ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2026Справа № 910/13521/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (03150, м.Київ, вул. Предславинська, 35, ідентифікаційний код 14307274)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АУТСОРСИНГ КОНСТРАКШН МЕНЕДЖМЕНТ» (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна (Івана Кудрі), 18/2, ідентифікаційний код 38150416)
про стягнення 1 382 332,69 грн
Без повідомлення (виклику) сторін.
Акціонерне товариство «Київський завод «Радар» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АУТСОРСИНГ КОНСТРАКШН МЕНЕДЖМЕНТ" (далі - відповідач) про стягнення 1 382 332,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 242 від 03.03.2020, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг за період з 01.06.2020 по 23.02.2022, у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість перед позивачем з орендної плати у розмірі 593 940, 41 грн, 3% річних у розмірі 79 103, 63 грн, інфляційні втрати у розмірі 389 041, 20 грн, нарахованих на заборгованість з орендної плати, а також заборгованість по сплаті за експлуатаційні послуги у розмірі 177 860, 78 грн, 3% річних у розмірі 23 724, 95 грн, інфляційні втрати у розмірі 118 661, 71 грн, нарахованих на заборгованість по сплаті за експлуатаційні послуги, які позивач просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13521/25, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "АУТСОРСИНГ КОНСТРАКШН МЕНЕДЖМЕНТ" про обов'язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.11.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою».
Так, судом встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.11.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 23.11.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Поряд з цим у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці підписання тексту рішення здійснено після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
03.03.2020 року між Публічним акціонерним товариством "Київський завод "Радар" (далі - орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АУТСОРСИНГ КОНСТРАКШН МЕНЕДЖМЕНТ" (далі - орендар/відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосновою І.В. та зареєстрований в реєстрі за №242 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень корпусу №36 (літ. Б-5) - 4 поверх, загальною площею 298 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 35 (далі - майно). Право власності орендодавця підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 20.02.2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Войтовським В.С., номер запису про право власності - 35676562, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2040640380000.
Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у користування майном з дати підписання сторонами акту приймання-передавання майна, який підписується сторонами у строк до десятьох календарних днів з дати підписання цього договору і стає невід'ємною частиною договору.
У пунктах 2.2. та 2.3. договору сторонами узгоджено, що для приведення об'єкту оренди до стану, придатного для нормального функціонування за призначенням згідно з метою оренди, перед початком експлуатації орендодавець надає орендарю орендні канікули строком на 3 місяці, з дати підписання акту приймання-передавання майна, протягом яких орендар проводитиме ремонт. Протягом орендних канікул орендар сплачує повну вартість послуг за утримання нерухомого майна (експлуатаційні, комунальні платежі та компенсаційні платежі за землекористування) та не сплачує вартість оренди.
За умовами п. 2.7. договору, у разі припинення або розірвання цього договору, закінчення строку оренди, орендар зобов'язаний повернути майно протягом трьох робочих днів. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання майна. Орендодавець не має права ухилятися від підписання відповідного акту.
У розділі 3 договору сторонами узгоджено орендну плату, зокрема:
3.1. орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця.
3.2. орендар зобов'язаний вчасно вносити орендну плату за користування майном незалежно від наслідків власної господарської діяльності.
3.3. експлуатаційні та інші витрати щодо утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати. Орендар зобов'язаний відшкодовувати (оплачувати) зазначені витрати (послуги) на підставі та відповідно до додатків до договору №4 та №5 (п. 3.3 договору).
3.4. орендна плата (без урахування плати за землю) за базовий місяць оренди становить 28 965 грн 60 коп. з ПДВ.
3.5. орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції (індекс споживчих цін) до попереднього місяця. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100,0% розмір орендної плати за користування майном коригуванню не підлягає.
3.14. у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату включно до дня фактичного повернення майна за актом приймання-передавання. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, ураховуючи санкції.
Відповідно до п. 5.2. договору орендар зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати орендну плату за цим договором, а також відшкодовувати вартість експлуатаційних та інших послуг щодо утримання майна згідно з додатками до договору №4 та №5, самостійно сплачувати не передбачені договором та додатками до договору витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна
Цей договір, відповідно до п. 10.1., вступає в дію з моменту його укладення та діє до 01 березня 2027 року в частині оренди (користування майном орендарем), а в частині повернення майна орендодавцеві, виконання грошових зобов'язань, відповідальності за порушення - до повного виконання.
Зміни до цього договору мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані обома сторонами (п. 10.6. договору).
Умовами п. 11 договору сторони визначили, що додатками до договору є розрахунок орендної плати, акт приймання-передавання майна, копія звіту про оцінку майна, що передається в оренду, умови надання експлуатаційних послуг, розрахунок послуг утримання та обслуговування майна. Перелічені вище додатки є невід'ємними частинами цього договору.
Згідно з п.п. 1.4.3. п. 1.4. додатку №4 від 03.03.2020 до договору (далі - додаток №4) орендодавець зобов'язується до 10 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, вносити на поточний рахунок орендодавця плату (компенсацію) за надання ним орендарю експлуатаційних та інших послуг, обов'язкових платежів.
Вартість та розрахунок за надані послуги проводиться на основі розрахунку послуг з утримання та обслуговування майна, визначеного додатком до договору №5, діючих тарифів, поточних показань лічильників, якщо інше не передбачено умовами договору (п. 1.7 додатку №4).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, сторонами 03.03.2020 року підписано акт приймання-передавання орендованого майна, а саме нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 35 корп. 36, за умовами п. 1 якого орендодавець, згідно з договором оренди нерухомого майна від 05.03.2020 р. №242, посвідченого Сосновою І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, передає а орендар приймає в користування частину нежитлових приміщень корпусу №36 (літ. Б-5) - 4 поверх, загальною площею 298 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Предславинська, 35 корп. 36.
У п. 5 вказаного акту приймання-передавання орендованого майна сторони узгодили, що даний акт приймання-передавання засвідчує фактичну передачу орендодавцем нежитлового приміщення загальною площею 298 кв.м. орендареві у строкове користування. З моменту підписання даного акту приймання-передавання, орендар починає сплачувати орендну плату за користування приміщенням в обсягах та розмірі передбачених п. 2 та 3 договору оренди №242 від 03.03.2020 р.
За доводами позивача, відповідачем неналежним чином виконувалися зобов'язання щодо вчасності та повноти сплати орендних платежів, зокрема сторонами було проведено звірку взаєморозрахунків, що було відображено в Акті звірки взаєморозрахунків №508 від 20.08.2021, яким підтверджено загальну дебіторську заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 521 591,21 грн.
В подальшому, 13.10.2021 року позивач звернувся до відповідача з претензією про дострокове розірвання договорів та сплати штрафних санкцій №941, у якій повідомив останнього про дострокове розірвання, укладеного між ними договору оренди нерухомого майна від 03.03.2020 та обов'язок сплатити орендні, комунальні та експлуатаційні платежі в сумі 537 071,19 грн, пеню у розмірі 84 945,50 грн та 3% річних у сумі 18 874,43 грн.
19.02.2022 сторонами підписано Акт приймання-передавання (повернення) майна орендар повернув (передав), а орендодавець прийняв нежитлові приміщення корпусу №36 (Літ. Б-5) - 4 поверх, загальною площею 298 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Предславинська,35.
У п. 3 Акта приймання-передавання (повернення) майна від 19.05.2022 сторони засвідчено факт повернення майна та припинення орендних відносин по договору оренди нерухомого майна від 03.03.2020 р. №242, які існували у період з 03.03.2020 р. по 23.02.2022.
Відтак, як вказує позивач, у період з 03.03.2020 року по 23.02.2022 відповідач згідно умов договору зобов'язаний був у визначені строки та розміри сплачувати за оренду та експлуатаційні послуги, однак у зв'язку з тим, що відповідач не виконував взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 771 801,19 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з вимогою № 383 від 26.06.2024 про погашення заборгованості, яка була залишена відповідачем без реагування, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, а відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ст. 760 ЦК України).
Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Частини 1 та 5 статті 762 ЦК України визначено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що умовами договору, а саме пунктами 3.1 та 3.2 сторонами узгоджено, що орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця. Орендар зобов'язаний вчасно вносити орендну плату за користування майном незалежно від наслідків власної господарської діяльності.
Також судом взято до уваги, що п.п. 1.4.3 п. 1.4 додатку №4 визначено, що орендодавець зобов'язується до 10 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, вносити на поточний рахунок орендодавця плату (компенсацію) за надання ним орендарю експлуатаційних та інших послуг, обов'язкових платежів.
При цьому, п. 3.14 встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату включно до дня фактичного повернення майна за актом приймання-передавання. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, ураховуючи санкції.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пунктів 3.1, 3.2 та 3.14 договору та підпункту 1.4.3 пункту 1.4 додатку №4 строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендних платежів та витрат, пов'язаних з наданням експлуатаційних послуг на момент розгляду справи настав.
Однак, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором та додатком №4 строки орендну плату та відшкодування витрат, пов'язаних з наданням експлуатаційних послуг в належному розмірі не здійснив.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної сплати орендних платежів та витрат, пов'язаних з наданням експлуатаційних послуг у період дії договору підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу зі сплати орендних платежів у розмірі 593 940,41 грн та відшкодування витрат, пов'язаних з наданням експлуатаційних послуг у розмірі 177 860,78 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 910/12604/18 від 01.10.2019).
Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків за оренду та експлуатаційні послуги, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 79 103,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 389 041,20 грн за прострочення сплати орендних платежів та 3% річних у розмірі 23 724,95 грн та інфляційні втрати у розмірі 118 661,71 грн за прострочення відшкодування експлуатаційних послуг.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних за несплату орендних платежів у розмірі 79 103,63 грн та витрат, пов'язаних з наданням експлуатаційних послуг у розмірі 23724,95 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, за розрахунком суду, в сумі 79051,908 грн та 22 809,31 грн відповідно, оскільки позивачем при розрахунку не було враховано, що в 2024 році було 366 днів, а не 365. В іншій частині цих позовних вимог слід відмовити.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки інфляційних втрат суд встановив, що розмір інфляційних втрат становлять суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума у заявленому позивачем розмірі, а саме: інфляційні втрати за несплату орендних платежів у розмірі у розмірі 389 041, 20 грн та інфляційні втрати у розмірі 118 661, 71 грн, нарахованих на заборгованість по сплаті за експлуатаційні послуги.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов'язку чи відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АУТСОРСИНГ КОНСТРАКШН МЕНЕДЖМЕНТ» (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна (Івана Кудрі), буд. 18/2; ідентифікаційний код 38150416) на користь Акціонерного товариства "Київський завод "Радар" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 35; ідентифікаційний код 14307274) заборгованість з орендної плати у розмірі 593 940 грн 41 коп., три відсотки річних у розмірі 79 051 грн. 98 коп., інфляційні втрати у розмірі 389 041 грн 20 коп., заборгованість по сплаті за експлуатаційні послуги у розмірі 177 860 грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 22 809 грн 31 коп., інфляційні втрати у розмірі 118 661 грн 71 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 156 576 грн 38 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.01.2026
Суддя Л.Г. Пукшин