ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2026Справа № 910/11215/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маджоріста»
про стягнення 220 959, 57 грн.
Без виклику представників сторін.
Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маджоріста» про стягнення 220 959, 57 грн, з яких: 97 608, 00 грн - заборгованості, 6310, 28 грн - інфляційних втрат; 1660, 67 грн - 3 % річних; 90 685, 80 грн - штрафу; 17 862, 26 грн - пені та 6832, 56 грн - додаткового штрафу.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не належним чином виконав свої обов'язки за договором закупівлі товару за державні кошти від 19.04.2023 № БН/ДВС щодо поставки товару у повному обсязі.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду відповідач отримав у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
20.10.2025 від позивача до суду надійшла заява про перехід до розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
За приписами ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем належним чином не обґрунтовано своїх доводів щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження, враховуючи характер спірних правовідносин, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача. Відтак справа підлягає подальшому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
19.04.2023 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір № БН/ДВС про закупівлю товару за державні кошти, за яким постачальник зобов'язується здійснити поставку замовнику товар за предметом закупівлі: ДК 021:2015 - 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (Бензин А-95, дизельне паливо) (Бензин А-95 - згідно код ДК 021:2015 - 09132000-3 «Бензин», Дизельне паливо - згідно код ДК 021:2015 - 09134200-9 «Дизельне паливо») (далі Товар) за картками/талонами, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, оплатити та прийняти цей товар (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору, кількість товару: 18 210 літрів, а саме: бензин А-95 - 16 250 літрів, дизельне паливо - 1960 літрів.
Згідно п. 3.1. Договору, ціна Договору становить - 906 858, 00 грн, а оплата товару згідно п. 4.1. Договору здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з дати фактичного отримання замовником товару у повному обсязі на підставі належним чином оформленої видаткової накладної та рахунку.
Пунктом 5.2. Договору визначено, що товар постачається у формі карток/талонів згідно з номіналом та у кількості відповідно до Специфікації до Договору, шляхом доставки замовнику карток/талонів на замовлену партію товару.
Передача карток/талонів замовнику підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної на товар, яка обов'язково повинна містити номенклатуру (асортимент), кількість та ціну товару відповідно до переданих карток/талонів, а також загальну суму до сплати (п. 5.4. Договору).
26.04.2023 між постачальником та покупцем підписано без зауважень видаткову накладну від 26.04.2023 № 144 на загальну суму 906 858, 00 грн, з яких 16 250 літрів бензину А95 по ціні 49, 80 грн за літр та 1960 літрів дизельного палива по ціні 49, 80 грн за літр.
28.04.2023 позивач сплатив відповідачу 906 858, 00 грн за вказаний товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.04.2023 № 803.
Відповідно до п. 5.5. Договору, відвантаження товару здійснюється на АЗС, що обслуговують картки/талони постачальника, перелік яких наведено в Додатку № 2, який є невід'ємною частиною Договору № БН/ДВС від 19.04.2023.
Згідно п. 5.6. Договору, відвантаження товару на АЗС здійснюється цілодобово в робочі та у вихідні дні за картками/талонами постачальника, що є документом обов'язкової звітності і підставою для відвантаження товару.
Пунктом 5.7. Договору визначено, що постачання товару за картками/талонами здійснюється на АЗС партіями, у асортименті та кількості зазначеній в талонах постачальника. Відвантаження товару замовнику здійснюється за умови пред'явлення талона оператору на АЗС. При цьому картка/талон повинен бути в належному стані та не містити будь-яких печаток, штампів, інших позначень, крім тих, що нанесені постачальником.
Позивач вказує, що при здійсненні спроб щодо відвантаження палива на АЗС «АВІАС», працівниками позивача з 06.01.2025 року була встановлена неможливість отримання палива за талонами на АЗС «АВІАС», оскільки відвантаження та відпуск пального за талонами не здійснювалося, а в деяких випадках було встановлено, що АЗС не працює. На підтвердження вказаних обставини позивач долучив разом з позовною заявою відповідні Акти фіксації відсутності палива.
При цьому позивач вказує, що залишком невикористаних/неотоварених талонів є 1960 літрів дизельного палива на загальну суму 97 608, 00 гри (1960 літрів х 49, 80 грн).
На підтвердження залишку пального у розмірі 1960 літрів позивач надав витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 15141 за 17.07.2025, яка є регістром бухгалтерського обліку, призначена для контролю операцій і сальдо по рахунках бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської звітності та невикористані талони-картки.
Відповідно до п. 5.10. Договору, право власності на пальне вважається переданим замовнику у момент його фактичного відпуску на АЗС.
Згідно п. 5.11. Договору, зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними після відвантаження замовнику всієї партії товару на АЗС.
Враховуючи, що з 06.01.2025 відпуск пального на АЗС за талонами, отриманими на підставі договору відповідачем не здійснювався, позивач 11.04.2025 листом № 16355/15.2-17 звернувся до відповідача, в якому запропонував повернути на рахунок позивача кошти у сумі 97 608, 00 грн, що складає вартість 1960 літрів дизельного палива за Договором.
Вказана претензія відповідачем задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Із змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із приписів ч. 1 ст. 177 ЦК України випливає, що об'єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Господарським судом міста Києва встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було перераховано відповідачу оплату поставленого товару (дизельного палива в талонах), однак з початком 2025 року відпуск дизелю по талонам перестав здійснюватися АЗС через незалежні від позивача обставини.
Отже, на переконання суду, покупець має право на односторонню відмову від досягнутих домовленостей, та вимагати від постачальника повернення вартості оплаченого товару (талонів), в разі відмови відповідача щодо відпуску товару.
За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми оплати вартості неотриманого товару, у відповідача виникає обов'язок повернути грошові кошти у розмірі 97 608, 00 грн.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, хоча про розгляд справи відповідач повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати, вимога позивача про стягнення 97 680, 00 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 17 862, 26 грн пені, 90685, 80 грн штрафу згідно п. 5.12. Договору та 6832, 56 грн штрафу згідно п. 7.3. Договору.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно п. 7.3 Договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Крім того, згідно п. 5.12. Договору сторонами встановлено, що за безпідставну відмову від відвантаження товару по картках/талонах на АЗС частково або повністю, постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 10 % від ціни Договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, що в свою чергу є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.
Здійснивши перерахунок пені та штрафу суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 17 862, 26 грн, розмір штрафу згідно п. 7.3. Договору становить 6832, 56 грн, а згідно п. 5.12. Договору становить 90 685, 80 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1660, 67 грн 3 % річних та 6310, 28 грн інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 6310, 28 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 1660, 67 грн.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАДЖОРІСТА» (02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, ідентифікаційний код 44876120) на користь ПІВДЕННОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ОДЕСА) (49619, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, будинок 21А, ідентифікаційний код 43315529) заборгованість у розмірі 97 608 (дев'яносто сім тисяч шістсот вісім) грн 00 коп., пеня у розмірі 17 862 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн 26 коп., штраф згідно п. 7.3. Договору у розмірі 6832 (шість тисяч вісімсот тридцять дві) грн 56 коп., штраф згідно п. 5.12. Договору у розмірі 90 685 (дев'яносто тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 1660 (одна тисяча шістсот шістдесят) грн 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 6310 (шість тисяч триста десять) грн 28 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3314 (три тисячі триста чотирнадцять) грн 39 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва