09 січня 2026 року м. Рівне№460/19156/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 26.05.2025 №172650010777; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком з 09.05.2025 зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1991 по 17.10.2000.
На обґрунтування спірних правовідносин зазначив, що вона як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив їй у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стало відсутність необхідного страхового стажу. За таких обставин, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що було розглянуто заяву позивача, долучені до заяви документи та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Таким чином, вимоги позивача не підлягають до задоволення. На підставі викладеного просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 .
Позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням від 26.05.2025 №172650010777 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовлено у призначенні пенсії за віком. В якості підстави зазначено: відсутність необхідного страхового стажу. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 30.01.1990 3 04.12.2001 по 01.06.2002, оскільки відсутні відомості про підстави надання матеріальної допомоги (період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації).
Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796).
Згідно з ст. 9 Закону № 796 (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.
Згідно з ст.55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 4 років, на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі - Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:
1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;
2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачами, про що зазначено в оскаржуваному рішенні період проживання / роботи в зоні гарантованого добровільного відселення становить 39 років 01 день, в тому числі станом на 01.01.1993 - 6 років 07 місяців 12 днів, що надає такій особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 3 повні роки проживання в такій зоні (на 6 років), тобто у 54 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
В даному випадку спірним є наявність достатнього страхового стажу.
Суд зауважує, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В силу статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку мають особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Таким чином, на момент звернення з заявою, а саме станом на 2025 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 26 років (32-6).
Відповідачі при розгляді поданих позивачем заяв вказував, що страховий стаж позивача становить 23 роки 03 місяці 17 днів.
Згідно рішення від 26.05.2025 №172650010777 до страхового стажу не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 30.01.1990 з 04.12.2001 по 01.06.2002, оскільки відсутні відомості про підстави надання матеріальної допомоги (період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації).
Суд зазначає, що період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 04.12.2001 по 01.06.2002, не є спірним у даній справі та не заперечується позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується із частковим зарахуванням періоду з 01.01.1991 по 17.10.2000, а саме із зарахуванням лише періодів по догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач:
записом №1 - прийнята 20.01.1990 на роботу в колгосп “ 40 років Жовтня» в дитячий садок помічником вихователя;
записом №2 - переведена 02.02.1990 на роботу в РВНО у зв'язку з передачею дитячого садка на баланс РВНО;
записом №3 - звільнена за згодою сторін з 17.10.2000 згідно наказу №17 від 17.10.2000.
Відповідно до форми РС-право, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано
період з 03.01.1992 по 02.01.1995 по догляду за дитиною до 3-х років;
період з 24 09.1997 по 23.09.2000 по догляду за дитиною до 3-х років.
При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди з 01.01.1991 по 02.01.1992, з 03.01.1995 по 23.09.1997, з 24.09.2000 по 17.10.2000. З даного приводу, суд зазначає наступне.
За змістом архівної довідки від 24.04.2025 №121/0112 ОСОБА_2 працювала в дитячому садочку “Дзвіночок» та отримувала заробітну плату в період з лютого 1990 року по грудень 1991, за січень 1992 року отримала лікарняні.
Вказані документи дають підстави вважати, що період з 01.01.1991 - 02.01.1992 належить до зарахування до страхового стажу відповідачем.
Як вбачається з наданих суду документів, позивачем не надано документів, які підтверджують періоди роботи 03.01.1995 по 23.09.1997, з 24.09.2000 по 17.10.2000, проте ОСОБА_1 зазначала, що після січня 1992 року заробітної плати не отримувала та до моменту звільнення 17.10.2000 перебувала у відпустках по догляду за дитиною до 3-х років.
Таким чином, у суду відсутні підстави для зарахування періоди роботи 03.01.1995 по 23.09.1997, з 24.09.2000 по 17.10.2000.
Згідно з частиною першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 26 років. Відповідно до рішення від 26.05.2025 №17265010777 страховий стаж 23 роки 03 місяці 17 днів, зарахований стаж судом 1 рік 01 день, що не є достатнім для призначення пенсії. Тобто, умова щодо наявності стажу на рівні не менше 25 років для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ не виконується.
У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діяв правомірно.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідачами доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведеного, позов не підлягає до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 09 січня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3,м. Слов'янськ,Краматорський р-н, Донецька обл.,84122, код ЄДРПОУ 13486010)
Суддя В.В. Щербаков