Справа № 279/7711/25
провадження №2-з/283/2/2026
12 січня 2026 року Малинський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Ярмоленка В.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви,
11 грудня 2025 року позивач звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з заявою про забезпечення позову до подання позову, в обґрунтування якої зазначила, що на праві приватної власності їй належать 22 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 41,0046 га, розташовані на території Чоповицької селищної ради Коростенського району Житомирської області, які на підставі договору оренди землі № 1-01 від 23.01.2023 були передані ТОВ «СТЕПАНКОВЕ» у строкове платне користування. Право оренди належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а земельні ділянки передані орендарю за актом приймання-передачі.
Відповідно до умов договору орендна плата підлягала сплаті щорічно до 1 грудня поточного року з урахуванням індексації. Проте ТОВ «СТЕПАНКОВЕ», починаючи з 2023 року, систематично та в повному обсязі не виконує обов'язок зі сплати орендної плати, унаслідок чого станом на 01.12.2025 утворилася заборгованість у загальному розмірі 353 784,97 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та письмовими доказами, а також відсутністю будь-яких платіжних документів з боку орендаря.
Позивач зазначає, що неодноразово вживала заходів досудового врегулювання спору, у тому числі шляхом направлення ТОВ «СТЕПАНКОВЕ» письмової пропозиції про розірвання договору та добровільне погашення заборгованості, однак такі дії результату не дали, а ТОВ «СТЕПАНКОВЕ» фактично ухиляється від виконання своїх зобов'язань. З огляду на систематичний характер порушень умов договору, вимоги статей 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», а також наявність ризику утруднення виконання майбутнього судового рішення.
У зв'язку з викладеними обставинами та з метою недопущення утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, ОСОБА_1 звернулася до суду із відповідною заявою, обґрунтовуючи її наявністю значної заборгованості за договором оренди, систематичним порушенням відповідачем своїх зобов'язань. У поданій заяві заявник просить накласти арешт на грошові кошти, що перебувають на банківських рахунках відповідача в межах суми 353784,97 грн, а також на врожай сільськогосподарських культур, який належить відповідачу та вирощений (або зібраний) на земельних ділянках, що перебувають у його користуванні, у межах суми заявленої заборгованості, з метою забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду.
Розглянувши матеріали, приходжу до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов'язаних із нею інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, при оцінці зазначеної співмірності, слід враховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Із роз'яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
При цьому цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Слід відзначити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК України, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як убачається з матеріалів заяви, позивач просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми 353 784,97 грн, а також на врожай сільськогосподарських культур, що нібито належить відповідачу. Однак заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії боржника спрямовані на відчуження чи приховування грошових коштів з метою уникнення можливого виконання рішення суду. Наведені заявником обставини мають оціночний характер і ґрунтуються на припущеннях щодо ймовірної поведінки відповідача у майбутньому, що відповідно до усталеної судової практики не може вважатися достатньою та самостійною підставою для застосування такого обмежувального заходу, як арешт коштів.
При цьому, заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього на рахунках чи в інших осіб, - представник позивача не зазначає підтвердження належності рахунку відповідачу та призначення відповідних рахунків, адже арешт рахунків за відсутності їх ідентифікаційних даних може призвести до накладення арешту на рахунки, з яких здійснюється перерахування заробітної плати працівників, відраховуються податки та обов'язкові збори до державного бюджету.
За відсутності даних про розмір сум, що знаходяться на рахунках, суд позбавлений можливості дотримання принципу співмірності між заявленим заходом забезпечення позову та позовними вимогами.
Крім того, вимога про накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам визначеності та співмірності заходів забезпечення позову. Із поданої заяви не вбачається можливості встановити місцезнаходження такого врожаю, його фактичну наявність, обсяг, вид, а також конкретні земельні ділянки, на яких він був вирощений. За відсутності таких даних виконання відповідного заходу забезпечення позову є фактично неможливим, що суперечить завданню цивільного судочинства та правовій природі інституту забезпечення позову.
З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на спірне нерухоме майно та заборони відчуження нерухомого майна, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Таким чином, заявник не надав, обґрунтованих належним чином, доказів на підтвердження того, що відповідач має намір на здійснення будь - яких дій зі своїм грошовими коштами .
Суд також враховує, що заявлені заходи забезпечення позову можуть призвести до необґрунтованого обмеження господарської діяльності відповідача до вирішення спору по суті, що не відповідає принципу балансу інтересів сторін та вимогам процесуальної співмірності.
Отже, підстави для вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову в цій справі відсутні.
Аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням правових позицій, які викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, які є обов'язковими для суду першої інстанції, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити виконання судового рішення, суд прийшов до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині наявної ухвали.
Керуючись ст. 149-153, 258-261, 263, 268, 353, 354 Цивільно-процесуального кодексу України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі до подачі позовної заяви - відмовити.
Роз'яснити заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині наявної ухвали.
На ухвалу протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому наявної ухвали суду.
Суддя