБУД" (55213, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Одеська, буд.80; ідент.код 03585403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН БРУК-С" (55231, Миколаївська обл., Первомайський р-н, с.Кам'яний Міст, вул.Південнокодимська, буд.4-А; ідент.код 45631354) 5003651,61 грн основного боргу, 35267,29 грн - 3% річних, 110006,66 грн інфляційних втрат, 2145426,62 грн пені та 113277,35 грн судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12.01.2026.
Суддя М.В.Мавродієва