08 січня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 711/5539/25
Провадження № 22-ц/821/135/26
Категорія: 304090200
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Сіренка Ю.В.
за участю секретаря: Кукушкіної А.О.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
представник позивача: Бойко Олена Сергіївна,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» - Бойко Олени Сергіївни на заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 жовтня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Короткий зміст позовних вимог
20 червня 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 листопада 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про надання кредиту №37882107-022, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 125 880,00 грн, строком користування 48 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом 0,01 % річних, комісією за обслуговування кредиту 4,9% щомісячно.
Також за умовами договору, позичальник погодився з тим, що він зобов'язаний повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів згідно додатку №1 до кредитного договору, що є невід'ємною частиною та підтвердив, що він ознайомлений зі змістом заяви-договору, договору з додатками до нього та повністю з ними згодний.
Вказує, що кошти були надані відповідачу у спосіб, зазначений в кредитному договорі.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 09.06.2025 утворилась заборгованість у розмірі 189 691,9556 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 109 494,44 грн; заборгованість по відсотках 11,95 грн; заборгованість за комісією 80 185,56 грн.
За таких підстав банк просив суд прийняти рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 189 691, 95 грн. заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 109 506,39 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 1 398,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони обумовили у письмовому вигляді істотні умови договору, у тому числі ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, тому враховуючи, що ОСОБА_1 в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом та процентами.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення комісії по кредитному договору, суд першої інстанції, посилаючись на Закон України «Про споживче кредитування», виходив із того, що оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважав, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов'язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4,9 % щомісячно у термін та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв'язку 31 жовтня 2025 року, представник АТ «Таскомбанк» - Бойко О.С., вважаючи рішення незаконним та необгрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, просила суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2025 року в частині відмови у стягненні комісії у розмірі 80 185,56 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги банку.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що підписанням та поданням заяви-договору, позичальник підтвердив, що він попередньо ознайомлений та у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Відповідно до умов кредитного договору, позичальник підтвердив, що він попередньо ознайомлений та у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену Закону України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ.
Вказує, що до супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема відноситься: відкриття поточного /карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що, наприклад, пов'язано з бажанням позичальника отримувати виписки по рахунку, надання консультацій.
Отже, обслуговування кредиту - є супутньою послугою, за надання якої можливо встановлення комісії.
Щомісячна комісія за обслуговування кредиту передбачена кредитним договором, який підписано сторонами. При цьому, позичальник, був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору та погодився з ними.
Тобто, позичальник підписанням кредитного договору та додатку № 1, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, підтвердив, що ознайомлений з відомостями, в тому числі, про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії у визначеному розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.11.2023 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3782107-022, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 125 880,00 грн, строком на 48 місяців, із фіксованою процентною ставкою 0,01 % річних, та комісія 4,9% щомісячно.
Згідно Розділу 2 Кредитного договору ОСОБА_1 погодився з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно згідно графіку платежів згідно Додатку №1 до заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань Позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості усіх супутніх послуг, що передбачені у Додатку №1 до Заяви-договору.
Випискою по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 за період з 09.11.2023 по 09.06.2025, підтверджується рух коштів по його картковому рахунку, в тому числі, отримання та використання кредитних коштів відповідачем.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 09.06.2025 становить 189 691,95 грн, з яких 109 494,44 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11,95 грн - заборгованість за процентами та 80 185,56 грн - заборгованість по комісії.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позову про стягнення комісії, тому апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в цій частині відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції відповідає.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Пунктом 1.4. заяви-договору про надання споживчого кредиту № 3782107-022 від 09.11.2023 сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 4,9% .
Умовами укладеного сторонами кредитного договору - інформацією, яка зазначена у заяві-договорі № 3782107-022 від 09.11.2023, передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,9 % від суми кредиту. Проте, ні у цій заяві-договору, ні в інших наявних у справі доказах немає переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за які встановлена ця щомісячна комісія. І це при тому, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, так як її споживач має право отримувати безоплатно. Позивач не зазначив та не надав доказів узгодження з відповідачем переліку послуг, за які він має сплачувати комісію, при укладенні кредитного договору.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до п. 5 цих Правил, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом є витрати споживача, уключаючи комісії. Тож наведеними нормами права передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Встановивши, що відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вірно вважав, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов'язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4,9% щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по комісії у розмірі 80 185,56 грн.
Доводи, наведені представником АТ «Таскомбанк» - Бойко О.С. в апеляційній скарзі були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника АТ «Таскомбанк» - Бойко О.С. на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2025 року, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» - Бойко Олени Сергіївни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Ю.В. Сіренко