05 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/7946/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, просп. Б.Хмельницького,116а, м. Дніпро, 49033
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
1)визнати неправомірними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.02.1986, а саме - періоду військової служби, періодів роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983 та 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005, періодів отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.01.2007, а також відмови в призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що не виконано умови п. 14-4 розд. XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування",
2) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №212750010478 від 07.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком,
3) зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, подану ОСОБА_1 30.06.2025 за №4290;
4) зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби та періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005, періодів отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.01.2007, а також призначити пенсію за віком ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 27.11.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, в зв'язку з досягненням 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 07.07.2025 №212750010478 позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком.
У вказаному рішенні зазначено, що за наданими документами не враховано:
- період військової строкової служби, оскільки у військовому квитку наявне безпідставне дописування дати народження;
- періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983 відповідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 11.02.1986, оскільки печатка при звільненні не придатна для сприйняття її змісту, також дата заповнення трудової значно пізніша ніж період роботи;
- період роботи з 16.11.1988 по 18.03.1991, оскільки наявне не обумовлене вписування номеру і дати наказу на працевлаштування
- період роботи з 17.10.1991 по 31.12.1996 оскільки печатка з назвою підприємства при працевлаштуванні не читабельна;
- період роботи у рибколгоспі з 01.03.1998 по 28.12.1998 - відсутня довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві
- період роботи з 03.03.2005 по 30.12.2005 - відсутня сплата страхових внесків
- період отримання допомоги по безробіттю з 17.01.2006 по 11.07.2007 - запис не завірено печаткою установи (а.с.12-13).
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, оскаржив його до суду.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З приводу позиції відповідача, що відображена в оскаржуваному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу за період з 25.09.1981 по 22.07.2025. Відомості про роботу підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці і, на переконання суду, вони є належним доказом підтвердження страхового стажу позивача.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Знову ж таки акцентую увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що розбіжності у трудовій книжці щодо зазначення певних дат роботи позивача виникли не з його вини, та не залежали від його волі.
Щодо неврахування до страхового стажу період проходження військової служби, то суд зазначає.
Як слідує з військового квитка серії НОМЕР_2 , позивача призвано на військову службу 27.12.1983 та звільнено з військової служби 04.12.1985.
Частиною другою статті 8 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема, військові квитки.
Проходження позивачем строкової військової служби з 27.12.1983 по 04.12.1985 підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Суд зазначає, що жодної правової підстави вважати вказаний військовий квиток недійсними чи підробленими не вбачається. Всі записи завірено підписами військового комісару та командира військової частини та печатками військової частини, а тому підстав ставити під сумнів відомості, що містяться у військовому квитку не вбачається.
Крім того, суд звертає увагу, що записи про проходження позивачем військової служби між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку із чим відсутні підстави для відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду проходження військової служби до трудового стажу позивача.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, але при цьому як законодавство, що діяло на момент служби позивача в армії, так і чинне законодавство містять особливі умови для зарахування служби в армії до трудового стажу.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII, відповідно до якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що період проходження військової служби зараховується до загального трудового стажу.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року №686/8090/17.
Отже, період проходження строкової військової служби підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи, тому позивач мав право на зарахування періоду проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії по віку.
Щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи з 03.03.2005 по 30.12.2005, в зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності трудової книжки стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Схожі ситуації виникали у судовій практиці. Зокрема, у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку: "внаслідок невиконання товариством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи." Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку, оскільки як і у справі, що розглядається, позивач в оскаржуваний період також перебував на посаді директора. Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу спірні періоди робіт згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , з обґрунтувань, що в реєстрі застрахованих осіб загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми заробітку для нарахування пенсії та сплати соціальних внесків.
Щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 01.03.1998 по 28.12.1998 оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Так, у відомостях трудової книжки позивача відсутня будь-яка інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.
Проте суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а , від 04.07.2023 в справі №580/4012/19, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Водночас, відповідачем не надано суду належних доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
За наведених обставин суд не може вважати рішення відповідача від 07.07.2025 за № 212750010478 щодо відмови у призначенні пенсії за віком (з мотивів браку страхового стажу через неврахування періодів роботи позивача) достатньо обґрунтованим та таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин у справі.
Оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача, в тому числі зарахування періодів роботи до відповідного стажу належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що решта позовних вимог підлягає задоволенню частково, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який прийняв оскаржене рішення та, в разі його скасування, уповноважений вчиняти дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач (тобто повторно розглянути заяву позивача, за результатом розгляду якої прийнято оскаржене рішення), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (п. 10 ч. 2 ст. 245, ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України
При новому розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком, відповідно до положень ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органу Пенсійного фонду України необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача періоди його роботи, прийняти та дослідити всі подані позивачем документи, та визначити наявність у позивача необхідних умов для призначення такої пенсії з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому судові витрати, які оплачені позивачем, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №212750010478 від 07.07.2025.
Зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області включити до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби та періоди роботи з 25.09.1981 по 10.12.1981, з 10.04.1982 по 20.04.1983, з 17.08.1983 по 17.11.1983, з 16.11.1988 по 18.03.1991, з 17.10.1991 по 31.12.1996, з 01.03.1998 по 28.12.1998, з 03.03.2005 по 30.12.2005 та з 17.01.2006 по 11.01.2007.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО