ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2025Справа № 910/3153/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва, м. Київ
в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. Київ
до 1. Кооперативу по експлуатації автостоянки "Дарниця", м. Київ
2. Кооперативу по експлуатації автостоянки "Восточний", м. Київ
про зобов'язання вчинити дії,
За участю представників сторін:
від прокуратури: Редька М.В. (за наказом №3219к від 08.12.2025 року);
від позивача: Лейтар А.Г. (в порядку самопредставницва);
від відповідача-1: Пухляк О.В. (керівник);
Євдоченко Н.Д. (адвокат за ордером серія АІ№1692674 від 20.08.2024);
від відповідача-2: Огарков А.К. (керівник);
Зубчук О.Р. (адвокат за ордером серія АІ№1804075 від 27.01.2025).
14.03.2024 року Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) з позовом про:
- зобов'язання Кооперативу по експлуатації автостоянки "Дарниця" (відповідач-1) повернути позивачу частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 1,5257 га по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-б, 6-г) у Деснянському районі міста Києва привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автостоянки;
- зобов'язання Кооперативу по експлуатації автостоянки "Восточний" (відповідач-2) повернути позивачу частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 1,5257 га по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-б, 6-г) у Деснянському районі міста Києва привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автостоянки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024 року матеріали справи №910/31536/24 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2024.
26.03.2024 до суду від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що кооперативи користуються земельною ділянкою без державної реєстрації прав на земельну ділянку та без правоустановлюючих документів, що порушує інтереси територіальної громади міста Києва.
В підготовчому засіданні 21.05.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено засідання до 30.07.2024.
28.05.2024 до суду від прокуратури надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідачі повідомлені про розгляд справи.
В підготовчому засіданні 30.07.2025 судом було оголошено перерву до 01.10.2024.
14.08.2024 від відповідача-2 та відповідача-1 надійшли заяви про продовження строку для подання відзиву.
05.09.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що спірна земель ділянка надавалась у 1989 році відповідно до чинного на той час законодавства, а відповідно до Постанови ВР України від 18.12.1990 року №562-ХІІ організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
05.09.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву аналогічного змісту, поданому відповідачем-1 відзиву.
25.09.2024 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзиви, в якій зазначено, що звернення до суду було правомірним, а користування відповідачами земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 №302 та від 27.05.1985 №373 було тимчасовим і мало бути оформлене шляхом укладення договору оренди, чого відповідачами не здійснено.
01.10.2024 до суду від відповідачів надійшли заперечення, в яких зазначено, що відповідачі платять плату за землю, отже користування земельною ділянкою відбувається зі сплатою всіх передбачених чинним законодавством податків.
В підготовчому засіданні 01.10.2024 судом було оголошено перерву до 26.11.2024.
25.11.2024 до суду від відповідачів надійшли клопотання про долучення доказів реєстрації електронних кабінетів.
В підготовчому засіданні 26.11.2024 судом було оголошено перерву до 28.01.2025.
20.01.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказу.
В підготовчому засіданні 28.01.2025 судом було оголошено перерву до 04.03.2025.
28.01.2025 до суду від прокуратури надійшли пояснення, в яких зазначено, що наданим відповідачами листом Департаменту земельних ресурсів підтверджується обставина того, що радою не приймалось рішень щодо передачі кооперативам в оренду земельної ділянки.
Ухвалою від 04.03.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.04.2025 року.
23.04.2025 року від відповідача-2 надійшла заява про зупинення провадження у справі.
25.04.2025 року від відповідача-2 надійшла заява про залишення позову без розгляду.
28.04.2025 року від прокуратури до суду надійшло заперечення на заяву про залишення позову без розгляду та на заяву про зупинення провадження у справі.
29.04.2025 року в судовому засіданні протокольними ухвалами, які занесено до протоколу судового засідання, було відмовлено в задоволенні заяв про залишення позову без розгляду та про зупинення провадження у справі. В справі оголошено перерву до 24.06.2025 року.
Засідання 24.06.2025 року не відбулось у зв'язку з надходженням сигналу «Повітряна тривога», у зв'язку з чим ухвалою від 24.06.2025 року розгляд справи призначено на 29.07.2025 року.
29.07.2025 року в справі оголошено перерву до 14.10.2025 року.
Засідання 14.10.2025 року не відбулось у зв'язку з надходженням сигналу «Повітряна тривога», у зв'язку з чим ухвалою від 14.10.2025 року розгляд справи призначено на 16.12.2025 року.
В засіданні 16.12.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено 12.01.2026 року, у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці в період з 19.12.2025 року по 09.01.2026 року.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Як зазначає прокурор, Деснянською окружною прокуратурою м. Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушення інтересів держави, а саме використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 загальною площею 3,0514 га Кооперативом по експлуатації автостоянки «Дарниця» (відповідач-1) та Кооперативом по експлуатації автостоянки «Восточний» (відповідач-2) (разом - відповідачі), що розташована на вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а. 6- б, 6-г) у Деснянському районі міста Києва.
Прокурором зазначено, що безпідставне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 3,0514 га по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-6, 6-г) у Деснянському районі міста Києва під автостоянки Кооперативами встановлено у ході розслідування кримінального провадження №42022102030000249 від 10.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 19.10.23 за участю спеціаліста Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА).
Згідно протоколу, оглядом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 загальною площею 3,0514 га огороджена бетонним парканом та розділена приблизно навпіл металевою сіткою рабиця на кожній з яких розташовано Кооператив по експлуатації автостоянки «Дарниця» приблизно площею 1,5257 га та Кооператив по експлуатації автостоянки Восточний» приблизно площею 1,5257 га. На вказаних кооперативах при вході на території розташовані на в'їзді шлагбауми та вивіски з інформацією про стоянки. Також розташовані відкритого та закритого типу металеві споруди під якими хаотично розташовані транспортні засоби та гаражі.
Відповідно до актів обстеження Департаменту земельних ресурсів від 12.09.2017 №17-1430-03 та №17-1429-03 встановлено, що частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 загальною площею 3,0514 га використовує Кооператив по експлуатації автостоянки «Восточний» під розміщення та експлуатацію автостоянки приблизної площі 1,50 га (акт обстеження № 17-1429-03 з план-схемою), а Кооператив по експлуатації автостоянки «Дарниця» використовує земельну ділянку приблизної площі 1,46 га (акт обстеження №17-1430-03 з план-схемою).
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 09.12.2019 за №869-ДК/1123/АП/09/01/-19, складеного спеціалістами Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в ході перевірки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 встановлено, що земельна ділянка огороджена парканом, охороняється, на якій функціонує платна автостоянка для автомобілів.
Відповідно до свідчень голови Кооперативу по експлуатації автостоянки «Дарниця» громадянина Полковника О.М. автостоянка на спірній земельній ділянці працює на підставі статуту кооперативу та рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 № 302 «Про перенесення відкритої автостоянки «Дарниця» (протокол допиту в якості свідка від 29.03.2023 в рамках кримінального провадження №42022102030000249 від 10.10.2023).
За свідченням голови Кооперативу по експлуатації автостоянки «Восточний» громадянина Огаркова А.К. автостоянка на спірній земельній ділянці працює на підставі статуту кооперативу та рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 27.05.1985 №373 «Про відведення земельних ділянок в тимчасове користування для будівництва відкритих автостоянок та влаштування індивідуальних транспортних засобів» (протокол допиту в якості свідка від 29.03.2023 в рамках кримінального провадження 42022102030000249 від 10.10.2023).
Разом з тим, як зазначає прокурор, відповідно до рішень виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 № 302 та від 27.05.1985 № 373 земельні ділянки надавались саме в тимчасове користування та з умовою, що за першої вимоги міськвиконкому земельні ділянки повинні бути звільнені з приведенням у належний стан.
При цьому, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Комунального підприємства Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації» за вказаною адресою нежитлові приміщення/будівлі на праві власності не зареєстровані.
В позові також зазначено, що раніше, на підставі рішення Київської міської ради від 28.02.2004 за №1104/251, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 передавалась в оренду Закритому акціонерному товариству «КВАДРАТ-Україна» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу з багаторівневим паркінгом на вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-6, 6-г) у Деснянському районі міста Києва.
Договір оренди земельної ділянки зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у книзі записів державної реєстрації договорів від 07.05.2005 за № 62-6-00267.
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2014 у справі №910/3614/14 розірвано договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Згідно з даними Міського земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055, площею 3,0514 обліковується як ділянка, по якій договір оренди земельної ділянки скасовано (інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 05.04.2023 № 0570202/3-4307).
Відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 через приймальню Київради з земельних питань надходили клопотання Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 загальною площею 3,0514 га для будівництва та експлуатації багаторівневих паркінгів на вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а. 6-6, 6-г) у Деснянському районі міста Києва.
За результатами розгляду вказаних клопотань Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) підготовлено проекти рішень Київради, однак Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» звернулось зі зверненням про залишення без розгляду проектів рішень Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки в тому числі.
Отже, прокурор наголосив, що за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі зазначеної земельної ділянки у власність чи користування.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 3,0514 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування торгово- офісно-розважального комплексу з багатоповерховим паркінгом з місцем розташування вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-6, 6-г) у Деснянському районі міста Києва перебуває у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (дата реєстрації 27.04.2015).
При цьому, земельна ділянка площею 3,0514 га (кадастровий номер 8000000000:62:036:0055) перебуває у власності територіальної громади міста Києва та належить до земель житлової та громадської забудови.
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначив, що Кооперативом по експлуатації автостоянки «Дарниця» та Кооперативом по експлуатації автостоянки «Восточний» використовується земельна ділянка загальною площею 3,0514 га з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-6, 6- г) у Деснянському районі міста Києва без відповідних правовстановлюючих документів, передбачених ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання останніх повернути Київській міській раді земельну ділянку з приведенням її у придатний до використання стан шляхом звільнення від автостоянки.
Київською міською радою у заяві по суті спору підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили, що спірна земель ділянка надавалась у 1989 році відповідно до чинного на той час законодавства, а відповідно до Постанови ВР України від 18.12.1990 року №562-ХІІ організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Крім того, відповідачі справно сплачують плату за землю, тому користування земельною ділянкою відбувається зі сплатою всіх передбачених чинним законодавством податків. Окрім того, рішеннями виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 № 302 та від 27.05.1985 № 373 земельні ділянки надавались у користування і іншого порядку оформлення права користування законодавство в той період не передбачало.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
Як вказувалось вище, позов подано прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради, а позовні вимоги аргументовано використання відповідачами земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
В обґрунтування наявності підстав представництва, прокуратурою зазначається про порушення інтересів держави, оскільки Радою дозволу на користування земельною ділянкою, зокрема, шляхом укладення договору оренди, надано не було.
Саме на Київську міську раду, як власника, покладено обов'язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно.
Втім, Київською міською радою не було вжито відповідних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі Менчинська проти Росії, заява № 42454/02, п. 35; рішення від 01.04.2010 у справі Корольов проти Росії, заява № 5447/03, п. 38).
На виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував неналежний захист Київською міською радою інтересів держави.
Листом №05716-16892 від 15.12.2023 року Департамент земельних ресурсів КМР (КМДА) повідомив Деснянську окружну прокуратуру міста Києва що позовна заява про повернення земельних ділянок не подавалась.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено обставини, на яких ґрунтуються доводи Деснянської окружної прокуратури міста Києва щодо підстав для представництва держави у суді.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Позов у справі, що розглядається, подано прокурором на захист державних інтересів в особі Київської міської ради, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови та перебуває у власності територіального громади міста Києва.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (частина 1 статті 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису здійснена 27.04.2015 року.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для повернення позивачу земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автостоянок.
Як встановлено судом, відповідачі заперечуючи проти задоволення позову посилались на таке.
За рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 06.02.1984 р. № 102/8 «Про відведення земельних ділянок Київській міській раді Республіканського добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» для влаштування тимчасових відкритих платних автостоянок було відведено земельні ділянки для влаштування відкритих платних автостоянок в межах, визначених ГоловАПУ виконкому міськради, після попереднього погодження генеральних планів цих ділянок з гідно з додатком.
Відповідно до вказаного переліку (Додаток 1) у Дніпровському районі відведено земельну ділянку в межах вул. Попудренко - Біломорська (біля території Дарницького шовкового комбінату ДШК).
Рішенням Дніпровської райради від 27.05.1985 №373 відведено районному товариству «Автомотолюбитель УРСР» земельну ділянку, на якій вирішено обладнати тимчасові відкриті автостоянки по вул. Попудренко 1,5 га біля метро «Піонерська». Зобов'язано районну раду «Автолюбитель УРСР» в 1985 р. замовити проектну документацію та виконати роботи по будівництву автостоянок. При першій вимозі міськвиконкому районне товариство «Автолюбитель УРСР» зобов'язане звільнити територію автостоянок без відшкодування збитків і привести її в належний стан.
Відповідно до відомостей, які містяться у паспорті автостоянки «Восточна», виготовленому об'єднаним кооперативом по будівництву та експлуатації колективних автостоянок «Дніпровський» автостоянку введено в експлуатацію 26.09.1986р.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 30.12.1987 року №5120-XI «Про утворення у місті Києві Ватутінського і Харківського районів» за рахунок розукрупнення Дніпровського району створено Ватутінський район міста Києва. При поділі території Дніпровського р-ну м. Києва до Ватутінського р-ну відійшло 9 автостоянок, що входили до складу автостоянок Республіканського добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», створених на підставі вищевказаного рішення від 06.02.1984 року.
На розвиток вищевказаного рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 06.02.1984 р. та для впорядкування діяльності вищевказаних стоянок виконавчий комітет Ватутінської ради народних депутатів прийняв рішення від 06.04.1989 року №302.
Відповідно до п. 2 Рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 року № 302, «відвести в тимчасове використання земельну ділянку в границях вул. Попудренка, лінії метро і території відкритої стоянки «Восточна» площею 1.1 га і земельну ділянку в районі транспортної розв'язки вул. Ворошилова (після перейменування згідно Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 6 грудня 1991 року № 916 «Про найменування і перейменування вулиць м. Києва» - проспект Лісовий) і вул. Волкова в розмірі 0,5 га.
Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано Дарницький шовковий комбінат профінансувати роботи по проектуванню відкритих автостоянок та тимчасово відведених ділянках, виконати роботи з благоустрою відкритих автостоянок з розробленими проектами за рахунок коштів та матеріалів комбінату в строк до 01.09.1989 р.
Пунктом 6 зобов'язано об'єднаний кооператив автостоянок «Ватутінський» допомагати ДШК в переносі автостоянки «Дарниця» та організації роботи побудованих автостоянок.
Пунктом 7 встановлено, що тимчасово відведені земельні ділянки по вул. Попудренка, вул. Ворошилова та Волкова повинні бути звільнені по першій вимозі виконкому райради народних депутатів.
Згідно Акту від 24 серпня 1990 року комісії у складі голови комісії заст. Директора Дарницького шовкового комбінату (ДШК), членів комісії начальника ОКСа ДШК, голови кооперативу «Дарниця» передано в експлуатацію автостоянку «Дарниця», побудовану ДШК та розташовану на земельній ділянці в межах вул. Попудренка, лінія метро Піонерська та територія автостоянки «Восточна» на виконання рішення виконавчого комітету Ватутінської районної ради народних депутатів м. Києва № 302 від 6 квітня 1989 р. Зазначено, що станом на 1 вересня 1990 року рішення виконкому ДШК виконане, автостоянка на новій відведеній земельній ділянці була побудована. В результаті обмірів території побудованої автостоянки її площа складає 1,32 га. Комісія запропонувала правлінню кооперативу «Дарниця» з 1 вересня 1990 р. прийняти в експлуатацію побудовану ДШК автостоянку «Дарниця» на земельній ділянці пл. 1,32 га. З 1 вересня 1990 р. кооператив по експлуатації автостоянки «Дарниця» прийняв основні об'єкти на побудованій автостоянці та розпочав свою роботу на ній.
При цьому, як зазначає відповідач-2, станом на час виділення земельної ділянки для розміщення автостоянки діяв Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 року, ст. 90 якого було визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Видання окремого документа при цьому передбачено не було. Таким чином, при передачі кооперативу по експлуатації автостоянки «Восточний» збудованої об'єднаним кооперативом по будівництву та експлуатації колективних автостоянок «Дніпровський» відкритої автостоянки відбулася і передача права користування земельною ділянкою, на якій ця стоянка була розташована.
При цьому, у відповідності до п. 5 Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року №562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування, таким чином, за твердженнями відповідача-2, отримане ним право тимчасового користування до моменту першої вимоги зберігалось за ними до моменту оформлення землекористування відповідно до правил, встановлених Земельним кодексом від 18.12.1990 року.
Так, суд зазначає, що з 01.01.1971 набув чинності Земельний кодекс Української РСР від 08.07.1970.
Земельний кодекс Української РСР (далі - ЗК УРСР 1970) затверджений законом Української РСР від 08.07.1970 № 2874-VII, предбачає, що земля в Українській РСР надається в користування: - колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; - промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам. Земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради депутатів трудящих у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста (частина друга статті 87 ЗК УРСР 1970).
Отже, ЗК УРСР 1970 визначено, що земельні ділянки підприємствам, організаціям і установам надавалися виключно у користування на підставі відповідного рішення органу влади.
Статтею 20 ЗК УРСР 1970 визначено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності Земельного кодексу України прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.
Як зазначено у висновках Верховного Суду, наведених у постанові від 08.08.2019 у справі №910/21468/17, право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення.
Втім, суд наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутній документ, який би засвідчував право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідачами, відповідно до норм ЗК УРСР 1970.
Враховуючи викладене, Рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 06.04.1989 №302 "Про перенесення відкритої автостоянки "Дарниця" та Рішення виконавчого комітету Ватутінської ради народних депутатів від 27.05.1985 №373 "Про відведення земельних ділянок в тимчасове користування для будівництва відкритих автостоянок та влаштування індивідуальних транспортних засобів" не є належними доказами на підтвердження права постійного користування відповідачами спірною земельною ділянкою у відповідних частинах.
Оскільки, як встановлено судом, документ на право користування спірною земельною ділянкою у відповідачів відсутній, станом до моменту набрання законної сили Земельним кодексом України (25.10.2001), відповідно, право користування земельною ділянкою відповідачами мало бути оформлено згідно порядку передбаченому нормами Земельного кодексу України.
Статтею 9 ЗК України встановлено, що до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних Ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада, як власник, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки 8000000000:62:036:0055 по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська 6, 6-а, 6-б, 6-г) у користування відповідачам не приймала.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Комунального підприємства Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації» за вказаною адресою (вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська 6, 6-а, 6-б, 6-г)) нежитлові приміщення/будівлі на праві власності за будь-якими особами/організаціями не зареєстровані.
Зазначене вище свідчить про порушення права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради відповідачами.
Водночас, посилання відповідачів на те, що в 1999, 2004, 2015 році вони звертались до Київської міської ради із заявами про укладення договору оренди не свідчить про вжиття відповідачами всіх передбачених нормами законодавства дій щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки листом №057-18556 від 10.12.2024 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) (копія міститься в справі) повідомлено, зокрема відповідача-2, про необхідність звернення до КМР із заявою про поділ земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:036:0055) задля оформлення дозволу на закріплення земельної ділянки за кооперативами.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, відповідачами, вказаних у листі №057-18556 від 10.12.2024 дій, вчинено не було.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Враховуючи, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу надати в користування земельну ділянку на підставі договору оренди за відсутності відповідного рішення є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України, права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з відсутністю будь-якого речового права Кооперативів по експлуатації автостоянок «Дарниця» та «Восточний» на земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Попудренка (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-б, 6-г), у Деснянському районі, фактичне її використання прямо порушує права власника зазначеної земельної ділянки в особі Київської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Фактично, звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), зазначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).
Суд звертає увагу, що позовні вимоги у даній справі не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Звернення з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.
Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом користування земельною без правовстановлюючих документів, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Варто зазначити, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).
Суд звертає увагу, що земля комунальної власності зайнята без належного оформлення права користування, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.
З огляду на викладені обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку та їх поновлення є повернення спірної земельної ділянки з приведенням її відповідачами у придатний до використання стан шляхом звільнення від автостоянок.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, так як в судових засіданнях доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір прокурора, у розмірі 6 056,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідачів в рівних частинах.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Кооператив по експлуатації автостоянки «Дарниця» (ідентифікаційний код 21607338, адреса: 02094, м. Київ, вул. Мурманська, 6-Г) повернути Київській міській раді (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 1,5257 га по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-б, 6-г) у Деснянському районі міста Києва привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автостоянки.
3. Зобов'язати Кооператив по експлуатації автостоянки «Восточний» (ідентифікаційний код 21563954, адреса: 02094, м. Київ, вул. Мурманська, 6) повернути Київській міській раді (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:036:0055 площею 1,5257 га по вул. Попудренка, 50 (вул. Мурманська, 6, 6-а, 6-б, 6-г) у Деснянському районі міста Києва привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від автостоянки.
4. Стягнути з Кооперативу по експлуатації автостоянки «Дарниця» (ідентифікаційний код 21607338, адреса: 02094, м. Київ, вул. Мурманська, 6-Г) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
5. Стягнути з Кооперативу по експлуатації автостоянки «Восточний» (ідентифікаційний код 21563954, адреса: 02094, м. Київ, вул. Мурманська, 6) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 12.01.2026 року.
Суддя С. МОРОЗОВ