Справа № 635/9968/25
Провадження № 1-кп/635/741/2026
09 січня 2026 року сел. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі прокурора (в режимі відеоконференції) - ОСОБА_2 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника (в режимі відеоконференції) - ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
В провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 строком на 60 діб без визначенням розміру застави, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадження, та вчинення нових кримінальних правопорушень.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_3 усвідомлюючи, що обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватись від суду, про що також свідчить його тривале незаконне перебування поза межами військової частини НОМЕР_1 і невжиття самостійно заходів щодо вчасного повернення до військової частини. Варто врахувати, що він на виклики до органу досудового розслідування не з'являвся, про реальне місце проживання не повідомляв, був оголошений у розшук та затриманий працівниками поліції. Крім того, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, перебуваючи на свободі, він може здійснювати незаконний вплив на свідків з метою зміни показань на його користь, які є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 . Також, враховуючи злочин, вчинений ОСОБА_3 є продовжуваним, тривав близько 2 років, і сторона обвинувачення має підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може продовжити свою злочинну діяльність. Так його тривале і стійке небажання виконувати обов'язки військової служби свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних із виконанням обов'язків по службі. Враховуючи заявлені ризики, застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, є недоцільним і не може запобігти заявленим ризикам.
Обвинувачений проти клопотання прокурора не заперечував.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 підтримав позицію обвинуваченого .
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми від 01.10.2025 року відносно ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, тобто до 28 листопада 2025 року включно.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2025 року відносно ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується 24 січня 2026 року.
Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 судом встановлено в тому числі наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме ризику можливості обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Щодо ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України - переховуватися від суду суд зазначає, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк віл 5 до 10 років.
Ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання за ч. 5 ст. 407 КК України, яке може бути призначене ОСОБА_6 у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Отже, усвідомлюючи ризик бути засудженим до тривалого терміну ув'язнення, обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_6 тривалий час незаконно перебував поза межами військової частини НОМЕР_1 і не вживав самостійно заходів щодо вчасного повернення до військової частини. Крім того, він на виклики до органу досудового розслідування не з'являвся, про реальне місце проживання не повідомляв, був оголошений у розшук та затриманий працівниками поліції.
Щодо ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - незаконного впливу на свідків, у цьому кримінальному провадженні суд зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме показання отримуються шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
В той час обвинувачений визнав свою вину в повному обсязі, судом був встановлений спрощений дослідження доказів, без виклику свідків, суд вважає, що на даний час ризик незаконного впливу на свідків перестав існувати.
Суд також враховує зміст обвинувачення, а також те, що злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_3 тривав близько 2 років, і обвинувачений, перебуваючи на свободі, може продовжити свою злочинну діяльність. Так його тривале і стійке небажання виконувати обов'язки військової служби свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних із виконанням обов'язків по службі, а тому ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України продовжує існувати.
Зважаючи на тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_6 , суспільну небезпечність та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, суд вважає, що ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, доведені прокурором, не зникли та продовжують існувати, та виправдовують тримання особи під вартою.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням того, що розгляд кримінального провадження не завершений, суд приходить до висновку про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
При цьому, суд відповідно до положень частини 4 статті 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не вбачає підстав на цей час для визначення розміру застави, оскільки особа обвинувачується у злочину передбаченого частиною ч.5 ст.407 КК України.
В засіданні не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178, 183, 197, 199, 315, 537, 392 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, продовжити на шістдесят днів, тобто до 09 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Встановити строк дії ухвали до 09 березня 2026 року включно.
Копію ухвали суду для виконання направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Суддя ОСОБА_1