КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/3530/23
Провадження № 2/488/163/25 р.
25.12.2025 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючої по справі судді - Селіщевої Л.І.,
за участю секретаря судового засідання - Волошиної Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган Опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
Позивачка - ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Мотельчук Юлію Іванівну, звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою її фактичного місця проживання.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 23 квітня 2015 року. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано.
Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сторін народився син - ОСОБА_3 .
На теперішній час позивачка разом із малолітнім сином постійно проживає на території Республіки Польща за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди житлового приміщення. Житлово-побутові умови є належними та забезпечують нормальний фізичний, психічний і моральний розвиток дитини.
Малолітній ОСОБА_4 перебуває на медичному обліку у сімейного лікаря в м. Вроцлав, з 01 вересня 2022 року навчається у початковій школі № 4 м. Вроцлав, а до цього відвідував дошкільний навчальний заклад.
Позивачка самостійно здійснює виховання, навчання та медичне забезпечення дитини. Відповідач участі у вихованні та розвитку сина не бере, його спілкування з дитиною є нерегулярним та нестабільним.
Згідно з висновком клінічного психолога, малолітній ОСОБА_4 розвивається відповідно до вікових норм, має тісний емоційний зв'язок з матір'ю, а відсутність систематичного спілкування з батьком негативно впливає на емоційний стан дитини.
Крім того, позивачка офіційно працевлаштована, має стабільний дохід, не перебуває на обліку в наркологічних та психіатричних закладах, до кримінальної відповідальності не притягувалася та не має судимостей, що свідчить про її спроможність забезпечити належні умови для проживання, виховання та гармонійного розвитку малолітньої дитини.
З урахуванням наведеного позивачка звернулася до суду з даним позовом з метою визначення місця проживання малолітнього сина разом із матір'ю, у тому числі для подальшої реєстрації місця проживання дитини.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача надала заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, був належним чином та своєчасно повідомлений про час та місце судового засідання, будь - яких заяв від нього не надходило, причина його неявки суду не відома.
Представник третьої особи - Орган Опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради також у судове засідання не з'явився, проте, листом повідомив суд про неможливість надання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки обидва батьки та дитина тривалий час проживають за межами України, що унеможливлює здійснення службою у справах дітей заходів, передбачених чинним законодавством. Відповідне питання розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яка дійшла висновку про неможливість підготовки такого висновку.
Враховуючи викладене, та зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відповідності до положень ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, та оцінивши їх у сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (стаття 7 СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У частинах четвертій та п'ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2019 року фактично постійно проживає разом із матір'ю - ОСОБА_1 - за межами України, на території Республіки Польща, де навчається у закладі загальної середньої освіти, перебуває на медичному обліку та інтегрований у стабільне соціальне середовище.
Відповідач - ОСОБА_2 - з 2016 року з дитиною спільно не проживає, мешкає за кордоном, участі у щоденному вихованні та забезпеченні потреб дитини не бере.
Даних про те, що відповідач заперечує проти проживання дитини разом із матір'ю або вчиняє дії, спрямовані на зміну фактичного місця проживання дитини, матеріалами справи не підтверджено.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради повідомив суд про неможливість надання висновку щодо визначення місця проживання дитини у зв'язку з тим, що обидва батьки та дитина тривалий час проживають за межами України, що унеможливлює здійснення заходів, передбачених пунктом 72 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008. Зазначене питання розглядалося Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яка дійшла аналогічного висновку.
Відповідно до статті 161 Сімейного кодексу України спір щодо місця проживання малолітньої дитини підлягає вирішенню судом у разі відсутності згоди між батьками.
Разом із тим, за змістом статей 4 ЦПК України та 15 ЦК України, право на судовий захист виникає у разі порушення, невизнання або оспорювання права чи законного інтересу особи.
Як встановлено судом, на момент звернення позивачки до суду, малолітня дитина фактично проживає разом із матір'ю, відповідач не заявляв вимог про визначення місця проживання дитини з ним, між батьками відсутній реальний спір щодо місця проживання дитини, права позивачки не є порушеними, оскільки фактичне місце проживання дитини відповідає заявленим позовним вимогам.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, відповідно до якої за відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини та за умови, що дитина фактично проживає з позивачем, підстави для судового захисту відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що звернення позивачки до суду з вимогою про визначення місця проживання малолітньої дитини має декларативний характер та не спрямоване на захист порушеного або оспорюваного права, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Доказів, які б спростовували вищевикладене, судом не здобуто.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Корабельного району м. Миколаєва Миколаївської міської Ради, проспект Богоявленський,314, 54050. м. Миколаїв, код ЄДРНОУ 23086665.
Суддя Л.І. Селіщева