17 грудня 2025 року справа № 580/11768/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання протиправним акту та зобов'язання вчинити дії,
21.10.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати акт Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про невстановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03.09.2025 №183;
зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2025 про видачу акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є таким, що має право на відстрочку від мобілізації відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". У зв'язку із цим, подав відповідачу заяву про видачу акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 .
Однак, на думку позивача, відповідач безпідставно відмовив у видачі вказаного акту з підстав наявності інших членів сім'ї та непідтвердження здійснення ними догляду за ОСОБА_2 .
Позивач стверджує, що отримання відстрочки від призову на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зав'язку із доглядом за рідним батьком не ставить у залежність від наявності інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати догляд.
Ухвалою суду від 27.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що під час роботи комісії було з'ясовано, що у ОСОБА_2 є дружина (1966 року народження) та донька (1992 року народження). Разом з тим, заявником не було надано документів, які підтверджують неможливість здійснення постійного догляду зазначеними членами сім'ї.
Також, згідно інформації зазначеної заявником у своїй заяві, не підтверджено обставини спільного проживання заявника та його батька. Зі слів заявника з'ясовано, що він проживає разом зі своєю сім'єю за іншою адресою, а батька - ОСОБА_2 відвідує щоденно.
Дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи, суд встановив таке.
Згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_1 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 (позивача).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 06.05.2022 серії 12ААВ №634854 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи безтерміново та потребує стороннього догляду та допомоги, частково залежний від сторонніх осіб.
Відповідно до висновку КНП «Третій Черкаський міський центр медико-соціальної допомоги» про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 15.02.2026 №207, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги паліативного догляду.
Витягом з реєстру територіальної громади №2025/013625933 та паспортом серії НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .
28.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із заявою про складення та видачу акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Додатку 8 до Порядку №560.
До заяви позивачем додані копії: паспорта ОСОБА_1 № НОМЕР_3 ; довідки РНОКПП ОСОБА_1 ; паспорта ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ; довідки РНОКПП ОСОБА_2 ; довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААВ від №634854 від 06.05.2022; висновку ЛКК №207 від 15.08.2025 за формою №080-4/о; свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
За результатами розгляду цієї заяви, комісією Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складений акт від 03.09.2025 №183, яким факт постійного догляду позивачем за його батьком не підтверджено.
На адвокатський запит представника позивача щодо підстав складення цього акту, відповідач листом від 24.09.2025 №19398/27921-01-21 повідомив, що під час роботи комісії з'ясовано, що у ОСОБА_2 є дружина 1966 року народження, та донька 1992 року народження. Заявником комісії не надані документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду зазначеними членами сім'ї.
Одночасно, згідно даних зазначених заявником у заяві, не підтверджено обставини спільного проживання заявника та його батька. Зі слів заявника з'ясовано, що він проживає разом із своєю сім'єю за іншою адресою, а батька відвідує щоденно.
Вважаючи протиправним вказаний акт, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ).
За визначенням ст.1 Закону №3543-ХІІ комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким зокрема, визначено процедуру надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
На підставі п.п.56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
На підставі абз.1 п.58-1 Порядку №560 Військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), про відсутність інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка). Військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Додатком 5 до Порядку №560 визначено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зокрема, за підставами, визначеними п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, надаються такі документи, що підтверджують право на відстрочку: для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8); для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім'ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу іншого працездатного члена сім'ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім'ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Отже, Порядок №560 передбачає альтернативні шляхи підтвердження здійснення особою догляду, а саме надання: документу про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Порядок отримання військовозобов'язаним акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8) визначений п.60 Порядку №560.
Так, військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім'я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за якою здійснюється догляд. У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов'язаного, який здійснює постійний догляд: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); відомості про особу, за якою здійснюється постійний догляд (прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).
Військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до заяви, зазначеної в абзаці першому цього пункту, додають документи, визначені у підпунктах 9 і 14 додатка 5 (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов'язаним постійного догляду за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.
Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п'ять осіб.
Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:
відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов'язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду;
перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов'язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання.
З метою реалізації вказаних норм п.60 Порядку №560, рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 27.08.2024 №1147 затверджено: склад комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради із встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 1); Положення про порядок складання акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 2); зразок заяви для видачі акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 3).
Відповідно до п.п.4, 5, 10, 11 Положення про порядок складання акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду, Департамент після отримання від військовозобов'язаного заяви до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені в пунктах 9 і 14 додатка 5 Постанови на складання та видачу акта перевіряє:
призначення особі, за якою здійснюється постійний догляд, допомоги, компенсацій за здійснення догляду чи про звернення до департаменту за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги з догляду вдома;
за допомогою Єдиної інформаційної системи соціальної сфери перевіряє військовозобов'язаного та особу, за якою здійснюється догляд щодо статусу внутрішньо переміщеної особи в інших громадах України.
Департамент після здійснення перевірки, передбаченою п.4 Положення, передає комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду прийняту заяву та документи від військовозобов'язаного, матеріали результату перевірки для складання акту.
Комісія визначає дату відвідування особи, за якою здійснюється постійний догляд, за адресою її місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання, вказаною у заяві, про що повідомляє військовозобов'язаного засобами телефонного зв'язку.
Комісія відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов'язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду протягом десяти календарних днів з дати подання повного пакету документів.
Як установлено судом 28.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із заявою про складення та видачу акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Додатку 8 до Порядку №560.
За результатами розгляду цієї заяви, комісією Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складений акт від 03.09.2025 №183, яким факт постійного догляду позивачем за його батьком не підтверджено.
Підставою складення такого акту відповідачем, зокрема, зазначено: «Під час роботи комісії з'ясовано, що у ОСОБА_2 є дружина 1966 року народження, та донька 1992 року народження. Заявником комісії не надані документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду зазначеними членами сім'ї.».
З цього приводу суд зазначає, що підставою для надання відстрочки відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ позивач вказує необхідність здійснення догляду за своїм рідним батьком - ОСОБА_2 .
Водночас конструкція норми п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ пов'язує право на отримання відстрочки з фактом здійснення постійного догляду за хворим власним батьком, що не залежить від наявності інших невійськовозобов'язаних осіб першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд.
При цьому відсутність інших невійськовозобов'язаних згідно з п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ передбачена лише у разі догляду за хворими батьком/матір'ю дружини.
Більш того, абз.1 п.58-1 Порядку №560 передбачає, що військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Отже, Комісія не надала оцінки факту здійснення позивачем догляду саме за своїм рідним батьком, поставивши у залежність встановлення факту догляду від наявності інших членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Зважаючи, що у спірних правовідносинах позивач з метою отримання відстрочки просить встановити факт догляду за своїм рідним батьком, який потребує такого догляду за висновком МСЕК, суд дійшов висновку, що вказані вище підстави відмови у встановленні факту догляду є необґрунтованими.
Стосовно доводів відповідача, що не підтверджено обставини спільного проживання заявника та його батька і зі слів заявника, він проживає разом із своєю сім'єю за іншою адресою, а батька відвідує щоденно, суд зазначає, що жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин суду не надано.
Крім того, витягом з реєстру територіальної громади №2025/013625933 підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також паспортом серії НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, протилежні твердження відповідача необґрунтовані.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що акт комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03.09.2025 №183, яким факт постійного догляду ОСОБА_1 за його батьком ОСОБА_2 не підтверджено, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Абз.2 ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, встановлені судом обставини та наведені норми Законодавства України, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2025 про видачу акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за ОСОБА_2 та у строк і у порядку, визначені Законодавством, видати відповідний акт з урахуванням висновків суду.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
До позовної заяви позивач додав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Договором про надання професійної правничої допомоги від 17.09.2025 №30 підтверджується залучення позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги адвоката Гармаш Н.М.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Платіжними інструкціями від 10.10.2025 №823077364 (5000,00 грн) та від 25.11.2025 №853994065 (5000,00 грн) підтверджується сплата позивачем адвокату Гармаш Н.М. коштів в сумі 10000,00 грн.
Вищевказаний договір про надання правничої допомоги стосується надання позивачу юридичних послуг у т.ч. у суді.
Відповідно до акту від 28.11.2025 позивачу надані юридичні послуги на суму 10000,00 грн.
Суд зазначає, що критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.
Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов'язаністю витрат з розглядом справи (тобто об'єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв'язання спору.
При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, такі висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/12876/19:
1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно);
2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №380/3142/20 викладено такі правові висновки:
1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором;
2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо;
3) відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат;
4) у силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою;
5) суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг;
6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №820/479/18 документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі 810/3806/18, у справі №1740/2428/18 від 24.03.2020, у справі №320/3271/19 від 07.05.2020.
Таким чином, у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу конкретного розміру гонорару адвоката (у тому числі і фіксованого розміру гонорару адвоката) за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження іншої сторони обов'язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України безвідносно до виконання учасником справи вимог ч.6 ст.134 та ч.7 ст.134 КАС України, позаяк протилежне тлумачення змісту наведених норм закону явно та очевидно суперечить такому складовому елементу верховенства права як справедливість.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Тому суд вважає належним чином обґрунтованою суму 3000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті ціни позову, дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в сумі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати акт комісії Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради із встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03.09.2025 №183, яким факт постійного догляду ОСОБА_1 за його батьком ОСОБА_2 не підтверджено.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м. Черкаси, б-р Шевченка, буд.307, код ЄДРПОУ 37853109) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 28.08.2025 про видачу акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за ОСОБА_2 та у строк і у порядку, визначені Законодавством, видати відповідний акт з урахуванням висновків суду.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (18005, м. Черкаси, б-р Шевченка, буд.307, код ЄДРПОУ 37853109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ