Справа №504/129/26
Провадження №2-о/504/168/26
Доброславський районний суд Одеської області
про відмову у відкритті провадження
09.01.2026с-ще Доброслав
Суддя Доброславського районного суду Одеської області Барвенко В.К., розглянувши заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заінтересована особа - у заяві не вказана, про встановлення юридичного факту отримання у 1999 році первинного посвідчення водія, та 04.11.2003 році посвідчення водія у порядку заміни раніше виданого посвідчення водія, -
Заявниця звернулась до суду із заявою, якою просить встановити юридичний факт отримання нею у 1999 році первинного посвідчення водія, та 04.11.2003 році посвідчення водія у порядку заміни раніше виданого посвідчення водія.
Вирішуючи питання можливості відкриття провадження у даній справі суддя виходить з наступного:
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1, 2 п.5 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Порядок розгляду справ окремого провадження встановлено в ст. 294 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають (ч.3 ст. 315).
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 ЦПК України та п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення " № 5 від 31 березня 1995 року заяви про встановлення факту належності свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в окремому провадженні, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, визначає Закон України від 30.06.1993 № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі -Закон № 3353-XII).
Відповідно до приписів статті 15 Закону №3353-XII, кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1393 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24.04.20220 № 354), Головний сервісний центр МВС складається із структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (філій ГСЦ МВС).
Регіональні сервісні центри складаються зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні сервісні центри МВС (ТСЦ МВС).
Відповідно до розділу І Положення про територіальний сервісний центр МВС, яке затверджено наказом МВС України від 29.12.2015 № 1646, що діяло на момент вчинення оскаржуваної технологічної дії, яка мала місце 18.01.2022 (втратило чинність з 26.07.2024 на підставі наказу МВС України 20.06.2024 № 427), передбачено що Територіальний сервісний центр МВС є структурним підрозділом територіального органу МВС регіонального сервісного центру МВС.
ТСЦ МВС відповідно до Положення № 1646, зокрема приймає іспити на право керування транспортними засобами всіх категорій, здійснює видачу та обмін національного й міжнародного посвідчень водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії та вносить інформацію до Єдиного державного реєстру МВС (розділ ІІ Положення № 1646), має право відповідно до чинного законодавства створювати, збирати, обробляти, зберігати, знищувати інформацію на паперових та електронних носіях, необхідну для здійснення його повноважень та ведення Єдиного державного реєстру МВС, а також надавати зазначену інформацію, використовуючи для цього систему електронного документообігу, автоматичні засоби управління, електронний цифровий підпис (розділ ІІІ Положення № 1646).
Питання щодо порядку видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами врегульовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 (далі Положення № 340) та Інструкцією про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія затвердженою наказом МВС від 07.12.2009. № 515 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22.05.2020 №408) (далі Інструкція № 515).
Так, згідно з п. 51 Положення № 340 централізоване оформлення, персоналізація, видача, повернення та обмін посвідчень водія здійснюється територіальними сервісними центрами МВС у визначені законодавством строки.
Для обміну посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, або отримання його після втрати чи викрадення, особа може звернутися до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центрів надання адміністративних послуг (далі - уповноважені суб'єкти), територіального сервісного центру МВС шляхом подання відповідної заяви і доданих до неї документів у порядку, встановленому цим Положенням.
Інструкцією про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515 (далі за текстом Інструкція № 515) встановлено порядок приймання іспитів для отримання особами права керування транспортними засобами, оформлення, видачі, обміну, повернення, зберігання, анулювання та знищення національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії територіальними сервісними центрами МВС (далі - ТСЦ МВС).
Згідно з п. 17 розділу І Інструкції № 515 відомості про осіб, які складали іспити, результати іспитів, а також про видані, обміняні, втрачені, викрадені та анульовані посвідчення водія вносяться до ЄДР МВС.
Обидва зазначені документи містять вимоги щодо підстав обміну посвідчення водія, а саме: у зв'язку із закінченням строку дії; у разі непридатності його для подальшого користування (зіпсоване, записи не читаються тощо); у разі зміни персональних даних особи (прізвище, ім'я, по батькові, стать); за бажанням особи (з метою уточнення персональних даних, продубльованих літерами латинського алфавіту, зміни відцифрованого образу обличчя особи тощо) (п.1 розділу ІХ Інструкції № 515), та у разі непридатності його для подальшого користування (зіпсоване, записи не читаються тощо); у разі зміни персональних даних власника (прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), стать); за бажанням власника (з метою уточнення персональних даних латинськими літерами, зміни відцифрованого образу обличчя особи, вилучення відмітки щодо права на керування транспортними засобами лише з автоматичною коробкою передач тощо) (п. 25 Положення № 340).
Крім того, обидва документа містять положення про те, що такий обмін може бути здійснено лише на підставі заяви особи.
Так само, вказані нормативно-правові акти містять зазначення щодо випадків, коли посвідчення водія вважаються недійсними.
Підстави недійсності посвідчення водія, про що вноситься відповідна інформація до Єдиного державного реєстру МВС (здійснюється відповідна технологічна операція), встановлені аналізом нормативних актів:
- набрання чинності судовим рішенням про позбавлення особи, яка вперше отримала посвідчення, права на керування транспортними засобами, крім позбавлення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП (абз. 8 п. 20 Положення № 340);
- внесення працівником територіального сервісного центру МВС до Єдиного державного реєстру МВС інформації про обмін посвідчення водія, здійснений у ТЦК після перевірки відповідних документів (абз. 8 п. 28 Положення № 340, абз. 1 п. 8 розділу ІХ Інструкції № 515);
- втрата або викрадення посвідчення водія (абз. 5 п. 29 Положення № 340, п. 2 розділу VIII Інструкції № 515);
- у разі прийняття рішення про видачу (обмін) посвідчення водія після подання засобами електронного кабінету водія або Порталу Дія заяви про обмін/видачу посвідчення водія (абз. 16 п. 291 Положення № 340);
- надходження до територіальних сервісних центрів МВС посвідчень водія, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах та внесення інформації про їх обмін за кордоном до Єдиного державного реєстру МВС (п. 34 Положення № 340, абз. 2 п. 8 розділу ІХ Інструкції № 515); - закінчення строку дії посвідчення (п. 11 розділу ХІІ Інструкції № 515).
Пунктом 34 Положення № 340 встановлено, що у разі надходження до територіальних сервісних центрів МВС, посвідчення що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах, інформація про їх обмін за кордоном вноситься до Єдиного державного реєстру МВС, після чого такі посвідчення водія вважаються недійсними.
Пунктом 2 Положення № 340 встановлено, що особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.
Пунктом 8 Розділом ІХ Інструкції № 515 встановлено, що у разі надходження до ТСЦ МВС посвідчень водія, що отримані в Україні та обміняні в іноземних державах, інформація про їх обмін за кордоном вноситься до ЄДР МВС, після чого такі посвідчення водія вважаються недійсними.
Згідно з розділом Х Інструкції №515 видані громадянам України за кордоном міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національне посвідчення водія без складання теоретичного і практичного іспитів, за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України.
Видані громадянам України за кордоном міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземної держави, які не відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національне посвідчення водія за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України, із складанням теоретичного і практичного іспитів.
Обмін посвідчення водія іноземної держави, з якою укладено міжнародний договір про взаємне визнання та обмін посвідчень водія, здійснюється відповідно до умов, визначених міжнародним договором.
Після внесення інформації про посвідчення водія, яке обміняне на нове, до ЄДР МВС таке посвідчення водія вважається недійсним та долучається до документів, які стали підставою для його обміну.
Отже вищенаведеними нормативно правовими актами передбачений інший, позасудовий порядок доведення факту отримання заявницею посвідчення водія.
У випадку, якщо органи державної влади, зокрема сервісного центру за будь- якої причини відмовляють у підтвердженні такого факту, заявниця не позбавлена можливості звернення до суду із відповідним позовом (а не заявою, поданою в порядку окремого провадження) для відповідача для захисту свого порушеного права.
В цьому сенсі суддя звертає особливу увагу на наступне:
Суддя враховує, що реалізувати своє право на доведення факту отримання нею посвідчень водія заявниця не має можливості через тимчасову окупацію АР Крим, території держави Україна, де, за позначками на представленій заявницею копії посвідчення подія, останнє було видано.
Вказане кореспондує з об'єктивною неможливістю органів сервісного центру АР Крим підтвердити факт отримання заявницею посвідчення водія.
Такі обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Відтак, суддя констатує, що у контексті наведеного існує обгрунтований спір, для вирішення якого заявниця має право звернутись до суду із позовом, і який має бути розглянутий справедливим судом із застосуванням нормативно-правових актів, які регулюють випадки оформлення та видачі нового посвідчення при втраті, зіпсуванні або викраденні посвідчення водія, тобто Порядок № 340.
Суд звертає увагу на те, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на підвтердження отримання посвідчення водія, якщо архіви залишились на тимчасово окупованій території України.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ( рішення у справах Беєлер проти Італії, Москаль проти Польщі).
У вказаній справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування.
ЄСПЛ вказав на те, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб.
При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, суддя констатує, що подана заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України), отже нормами процесуального закону передбачено можливість залишення заяви без розгляду лише після відкриття провадження у справі.
На підставі наведеного, керуючись ч.4 ст. 315, 353 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у відкрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заінтересована особа - у заяві не вказана, про встановлення юридичного факту отримання у 1999 році первинного посвідчення водія, та 04.11.2003 році посвідчення водія у порядку заміни раніше виданого посвідчення водія.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення).
Суддя В. К. Барвенко