ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2026Справа № 910/13312/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу
за позовом Дочірнього підприємства "УКР-ФЕСТІНА" (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 18/7 ідентифікаційний код 31661970)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-ТРЕЙДІНГ" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 38, Б, ідентифікаційний код 42586880)
про стягнення 65 479, 89 грн,
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулось Дочірнє підприємство "УКР-ФЕСТІНА" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-ТРЕЙДІНГ" про стягнення 65 479, 89 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди майна № 23 від 01.12.2022 у відповідача виникла заборгованість за актом здачі-прийняття робіт № УФ-0000011, а саме за компенсацію експлуатаційних витрат за 2023 рік у розмірі 35 182, 74 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 15 591, 25 грн., штраф у розмірі 7 036, 55 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5 945, 88 грн. та 3% річних у розмірі 1 723, 47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи, встановлено сторонам процесуальні строки, зокрема, запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказана ухвала суду була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-ТРЕЙДІНГ" 30.10.2025 о 14:40 год. Дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 30.10.2025 14:46, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Поряд з цим у зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці підписання тексту рішення здійснено після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
01.12.2022 між Дочірнім підприємством "УКР-ФЕСТІНА" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КМЗ-ТРЕЙДІНГ" (далі - орендар) укладено договір №23 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду: 1. офісне приміщення №202 площею 18,0 кв.м; 2. побутове приміщення площею 16, 0 кв.м.; 3. оглядову яму у виробничому приміщенні; 4. стоянку для автомобілів площею 300, 0 кв.м, що знаходяться за адресою: 02121, Україна, м. Київ, вул. Колекторна, 42-А.
Орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі (підпункт 2.2.8. пункту 2.2. договору).
Відповідно до пункту 3.3. договору оплата за спожиту електричну енергію, теплоенергію здійснюється на підставі даних контрольних електролічильників орендаря і включається до загального щомісячного рахунку орендодавця. У приміщеннях, що не мають окремого обліку, оплата за спожиту електроенергію здійснюється за встановленою потужністю електролічильників орендних приміщень і включається до загального щомісячного рахунку додатково.
Згідно пункту 3.4. договору в першій декаді поточного місяця орендодавець надає орендарю рахунок на сплату оренди за поточний місяць.
За умовами пункту 3.5. договору орендар сплачує вказані рахунки орендодавцю не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Пунктом 4.1. договору погоджено, що у випадку порушення строків оплати орендар на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також, крім пені, у випадку прострочення платежу на строк понад 20 календарних днів штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.
Договір вступає в силу з 01.12.2022 та діє до 01.12.2023 (пункт 6.1. договору).
За актом приймання-передачі від 01.12.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв офісне приміщення №202 площею 18,0 кв.м; побутове приміщення площею 16, 0 кв.м.; оглядову яму у виробничому приміщенні; стоянку для автомобілів площею 300, 0 кв.м.
Додатковою угодою № 1 від 01.09.2023 до договору сторонами виключено з орендованого майна офісне приміщення № 202 площею 18 кв.м. та повернуто орендодавцю згідно акту приймання-передачі (повернення) від 01.09.2023.
Додатковою угодою № 2 від 01.12.2023 до договору офісне приміщення № 202 площею 18 кв.м знову включено до переліку орендованого майна та передано орендарю згідно акту приймання-передачі від 01.12.2023.
Додатковою угодою № 3 від 15.12.2023 до договору строк дії договору продовжено до 01.12.2024.
29.02.2024 орендодавцем було виписано рахунок-фактуру № УФ-0000015 на "Компенсацію експлуатаційних витрат за 2023 рік", на загальну суму 59 245,74 грн.
Крім цього, сторонами підписано та скріплено печатками акт №УФ-0000011 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2024, яким підтверджується факт надання послуг згідно рахунку №УФ-0000015 на суму 59 245,74 грн з ПДВ.
Втім, як зазначає позивач, відповідач свій обов'язок з компенсації експлуатаційних витрат за 2023 рік в розмірі 59 245,74 грн виконав лише частково, сплативши 24 063, 00 грн, що підтверджується банківськими виписками за період з 19.04.2024 по 24.04.2025.
Позивач звертався до відповідача з вимогою від 06.10.2025 №ТОВ КТ-1, у який просив протягом семи днів з дня отримання даної вимоги оплатити решту заборгованості в сумі 35 182, 74 грн.
Вказана вимога отримана відповідачем 13.10.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0317000379666 з офіційного сайту АТ "Укрпошта", однак залишена без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 15 591, 25 грн, штраф у розмірі 7 036, 55 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5 945, 88 грн та 3% річних у розмірі 1 723, 47 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму, а відповідно до частин 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).
Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 3 та 5 статті 762 ЦК України).
Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Умовами пунктів 3.3. - 3.5. договору сторони встановили, що оплата за спожиту електричну енергію, теплоенергію здійснюється на підставі даних контрольних електролічильників орендаря і включається до загального щомісячного рахунку орендодавця. У приміщеннях, що не мають окремого обліку, оплата за спожиту електроенергію здійснюється за встановленою потужністю електролічильників орендних приміщень і включається до загального щомісячного рахунку додатково. В першій декаді поточного місяця орендодавець надає орендарю рахунок на сплату оренди за поточний місяць. Орендар сплачує вказані рахунки орендодавцю не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Як зазначено вище, 29.02.2024 орендодавцем був виставлений рахунок-фактура за договором №УФ-0000015 від на "Компенсацію експлуатаційних витрат за 2023 рік", на загальну суму 59 245,74 грн.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту вищевказаних пунктів договорів строк виконання відповідачем встановленого грошового зобов'язання на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором строки платежі з відшкодування експлуатаційних витрат в належному розмірі не здійснив.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної сплати експлуатаційних витрат підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 35 182, 74 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема сплата штрафних санкцій.
Так, пунктом 4.1. договору погоджено, що у випадку порушення строків оплати орендар на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день прострочення протягом усього часу прострочення, а також, крім пені, у випадку прострочення платежу на строк понад 20 календарних днів штраф у розмірі 20 % від простроченої суми. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення відшкодування експлуатаційних витрат, позивачем, на підставі пункту 4.1. договору нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 15 591, 25 грн. за період з 11.03.2024 по 27.10.2025 та штраф у розмірі 7 036, 55 грн.
Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В той же час, за змістом пункту 4.1. договору у випадку порушення строків оплати орендар на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день прострочення протягом усього часу прострочення.
Отже, сторонами у договорі погоджено інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1 723, 47 грн та інфляційні втрати в сумі 5 945, 88 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
В той же час, за результатами перевірки наданого розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на допущені арифметичні помилки - за розрахунком суду в сумі 1 721,13 грн, в решті позовних вимог у цій частині належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов'язку чи відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-ТРЕЙДІНГ" (04119, м. Київ, вул. Білоруська, 38 Б, ідентифікаційний код 42586880) на користь Дочірнього підприємства "УКР-ФЕСТІНА" (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 18/7 ідентифікаційний код 31661970) основний борг у розмірі 35 182 грн 74 коп. пеню у розмірі 15 591 грн 25 коп., штраф у розмірі 7 036 грн 55 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 945 грн 88 коп., 3% річних у розмірі 1 721 грн 13 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422 грн 31 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.01.2026
Суддя Л.Г. Пукшин