Іменем України
25 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 383/475/25
провадження № 22-ц/4809/1263/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,
за участю секретаря судового засідання Зайченко В. К.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Бобринецька міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області (суддя Замша О. В.) від 22.05.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
11.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовом до Бобринецької міської ради про реєстрацію місця проживання.
Позивач вказав, що він є власником частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З червня 2019 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , а 28.08.2023 їх шлюб зареєстровано у встановленому законом порядку.
01.12.2022 «Центр надання адміністративних послуг» Бобринецької міської ради відхилив його заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з тієї підстави, що недостатньо площі для реєстрації та необхідно виписки з помешкання всіх сторонніх осіб. Вказані причини позивач усунув 23.01.2024.
26.03.2024 «Центр надання адміністративних послуг» Бобринецької міської ради відхилив заяву позивача про реєстрацію місця проживання вже його дружини ОСОБА_3 з тієї підстави, що відсутня згода співвласника будинку на проведення реєстрації місця проживання.
Позивач вважає, що відповідач порушив належне йому, як власнику, право користуватися своїм майном, а саме використання свого помешкання для проживання члена його сім'ї - дружини.
При цьому він вказав, що відповідач не взяв до уваги, що другий співвласник житлового будинку - ОСОБА_4 , проживає за межами України та хоча й прийняла спадщину, але документально не оформила своє право на частку у спільному майні, тому не може розпоряджатися нею. Не врахував відповідач і ту обставину, що позивач є особою з інвалідністю та постійно потребує допомоги дружини.
Як на правову підставу позову, позивач послався на норми ст. ст. 361 - 363, 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України.
Позивач просив суд постановити рішення про реєстрацію місяця проживання його дружини ОСОБА_5 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
2.Короткий зміст рішення суду
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22.05.2025 у позові ОСОБА_1 до Бобринецької міської ради Кропивницького району Кіровоградської області про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 відмовлено повністю.
Суд мотивував своє рішення тим, що правовідносини, з приводу яких подано позов, виникли між ОСОБА_5 та Центром надання адміністративних послуг Бобринецької міської ради. При цьому будь-яких порушень цивільних прав позивача, як власника майна, суд не встановив.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22.05.2025 у справі № 383/475/25, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовної вимоги.
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що права позивача не є порушеними. Суд не дав належної оцінки змісту права позивача, як власника житлового будинку, та рішенням відповідача.
4.Відзив на апеляційну скаргу до суду від відповідача Бобринецької міської ради до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Щодо розгляду справи у судовому засіданні 25.08.2025
Апелянт ОСОБА_1 у судове засідання, яке суд призначив на 25.08.2025 о 12:00, не з'явився, хоча судову повістку-повідомлення, яку йому надіслав суд, отримав 09.08.2025 (а. с. 77). Про причини своєї неявки суду не повідомив.
Відповідач Бобринецька міська рада також повідомлена належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (судової повістки-повідомлення) до її електронного кабінету 07.07.2025 о 17:52:49 (а. с. 76), однак у призначений час представник відповідача у судове засідання не з'явився.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Крім того, згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Відповідно до правової позиції, яку Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, з урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 20.08.2013 державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Дроздовою О. П., спадкоємцями майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , є її син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_4 у рівних частинах, по частці кожен (а. с. 10).
Згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8194923 від 20.08.2013 позивач ОСОБА_1 є власником частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Відповідно до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) від 01.12.2022 ОСОБА_2 зверталася до відділу «Центр надання адміністративних послуг» Бобринецької міської ради для зміни її місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , за іншою адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).
Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 28.08.2023 Кетрисанівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28.08.2023, про що складений актовий запис № 7. Після реєстрації шлюбу спільне прізвище подружжя - ОСОБА_7 (а. с. 7).
Відповідно до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) від 26.03.2024 ОСОБА_5 зверталася до відділу «Центр надання адміністративних послуг» Бобринецької міської ради для зміни її місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , за новою адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
У цій справі № 383/475/25, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач ОСОБА_1 , якому належить частка у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся з позовом до Бобринецької міської ради про реєстрацію місця проживання його дружини за цією адресою.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач вказав, що відповідач порушив належне йому за законом право власності, а саме право користування житловим приміщенням для проживання з ним члена його сім'ї - дружини. Тож, позивач на підставі ст. 391 ЦК України просив суд усунути створені відповідачем перешкоди в реалізації цього його права шляхом задоволення його вимоги.
8.1. Норми права та їх джерела
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ч. 1 ст. 379 ЦК України).
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ч. 1 ст. 380 ЦК України).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч. 1 ст. 383 ЦК України).
Близькою за змістом є норма ст. 150 ЖК України, а саме: громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч. 1 ст. 405 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 2 ст. 29 ЦК України).
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом (ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», далі - Закон № 1382-ІV).
Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати (абз. 4 ст . 3 Закон № 1382-ІV).
Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються нормами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-ІХ).
Декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила (ч. 4 ст. 1 Закон № 1871-ІХ).
Декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ).
Реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ).
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження формування та ведення реєстру територіальної громади відповідно до закону (п. 1 ч. 1 ст. 37-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
8.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
За змістом ст. 15 та ст. 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 9901/258/20)
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., наприклад, постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 175/1481/15-ц).
З наведеного можна зробити висновок, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: 1) необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); 2) зловживання матеріальними правами; 3) обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; 4) сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернувся до суду, стверджуючи, що відповідач порушив його право, як співвласника житлового будинку, на використання належного йому помешкання для спільного з ним проживання члена його сім'ї - дружини ОСОБА_5 .
Отже, позивач стверджував про порушення його цивільного права, передбаченого ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України.
Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України подружжя вважається сім'єю.
Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 , який зареєстровано 28.08.2023, про що складений актовий запис № 7.
Суд також правильно встановив, що позивач є співвласником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , у якому позивач проживає.
Передбачене ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України право власника житлового будинку або квартири використовувати помешкання для проживання разом з ним членів його сім'ї полягає у правомочності власника надавати своє житло іншим особам, зокрема, членам його сім'ї для їх спільного проживання, а також, відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, визначати конкретне житлове приміщення, яке вони мають право займати.
При цьому член сім'ї власника самостійно приймає рішення про прийняття/відхилення пропозиції власника житла.
Отже, кожен з подружжя, самостійно обирає місце свого проживання й не зобов'язаний проживати у житлі, яке належить іншому з подружжя.
Такі висновки гуртуються на нормах ч. 2 ст. 29 ЦК України, а також ч. 2 ст. 3 СК України.
Таким чином, праву одного подружжя - власника житла надавати житло іншому не кореспондується обов'язок іншого подружжя користуватися цим житлом, яке він має право вільно обирати.
Право власника житла на вселення членів своєї сім'ї не обумовлене реєстрацією чи декларуванням місця проживання таких членів сім'ї власника й вважається реалізованим з моменту надання ним згоди на вселення та початку фактичного їх проживання житлі власника.
Крім того, декларування місця проживання або ж реєстрація місця проживання не є підставою виникнення цивільних прав особи на це житло, що прямо передбачено ч. 4 ст. 1 Закону № 1871-ІХ.
Мета декларування та реєстрації місця проживання особи є іншою, визначеною ст. 3 Закону № 1871-ІХ.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 9 Закону № 1871-ІХ, обов'язок з декларування або реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) здійснюється повнолітньою дієздатною особою особисто, або її представником, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.
До того ж особа може мати кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК України), але лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання. Тобто, маючи кілька місць проживання, особа здійснює декларування або реєстрацію місця свого проживання за однією адресою. При цьому закон не встановлює правил визначення конкретного місця проживання, за адресою якого здійснюється декларування або реєстрація, тож у такому випадку особа сама визначає таке місце.
Позивач помилково вказав у позовній заві, що саме він звертався до ЦНАП Бобринецької міської ради із заявами від 01.12.2022 та від 23.01.2024 про зміну реєстрації місця проживання ОСОБА_9 та що саме йому було неправомірно відмовлено у здійсненні відповідної реєстраційної дії.
З наявних у матеріалах справи заяв по реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) від 01.12.2022 (а. с. 8) та від 26.03.2024 (а. с. 9) вбачається, що з цими заявами до відділу ЦНАП Бобринецької міської ради зверталася безпосередньо ОСОБА_10 , а в тексті цих заяв міститься згода власника житла ОСОБА_11 на реєстрацію її місця проживання, що відповідає нормам ст. 5, ст. 9 Закону № 1871-ІХ.
Таким чином, позивач особисто е звертався до відповідача по питанню зміни реєстрації місця проживання його дружини, відповідно відповідач не відмовляв позивачу у його проханні.
До того ж позивач не навів переконливих аргументів на користь того, що будь-які рішення, ді чи бездіяльність відповідача позбавили його можливості здійснити (реалізувати) своє суб'єктивне право на вселення у його житло дружини. При цьому, як вже зазначав апеляційний суд у цій постанові, реалізація такого права позивача повністю залежить від його волевиявлення та волевиявлення його дружини.
З огляду на таке, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стверджувана позивачем відмова ЦНАП Бобринецької міської ради у реєстрації (зміні реєстрації) місця проживання його дружини за адресою його будинку не порушує передбаченого ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України права позивача, як співвласника цього майна, або його законних інтересів.
Звернення позивача до суду стосується інтересів його дружини, ОСОБА_5 , але при цьому позивач звернувся до суду від свого імені, стверджуючи про порушення саме його права та просив суд усунути перешкоди у здійснені ним свого права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосував вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає у зв'язку з його безпідставністю, оскільки позивач у порядку ст. 81 ЦПК України не обґрунтував та не надав довів доказами, що діями відповідача було порушено його право на вселення у його житло дружини, не довів наявність причинного зв'язку між його цивільним правом та діями відповідача, тобто, позивач не довів, що його суб'єктивне право чи законний інтерес були порушеними.
До того ж, як правильно встановив місцевий суд, за обставин цієї справи право змінити реєстрацію місця свого проживання, зокрема зареєструватися у чужому житлі з дозволу його власника, належить не позивачу, а його дружині. Таке право підлягає захисту за її зверненням, зокрема в судовому порядку, за умови доведеності неправомірності рішення, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Відсутність порушеного права чи інтересу позивача - самостійною й достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
У цій справі позивач поставив перед судом єдине питання: чи є відмова органу реєстрації місця проживання (перебування) особи у здійсненні реєстраційної дії щодо зміни місця проживання дружини позивача порушенням його цивільного права, як власника житлового будинку, на користування ним особисто та членом його сім'ї ?
Суд першої інстанції дав обґрунтовану і правильну відповідь на це питання, вказавши, що в такому випадку право позивача не є порушеним, адже його зміст полягає не в реєстрації місця проживання члена сім'ї позивача, а фактичному користуванні членом сім'ї власника житла цим житлом. При цьому можливий спір між членом сім'ї позивача та органом реєстрації не впливає на права позивача.
Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
10.Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів апеляційного суду відхиляє апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції залишає без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції немає.
Позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи (а. с. 6), на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а тому, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду в сумі 1816,80 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22.05.2025 - без змін.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в сумі 1816,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 26.12.2025.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. І. Мурашко
О. І. Чельник