Справа № 643/7160/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/556 /26 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
06 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 та захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт в певний час доби - відмовити.
Продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 15 п.8 ч. 2 ст. 115 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 13.02.2026 року.
Під час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та у вчиненні замаху на особливо тяжке кримінальне правопорушення.
Крім того, колегією суддів суду першої інстанції було проаналізовано дані, що характеризують особу обвинуваченого, при цьому встановлено, що ОСОБА_8 одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий.
Констатовано, що очікування обвинуваченим можливого суворого покарання за вчинене, може стати мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
В той же час, колегією суддів визнано безпідставним посилання сторони обвинувачення на існування ризику впливу на свідків, оскільки на даний час усі свідки у вказаному кримінальному провадженні вже допитані судом.
Щодо клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому міри запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт, то колегія суддів, з урахуванням даних, які характеризують обвинуваченого, тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , стану здоров'я, щодо якого в розпорядженні суду були відсутні об'єктивні медичні застереження про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вважала недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявному ризику.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів суду першої інстанції дійшла висновку щодо необхідності продовження обвинуваченому запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на необґрунтованість, просить ухвалу колегії суддів Салтівського районного суду м. Харкова від 16.12.2015 скасувати та постановити нову ухвалу, якою просить обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних доводів захисник обвинуваченого вказує, що ризик переховування обвинуваченого від суду є недоведеним, оскільки на підтвердження його існування прокурором не було надано жодних доказів.
Крім того вказує про необґрунтованість кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 115 КК України, оскільки тілесні ушкодження, які були виявлені у потерпілого є легкими тілесними ушкодженнями і при доведеності і доказовості кваліфікація може бути тільки за ст. 125 КК України.
Обвинувачення за ч. 1 ст. 114-1 КК України захисник також вважає помилковим, оскільки у діях ОСОБА_8 відсутні ознаки цього злочину, зокрема елемент суспільно небезпечного перешкоджання.
Також, просить врахувати наявність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, родини та позитивні характеристики.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_8 у 2020 році отримав тяжку черепно-мозкову травму у зв'язку з чим був визнаний непридатним до служби у мирний час та обмежено придатним у військовий час.
Разом з тим, вказує, що обвинувачений є членом Товариства червоного хреста та впродовж 2022-2023 років активно допомагав не тільки військовим але й цивільним, які потребували допомоги.
Автор апеляційної скарги вважає, що оскільки стороною обвинувачення не надано суду доказів, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду, продовжити вчинення кримінального правопорушення, знищити, сховати, спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то у такому випадку можливо застосувати щодо останнього запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_8 та прокурор у кримінальному провадженні про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкціями як ч. 1 ст. 114-1 так і ч. 3 ст. 15 п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого та замаху на особливо тяжке кримінальне правопорушення за одне з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, або довічне позбавлення волі.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні як тяжкого кримінального правопорушення так і у вчиненні замаху на особливо тяжке кримінальне правопорушення за одне з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, або довічне позбавлення волі, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_8 матиме можливість перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведення стороною обвинувачення ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме впливу на свідків, оскільки свідки у вказаному кримінальному провадженні вже допитані судом.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_8 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, а також вчинені з посяганням на найбільшу соціальну цінність - життя людини, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Отже, констатації підлягає факт того, що на час проведення апеляційного розгляду частина ризиків, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання захисника обвинуваченого на незаконність продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінованих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Твердження захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, є членом Товариства червоного хреста, на думку колегії суддів не є безумовними підставами для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки вказані факти не стали стримуючими факторами при вчиненні ним злочинної діяльності, у зв'язку з чим не спростовують та не мінімізують наявного ризику, запобігти якому в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Наявність у обвинуваченого певних вад здоров'я, як про це зазначає апелянт, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для зміни останньому запобіжного заходу, на більш м'який, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачений позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, перебування обвинуваченого в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги від ОСОБА_8 матеріали справи не містять.
До того ж, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою колегії суддів Салтівського районного суду м. Харкова від 16.12.2025 зобов'язано медичну частину № 27 Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Харківській та Луганській областях (м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14) провести медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 , який тримається під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» (м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 99), з метою встановлення стану здоров'я ОСОБА_8 . У разі ж потреби зобов'язано надати ОСОБА_8 необхідну медичну допомогу відповідно до стану здоров'я останнього.
Розглядаючи ж можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів у даному випадку погоджується також із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_8 такого запобіжного заходу, як домашній арешт та вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було у повному обсязі дотримано вимог, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційної скарги.
В той же час, беручи до уваги, що, як в апеляційній скарзі, так і під час судового засідання суду апеляційної інстанції апелянт наголошував про певні вади здоров'я обвинуваченого ОСОБА_8 , та враховуючи, що апеляційний суд позбавлений можливості безпосередньо перевірити вказаний факт, колегія суддів приходить до висновку, що з метою недопущення порушення прав на життя та охорону здоров'я осіб, які перебувають під вартою, гарантованих ст. 3 та ст. 27 Конституції України, а також ст. 3 Європейської конвенції з прав людини, необхідно звернути увагу адміністрації медичної частини ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на потребу у проведенні обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 з участю відповідних спеціалістів - лікарів та у разі необхідності надання йому відповідного лікування.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Звернути увагу адміністрації Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на необхідність медичного огляду ОСОБА_8 , та у разі необхідності надати йому необхідну медичну допомогу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді