про відмову у забезпеченні адміністративного позову
Справа № 500/38/26
09 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Юзьківа М.І. розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду 05.01.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ініціювання доставлення позивача органами Національної поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення з підстави неприбуття за повісткою;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 анулювати інформацію про розшук (доставлення) позивача як таку, що внесена без законних підстав;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити та внести до відповідних реєстрів відстрочку від мобілізації на підставі поданих документів.
Ухвалою суду від 09.01.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Після подання позовної заяви на адресу суду 07.01.2026 надійшла заява про забезпечення адміністративного позову, у якій позивач просить вжити заходи забезпечення, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 , його посадовим особам та будь-яким іншим суб'єктам за його зверненням: вчиняти дії щодо доставлення позивача органами Національної поліції; ініціювати складання протоколів про адміністративні правопорушення; вчиняти будь-які інші примусові заходи, пов'язані з нібито неявкою за повісткою.
Також позивач просить зупинити дію та застосування інформації про його «розшук» / доставлення, внесеної ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Заяву обґрунтовано тим, що в застосунку «Резерв+» міститься інформація про звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 до органів Національної поліції з метою доставлення позивача для складання протоколу про адміністративне правопорушення з підстави нібито не прибуття за повісткою, яку він не отримував. Позивач вважає, що наявність такої інформації створює реальну та безпосередню загрозу примусового доставлення, складання адміністративного протоколу, притягнення його до відповідальності та вчинення інших дій з боку відповідача до вирішення спору по суті.
Крім того, вказує що має встановлену ІІІ групу інвалідності, що підтверджується відповідними документами, а отже існує ризик порушення мого права на відстрочку від мобілізації та завдання істотної шкоди його стану здоров'я.
На думку позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову: виконання майбутнього рішення суду може бути істотно ускладнене або неможливе; можуть бути вчинені незворотні дії (притягнення до відповідальності, доставлення, внесення негативних відомостей до реєстрів); буде порушено баланс прав та інтересів сторін.
Згідно із частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Таким чином, суд розглядає заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І КАС України (статті 150-158).
Згідно з частиною першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Так, положеннями статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку № 560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та-резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Відповідно до пункту 81 Порядку № 560 призов військовозобов'язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Суд зазначає, що повістка є лише засобом оповіщення військовозобов'язаного для його прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, та не має обов'язкового наслідку призову на військову службу під час мобілізації. Обов'язок військовозобов'язаного з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях), проходити медичний огляд тощо, встановлений Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22.
Суд також виходить з того, що у поданій заяві не наведено обставин та, відповідно, не надано належних та достовірних доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 по відношенню до ОСОБА_2 дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією як на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову так і на час вирішення питання про забезпечення позову судом.
Стосовно доводів позивача про реальну загрозу його доставлення до ТЦК та СП і притягнення до відповідальності за порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію суд зазначає таке.
Порушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов'язків військовозобов'язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо. У разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, в разі виявлення порушення правил військового обліку районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку.
Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та можливого притягнення до відповідальності.
Сам по собі факт відображення в електронному військово-обліковому документі (Резерв+) даних щодо порушення позивачем правил військового обліку не вказує на очевидну протиправність таких дій відповідача, і на безумовне подальше притягнення позивача до відповідальності за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Такі дії відповідача є предметом позовних вимог, а їх правомірність може бути встановлена лише під час розгляду справи та ухвалення судового рішення.
Як уже зазначалось судом, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З огляду на предмет цього спору, наведене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову.
Обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично призведе до вирішення спору по суті позовних вимог та надання оспорюваним діям правової оцінки, що є неприпустимим і порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України).
Отже, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Керуючись статтями 150-154, 241, 248 КАС України, суд -
У задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 09 січня 2026 року.
Головуючий суддя Юзьків М.І.