про залишення позовної заяви без руху
08 січня 2026 року м. Київ № 320/294/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 20.06.2023 по 31.12.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
«Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду».
Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем процесуальних строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Реалізація права на звернення до суду з адміністративним позовом у межах установленого законом строку залежить виключно від волевиявлення та процесуальної поведінки позивача і не ставиться у залежність від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Як убачається з матеріалів позовної заяви, позовні вимоги охоплюють період, починаючи з 20.06.2023 року, упродовж якого, на переконання позивача, йому виплачувалося грошове забезпечення не в повному обсязі.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. При цьому самих лише посилань на необізнаність про порушення прав є недостатньо; особа повинна довести, що вона об'єктивно не могла дізнатися про таке порушення і що саме ця обставина унеможливила своєчасне звернення до суду. Водночас тривала пасивна поведінка особи за наявності об'єктивної можливості знати про стан своїх прав не може вважатися дотриманням строків звернення до суду.
Суд також зазначає, що отримання позивачем відповіді від відповідача на подану заяву не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а лише свідчить про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо його реалізації. Така дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, зокрема з урахуванням того, що відповідні дії позивач почав вчиняти через значний проміжок часу після отримання грошового забезпечення за червень 2023 року.
Суд враховує положення Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, яким частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції. Відповідно до цих змін, працівник може звернутися до суду з вимогою про вирішення трудового спору, у тому числі щодо стягнення належних йому виплат, у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Таким чином, після 19 липня 2022 року до спірних правовідносин застосовується скорочений строк звернення до суду у даній категорії справ. Разом з тим позивач звернувся до суду лише у січні 2026 року, тобто з істотним пропуском установленого законом строку.
Суд звертає увагу на те, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, розмір якого є відомим особі, яка його отримує. Така особа має реальну й об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість, з'ясувати складові виплати, порядок її обчислення та нормативно-правові підстави здійснення відповідного розрахунку. Відтак з моменту отримання виплати особа вважається такою, що повинна була дізнатися про можливе порушення своїх прав.
Виняток із цього правила можливий лише у разі, якщо особа без зайвих зволікань, у розумний строк після отримання виплати, звернулася до уповноваженого органу із заявою про надання інформації щодо її складових. У такому випадку моментом, коли особа дізналася про порушення свого права, вважається дата отримання відповіді на таке звернення. Проте з матеріалів справи не вбачається, що позивач вчинив такі дії у розумний строк.
Отже, суд доходить висновку, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права у момент отримання грошового забезпечення у неповному, на його думку, обсязі. Водночас, отримуючи відповідні виплати протягом більш ніж півтора року, позивач не звертався до суду за захистом своїх прав, що не може бути визнано діями, вчиненими без необґрунтованих зволікань.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить, що поновлення пропущених процесуальних строків становить втручання у принцип правової визначеності та допускається лише за наявності належного й переконливого обґрунтування. ЄСПЛ виходить з того, що поновленню підлягають лише строки, пропущені з поважних, об'єктивних, непереборних причин, оцінка яких має здійснюватися індивідуально у кожній конкретній справі. При цьому жодна причина пропуску строку не може розцінюватися як безумовна підстава для його поновлення.
З огляду на викладене, ЄСПЛ у своїй практиці надає пріоритет дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, допускаючи їх поновлення виключно у виняткових випадках.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, відповідно до якої при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, що може призвести до нівелювання вимог закону.
За таких обставин суд доходить висновку, що саме по собі введення воєнного стану та проходження військової служби не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Позивач не навів і не підтвердив конкретних обставин, перешкод або труднощів, які б об'єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду саме у зв'язку з дією воєнного стану чи проходженням служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Крім цього, суд звертає увагу, що виникнення публічно-правового спору передбачає наявність волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі рішення, дії або бездіяльності, яке зачіпає права, свободи чи інтереси особи.
Звернення до суду без попереднього звернення до відповідного суб'єкта публічної влади з вимогою про реалізацію або захист свого права, а також без отримання відмови чи фіксації бездіяльності, не свідчить про наявність спірних правовідносин у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, відсутність у матеріалах справи індивідуального акта, що підтверджує оскаржувані дії відповідача, або доказів відмови чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, свідчить про передчасність звернення до суду та відсутність належного предмета адміністративного позову.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами;
- надати до суду докази звернення до відповідача із заявою та докази її отримання (реєстрації) відповідачем;
- надати докази отримання відповіді відповідача за результатами розгляду зазначеної заяви (індивідуальний акт, який засвідчує протиправні дії) або докази спливу встановленого законом строку для її розгляду без надання відповіді, що може свідчити про наявність бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
- доказів, які підтверджують обставини на які посилається у позовній заяві, зокрема відомості про розмір, структуру, складові отриманого грошового забезпечення за спірний період та розрахунок, який підтверджує відповідність, чи невідповідність виплаченого грошового забезпечення вимогам чинного законодавства, та всіх інших обставин і тверджень, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
- детального розрахунку виплат, які за твердженням позивача підлягали йому до виплати відповідачем у спірний період, у розрізі фактично проведених відповідачем виплат та зазначенням їх складових.
Зважаючи на надану законодавцем до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС технічну можливість розглядати (формувати та зберігати) справи в паперовій, електронній чи змішаній формі, суддя вважає за доцільне дану справу розглядати у змішаній формі (електронній формі).
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою шляхом завантаження відповідних матеріалів в електронному вигляді до Електронного суду до цієї справи.
Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.