Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/49/26
Справа № 279/4672/25
06 січня 2026 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Ковальчук Х.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/4672/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради про позбавлення батьківських прав,
Позивачка звернулася з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Указала, що від спільного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2010 році шлюб між нею та відповідачем розірвано. Починаючи з 2013 року і по цей час ОСОБА_2 не піклується про свою доньку ОСОБА_4 , не цікавився її успіхами у навчанні, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та догляду, не спілкується з дитиною взагалі, чим нехтує її потребою в нормальному самоусвідомленні, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних
цінностей, взагалі не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти, навіть не цікавився її життям, не підтримує з дитиною стосунків.
Відповідач систематично вчиняв домашнє насильство по відношенню до позивача в присутності дитини. Враховуючи таку поведінку і ставлення батька, дочка взагалі не хоче бачити батька і спілкуватись з ним. Коростенським РУП ГУНП в Житомирській області у липні 2025 року складено відносно ОСОБА_2 адміністративні матеріали за ч.1 ст.184 КУпАП. Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , стягнути судові витрати.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, вказала що шлюб з відповідачем розірвано у 2010 році, участі у вихованні відповідач не приймав та не приймає з 2013 року. Спочатку після розірвання шлюбу періодично забирав дитину, однак або заводив її до бабусі, або включав комп'ютерні ігри
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав відносно доньки визнає, щодо стягнення коштів на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. не визнає.
Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Швець М. позовні вимоги підтримав, зробив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки своєю поведінкою та способом життя мати негативно впливає на дітей.
У судовому засіданні була опитана ОСОБА_3 , яка пояснила, що з позовними вимогами матері згодан, позбавлення батька батьківських прав відносно неї було ініційовано нею, бо не хоче мати обов'язків по утриманню батька, оскільки він 10 років не цікавиться її життям. Батька останній раз бачила у 2024 році, коли приїжджала на канікули, то він приходив до мами та просив, щоб вона відмовилась від боргу по аліментах.
Свідок ОСОБА_5 (чоловік позивачки) у судовому засіданні повідомив, що з позивачкою проживає з 2014 року. На той час ОСОБА_4 було 6 років, спочатку відповідач перевідував доньку, ніколи нічого не приносив та не дарував їй. Дитина вважає своїм батьком його. Відповідач навіть не знає, в якій школі навчалася його донька. Також ОСОБА_4 розповідала, що при зустрічі батько її залякував.
Свідок ОСОБА_6 (свекор позивачки) вказав, що проживає поряд з дітьми, ніколи не бачив ні батька ОСОБА_4 , ні її баби з дідом по лінії батька. ОСОБА_7 розповідала, що ОСОБА_4 боїться батька. Син з ОСОБА_8 проживає з 2014 року, батько участі у вихованні дитини не приймає.
Свідок ОСОБА_9 (рідна сестра позивачки) вказала, що в 2010 році сторони розлучились. ОСОБА_8 з дочкою проживають окремо. ОСОБА_10 участі у вихованні та житті дочки не бере. Одного разу зустріла ОСОБА_10 , який почав їй погрожувати, вона перелякалась, та звернулась у поліцію.
Свідок ОСОБА_11 (мати позивачки) пояснила, що відповідач участі у житті дочки не приймав, лише іноді зустрічались на вулиці, що негативно впливало на ОСОБА_4 , вона його боялась, не хотіла навіть випадкових зустрічей, подарунків доньці не дарував.
Заслухавши пояснення сторін, показаннядочки сторін та свідків, дослідивши письмові матеріали справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне:
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між сторонами розірвано у 2010 році. Відповідач не працює, життям дитини не цікавиться, матеріально не забезпечує, згідно довідки Коростенського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м.Київ) від 15.07.2025 року аліменти не сплачує в повному обсязі, має заборгованість. Органом опіки та піклування Коростенської міської ради зроблено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст.165 СК з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Суд, дослідивши подані докази та проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв'язку, дійшов переконання, що відповідач ОСОБА_2 ухилився від виконання батьківських обов'язків, протягом тривалого часу вихованням та утриманням дитини не займався, її життям, здоров'ям, навчанням не цікавився, матеріальної допомоги не надавав, що свідчить про те, що добровільно та усвідомлено ухилився від виконання батьківських обов'язків щодо доньки ОСОБА_3 , реального інтересу до збереження своїх батьківських прав не проявляє.
Орган опіки та піклування зробив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який ґрунтується на матеріалах, які свідчать про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків.
Вищевказані обставини відповідачем не оспорені та не спростовані.
Враховуючи ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у житті дочки, своєю поведінкою негативно впливав на її психічний та емоційний стан, безвідповідально ставився до потреб дитини, враховуючи безпосередні інтереси та бажання дитини, суд дійшов висновку про те, що відповідач ухилився від виконання своїх батьківських обов'язків, інтересу до їх збереження не проявляє, тому є підстави для позбавлення його батьківських прав.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну допомогу в розмірі 15000 грн., ураховубчи позицію відповідача щодо їх невиправдано збільшеного розміру, судом зазначається наступне:
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 року у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 рок №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
До матеріалів справи долучено копію ордеру на надання правничої допомоги позивачці ОСОБА_1 адвокатом Бугайовичм Д.В. та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року у справі №686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 року по справі № 519/24/20 (провадження № 61-7804св23), від 08.11.2023 року по справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23), від 01.11.2023 року по справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719 св 23).
Оскільки представником позивача не надано вищевказаних доказів та документу, що свідчить про фактичну оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, у суду відсутня можливість встановити дійсний розмір понесених позивачем вказаних витрат, у зв'язку з чим підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.164, 180 СК України,
Позовні вимоги задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. судових витрат.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач : ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 від 18.11.2006 р..
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_4 .
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, місце знаходження: Житомирська область, м.Коростень, вул.Грушевського,22, код ЄДРПОУ 35114862.
Суддя Волкова Н.Я.