09 січня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/33/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність дії військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби з військової частини НОМЕР_2 за підпунктом «в» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» замість підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: « за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово - лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №298 від 28.10.2021 року в частині з «у ВІДСТАВКУ за підпунктом «в» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі») на за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»« за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби».
Згідно пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
Згідно з матеріалами позову спірні правовідносини виникли у зв'язку з невірним, на думку позивача, зазначенням у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2021 року №298 підстав звільнення його з військової служби.
Тобто, фактично, спір у даній справі стосується питання звільнення ОСОБА_1 з військової (публічної) служби.
Отже, перебіг строку, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом, почався з 29 жовтня 2021 року (наступного дня з дати винесення наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2021 року №298) і тривав до 29 листопада 2021 року.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише у січні 2026 року (згідно відомостей про формування позову в системі «Електронний суд» та відбитку штампу канцелярії суду), тобто із значним (більше 4 років) пропуском строку звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що даний позов подано до адміністративного суду з пропуском строків звернення до суду.
Посилання позивача на те, що його звернення до відповідача з проханням внести зміни в наказ №298 від 28 жовтня 2021 року (по стройовій частині) для зміни формулювання підстави звільнення були проігноровані, не змінюють моменту, з якого він повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав після винесення наказу про звільнення з військової служби. До того ж, до матеріалів позову додано лише копію звернення ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_2 , вимог до якого у даному позові не заявлено.
Також суд звертає увагу і на те, що у постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, N 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте, всупереч наведеним нормам, позивачем до позову не було додано заяви (клопотання) про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску цього строку та відповідних доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк