Справа № 496/4905/25
Провадження № 3/496/2800/25
29 грудня 2025 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М., розглянувши матеріали адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Азербайджану, адреса: АДРЕСА_1
за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
16.07.2025 року о 23:25 год. на а/д М05 Київ - Одеса 452 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Astra» д.н.з НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме розширенні зіниці очей які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі відмовився, у встановленому законодавством порядку.
Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 2.5 ПДР України, відповідальність за дане правопорушення передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлявся, у протоколі про адміністративне правопорушення про слухання справи на 15.08.2025 р. на 10:00 годин де власноруч підписав.
У судові засідання які були призначені на 17.12.2025р., 29.12.2025р. ОСОБА_1 не з'явився, викликався до суду належним чином, але до суду повернулись конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (Постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23).
Водночас інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Зважаючи на викладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється зокрема у не отриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи (правова позиція ВС рішення № 560/5541/20 від 17.11.2022.
Відповідно до правової позиції, яка міститься у рішенні ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України», будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді його справи.
ОСОБА_1 не вжив заходів щодо явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу, заяву про відкладення слухання справи або розгляд справи у режимі відеоконференції, за інформацією щодо стану розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності до суду не звертався.
Таку поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд розцінює як ухилення та небажання особи брати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, що його стосується.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних у справі матеріалів, обсяг яких є достатнім для прийняття рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП за кваліфікуючою ознакою - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення доказана матеріалами адміністративної справи, а саме: обставинами викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення, серії ЕПР 1 №393847 від 17.07.2025р., направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.07.2025 року.
Довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія відповідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика», станом на 17.07.2025р., гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримував посвідчення водія.
Довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення відповідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика», станом на 17.07.2025р., гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП, відеозаписом.
Санкція ч.1 ст.130 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов'язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Стаття 30 КУпАП не перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2023 року / справа № 702/301/20/ зазначила наступне.
Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.ст.33, ч.1 ст.130 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що до складання зазначеного протоколу ОСОБА_1 не має право керування, тобто нехтує вимогами законодавства та без водійських навичок, перевірених відповідними органами та отриманих в наслідок цього водійським посвідченням, створює небезпеку учасникам дорожнього руху.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на якого накладено таке стягнення.
Керуючись ст. ст. 23, 24, 30, 33, 40-1, 130, 221, 283, 284 КУпАП України, -
ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддати його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. (сімнадцять тисяч) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 копійок.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення 15 денного строку, передбаченого для сплати штрафу, надсилається правопорушником до суду, який виніс постанову про накладення цього штрафу.
У разі несплати правопорушником штрафу у 15 денний строк, з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до ст. 308 КУпАП з правопорушника стягується:
-подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Постанова може бути оскарженою до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Повний текст постанови складено 09 січня 2026 року, з урахуванням навантаження на склад суду, яке пов'язано з тим, що від штатної кількості - 11 суддів, зараз здійснюють правосуддя тільки - 6, недостатня кількість суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ, введенням воєнного стану, обумовлює збільшення строку виготовлення повного тексту рішення суду, оскільки показники навантаження перевищують нормативні у 6 разів, передачі справ 2-х інших суддів, суд першої інстанції позбавлений можливості дотримання строків, передбачених національним законодавством.
З урахуванням рекомендованих Вищою радою правосуддя показників, ДСА України зробила розрахунок необхідної кількості суддів для здійснення ефективного правосуддя, яка суттєво перевищує кількість суддів визначену рішенням ВРП від 24 серпня 2023 р. 852/0/15/ - 23. Згідно розрахунків ДСА України, чисельність суддів Біляївського районного суду, з урахуванням рівня навантаження, має складати 47 осіб. Зараз штатна кількість - 11 суддів, фактично здійснюють правосуддя тільки - 6 суддів.
Суддя В.М. Буран